WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Час і причини появи козацтва. Природно-географічні умови козацького краю - Курсова робота

Час і причини появи козацтва. Природно-географічні умови козацького краю - Курсова робота

Створення реєстрового козацького війська

Щоб приборкати непокірну запорізьку вольницю, польський уряд вдався і до випробуваного віками принципу — розділяй і володарюй. Саме для цього він задумав перетягти на свій бік частину козаків і протиставити їх решті як офіційне вояцтво. При цьому ставилася також мета посилити власні військові сили на українсько-татарському порубіжжі. Ще в 1524 р. король Сигізмунд І Старий доручив київському наміснику Сеньку Полозовичу й чорнобильському державцю Криштофу Кмитичу створити в Середньому Подніпров'ї наймане з місцевих жителів військо чисельністю до 2 тис. чол. Вони мали служити переважно на перевезеннях і охороняти литовські володіння. Але з різних причин це розпорядження короля не було виконано. І тільки в 1572 р. король Сигізмунд-Август видав універсал про формування найманого загону з 300 чол., які мали перебувати на державному утриманні. Зараховані на службу козаки вписувалися до реєстру (списку;, звідки й дістали назву реєстрових. Так було покладено початок реєстровому козацькому війську. Відтоді польський уряд визнавав козаками лише тих чоловіків, котрі були внесені до реєстру. А переважна більшість людей, що вважала себе козаками, потрапила у становище невизнаної маси й тим самим була поставлена поза законом. Старшим реєстру король призначив шляхтича Яна Бадовського, одночасно надавши йому й вищу судову владу. Правда, загін проіснував недовго й незабаром розпався. Але невдачі в Лівонській війні й загрозлива обстановка на Подніпров'ї знову змусили уряд повернутися до ідеї відновлення реєстрового козацького війська. У 1578 р. король Стефан Баторій взяв на державну службу 600 козаків і надав їм певні права і привілеї. Реєстровці звільнялися від різних податків і поборів, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Військо Запорізьке реєстрове розташовувалося на території вище Січі, від Чигирина до Трахтемирова включно. Реєстровці дістали військові клейноди — корогву (прапор), бунчук, печатку, інші атрибути влади, а також кілька гармат, труби, литаври тощо. Військо Запорізьке реєстрове було зобов'язане тримати на Січі постійну залогу, чисельність якої чітко не визначалася. Поза тим реєстрове військо опинилося у скрутному становищі. З одного боку, воно мусило коритися уряду й виконувати його накази, з іншого, — складаючись з місцевих жителів, не могло стояти осторонь тих проблем, які стосувалися як невизнаного властями козацтва, так і всього українського народу. Таке двоїсте становище позначилося на всій подальшій долі реєстрових козаків.

Зазнаючи утисків від державців, реєстровці мали утримувати в покорі запорожців і широкі селянські маси. З цією метою уряд у 1590 р. збільшив реєстр до тисячі чоловік і розпорядився збудувати в урочищі Кременчук фортецю для недопущення зв'язку Запоріжжя з іншими українськими землями. В ній планувалося розташувати залогу, утримання якої покладалося на довколишніх селян. Начальником реєстру було призначено снятинського старосту Миколу Яз-ловецького, комісаром при ньому — старосту теребовлянського Якова Петровича, а безпосереднім командиром залишався Іван Оришевський. Щоб заручитися підтримкою

козацької старшини, король того ж року подарував їй містечка Бориспіль, Володарку й Рокитне. Подібними заходами й поступками уряд Речі Посполитої прагнув утримати реєстровців на своєму боці й використати у власних військових і політичних цілях. Однією з них були війни з Російською державою. Українське козацтво ставилося до них досить неоднозначно. Українців і росіян здавна зв'язували близькість походження, єдина віра й потреба захисту від Кримського ханства й Туреччини. Але після монголо-татарської навали сусідні народності пішли різними шляхами розвитку. З допомогою Великого князівства Литовського Україна швидше, ніж північно-східний сусід, визволилася від золотоординського гніту, але заплатила за це втратою власної державності. Поки Україна знемагала в кровопролитній боротьбі з татарами й спробах відновити національну державу, Московське князівство перетворилося в XVI ст. на сильну централізовану державу з чіткою тенденцією до територіального розширення. Але її експансія на захід наштовхнулася на сильний опір Литви й Польщі, які не бажали поступатися українськими землями. В ставленні козацтва до Росії органічно суміщалися прагнення до об'єднання сил для визволення й захисту України від зовнішньої агресії та участь у війнах Литви й Польщі проти Росії.

Союзницькі відносини козаків з Росією за часів гетьманування Вишневецького пізніше переросли у ворожі. Під час Лівонської війни уряд Речі Посполитої активно використовував козацькі підрозділи у воєнних діях проти Росії. В 1579 р. він послав на Стародубщину козацькі загони отаманів Матвія Самоватого і Миколи Козака. Наступного року реєстровці Івана Оришевського зруйнували декілька сіверських міст. Одночасно під Полоцьком у війську польського короля Стефана Баторія воювали козаки на чолі з Борисом Жабою, Гаврилом Бірулею та іншими ватажками. А загін М. Черкаського перейшов на бік російської армії й прославився в обороні Пскова від поляків. Воювали реєстровці й запорожці проти Росії і в наступні роки. Зовсім інші відносини склалися в запорожців з донськими козаками. Бойове побратимство дніпровського й донського козацтва стало нерозривним після того, як у 1570 р. 5 тис. запорожців перебралися на Дон і заснували майбутню столицю Війська Донського місто Черкаськ. Відтоді у своїх великих походах проти Кримського ханства й Туреччини вони діяли спільно.

Державний устрій козацтва. Запорізьке козацтво виробило власну суспільну організацію, яка найповніше відповідала національному характерові українців і потребам часу. Вона мала форму демократичної республіки з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Народоправство гарантувало життєвість козацької держави в екстремальних умовах існування. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Рада обирала кошового отамана, або, як ще його називали, старшого чи гетьмана. Йому надавалася вся повнота влади, що органічно поєднувалося з високою відповідальністю. Французький інженер Боплан у першій половині XVII ст. писав про це так: "Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважливим у військовому поході, аби не трапилась якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях виявляти увесь свій хист і сміливість. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого гетьмана".

Поступово формувався командно-управлінський апарат Запорізької Січі. З'явилися різні військові посади. Суддя чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і міг виконувати обов'язки кошового отамана. Писар очолював військову канцелярію й письмово оформлював найголовніші січові справи. Осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом. Обозний командував артилерією, дбав про її розташування й забезпечення усім необхідним. Нижчу ланку командного апарату становили курінні отамани. Всі командні посади були виборними, що забезпечувало високу військову вправність командного складу козацтва.

Територія, яку займали запорожці, змінювалася залежно від політичної ситуації. Столицею дніпровської вольниці була Січ. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після Хортиці (1552— 1557) Січ розташовувалась на о. Томаківці (60-ті роки XVI - 1593), на р. Базавлук (1593- 1638) і Микитиному Розі (1638— 1652). Кожна з них мала надійні укріплення — високі й міцні вали з дерев'яним частоколом зверху, а також башти з бійницями для гармат. Усередині стояли курені (великі приміщення для козаків), канцелярія, церква, склади, арсенали, торговельні лавки тощо. У центрі знаходився майдан, де відбувалися загальні ради та інші громадські заходи. Влада січового товариства поширювалