WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Індустріалізація економіки в другій половині XIX ст. - Курсова робота

Індустріалізація економіки в другій половині XIX ст. - Курсова робота

Поряд із загальними кожна губернія мала спеціалізовані ярмарки, де продавалися ті чи інші товари. В Ізюмі, Слов'янську, Чугуєві, Змієві, Вовчанську торгували переважно кожами, в Білопіллі — прядивом, Сумах — цибулею, Недригайлові — тютюном місцевого виробництва. На Троїцькому ярмарку в Харкові основним товаром була вовна, що завозилася сюди з різних українських і сусідніх російських губерній. Третє місце в імперії з торгівлі тонкорунною вовною займав Петропавлівський ярмарок у Катеринославі. Існували ярмарки, де торгували худобою та іншими товарами. У 1896 р. в Україні відбувалося 170 кінних ярмарків, з них 87 — на Лівобережній, 42 — на Правобережній і 41 — на Південній Україні. Найбільші з них проходили в Полтаві, Білій Церкві, Єлисаветграді, Бердичеві та Балті.

Значна частина сільськогосподарської продукції України направлялася до Росії. Лише в 1895 р., за далеко не повними даними, в Московський промисловий, Білоруський, Литовський, Привіслянський та східні райони Росії було відвантажено щонайменше 20 млн пудів українського хліба. Він потрапляв навіть до таких віддалених регіонів, як Крайня Північ і Далекий Схід. Широку географію вивезення мав також цукор. Фактично жоден регіон не міг обходитися без девізної з України солодкої продукції. Білопільський млин, інші подібні підприємства й круподерні збували борошно і крупи в багатьох російських містах. Туди ж надходило чимало тютюну з українських фабрик. Тільки в 1864 р. фабрикант з Одеси Папа-Нікола продав у Петербурзі, Москві, Курську та Нижньому Новгороді понад 17 тис. пудів тютюну. В 1874 р. залізницею з Ніжина до Москви було вивезено 345,3 і до Бреста — 235, а з Конотопського повіту до Менська — 200 і до Вілейок, Вільно й Дінабурга — 526 тис. пудів тютюну.

Багато збувалося на російському ринку городини й фруктів. Щорічно Росія одержувала з України по кілька сотень тисяч голів худоби. У 1874 р. в Москву з України доставлено 56 тис. і в Петербург — 24 тис. биків і корів. Сумський і Богучарсько-Старобільський тваринницько-промислові райони спеціалізувалися на відгодівлі худоби для потреб переважно російських губерній. Туди надходила також значна кількість продукції тваринництва.

Десятки тисяч вагонів українського вугілля щорічно поглиналися промисловістю і залізницями Росії. Більшість виготовлених Олександрівським, Дніпровським заводами й заводом Новоросійського товариства рейок сотнями тисяч пудів відправлялися Закавказькою, Московсько-Брестською, Варшавсько-Тираспольською, Рибинсько-Бологівською, Владикавказькою, Ризько-Орловською, Привіслянською, Московсько-Нижньогородською та іншими залізницями, що обслуговували внутрішні потреби Росії. За межами України опинялась і значна частина місцевого заліза, чавуну, сталі та інших промислових товарів, яких гостро потребувала власна економіка.

Зв'язки Росії з Україною у другій половині XIX ст.

Україна також одержувала з Росії чимало промислової продукції: з Московського і Петербурзького промислових районів — машини, текстиль, металеві та хімічні вироби, з Білорусії — лісоматеріали, Прибалтики — текстиль і машини, з Царства Польського — тканини, з Кавказу — гас, мазут, нафту. Але імпортовані товари мали значно нижчу вартість ніж ті, що експортувалися з України. В найближчому майбутньому це не могло не позначитися на природних запасах України. На характер зовнішньої торгівлі значний вплив справляв уряд. Щоб сприяти національній економіці, він проводив протекціоністську зовнішньоторговельну політику. Скасував вивізні мита, встановив увізні мита на ті товари, що у великій кількості вироблялися в країні. Але якщо спочатку протекціонізм відігравав прогресивну роль у становленні національної економіки на нових засадах, то згодом перетворився на гальмо її дальшого розвитку. Приблизно наприкінці XIX ст. протекціонізм почав стримувати конкурентну боротьбу виробників — основну передумову розвитку вільного виробництва, а урядові структури посилили управління ним через митну систему.

Головною статтею експорту сільськогосподарської продукції став хліб. Торгівля хлібом відбувалася в умовах світової аграрної кризи 1875— 1896 pp., коли внаслідок надвиробництва ціни на нього впали приблизно вдвоє. Свою частку В цю кризу внесла й Україна, експортуючи хліб до різних країн світу морським і наземним транспортом. Лише через Одесу в 1895 р. експортовано 120,2 млн пудів хліба. Крім того, він вивозився також з Миколаєва, Маріуполя, Бердянська, Севастополя. Значна частина зерна експортувалася через балтійські порти та сухопутні митниці у Волочиську, Гусятині, Дружкополі, Ісаківцях, Радзивіловому тощо. Тільки крізь ці митниці у 1895 р. вивезено 31 млн пудів високоякісного зерна. У 1878, 1880 і 1882 pp. українська пшениця становила 60,5 і жито 31,5 % усього їх загальнодержавного вивезення за кордон. Те ж саме спостерігалось і з іншою зерновою продукцією. Смак українського хліба добре знали в Англії, Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії та інших європейських країнах, а також у Туреччині та Єгипті. З України за кордон пливли також борошно, Кукурудза, лляне насіння й тютюн. Другим за важливістю експортним товаром була продукція тваринництва — коні, велика рогата худоба, вівці, свині. У другій половині XIX ст. Україна бурхливо розвивалася завдяки переважно іноземному капіталові й частково підприємництву місцевих буржуа. Роль царського уряду зводилася фактично до створення умов для плідної роботи виробництва й торгівлі, що теж мало важливе значення. Україна поступово переходила на нові, прогресивні технології й наздоганяла розвинуті країни за рівнем продуктивності праці та індустріалізацією.

Але економічний розвиток мав однобічний характер. Майже нічого не вкладаючи в українську економіку, уряд використовував результати її роботи на загальнодержавні потреби й розвиток власне російських регіонів. З одержаних прибутків в Україну мало що поверталось і не працювало на її благо. Так само діяли й іноземні інвестори, спрямовуючи одержані прибутки у власну економіку Фактично російський уряд та іноземний капітал по-хижацькому експлуатували Україну, Викачуючи з її надр природні багатства, мало що залишаючи Україні і ще менше вкладаючи в розширене відтворення її господарства Використовуючи дешеву українську сировину, Росія переробляла її на готову продукцію й продавала за значно нижчими цінами. Одержаний таким чином капітал осідав у центрі власної держави, Україна була приречена виконувати роль Клондайку для вгамування непомірних апетитів Росії. Національна буржуазія виявилася безсилою проти проімперській політиці центру стосовно України, надати економіці національних рис і забезпечити її розширене відтворення. Але в ході індустріалізації економіки вона поступово набирала сили й рано чи пізно мала вийти на проблему створення національної державності, здатної захистити її інтереси в конкурентній боротьбі з інонаціональним капіталом.

Таким чином, індустріалізація економіки спричинила й інші негативні процеси. На вільні робочі місця посилився приплив інонаціональних робітників, насамперед з Росії. Одні з них лояльно ставились до національно-культурних надбань українців, інші — виступали сліпим знаряддям русифікаторської політики царизму. Спираючись на офіційні постанови, вони відверто зневажали українську мову й культуру, намагалися нав'язати корінним жителям свої мову, звичаї, обряди й традиції.

Література

1. Субтельний О. Україна:Історія. – К.:Либідь, 1994. - 736с.

2. Борисенко В. Й.Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К • Либідь 1998.- 616 с.

Loading...

 
 

Цікаве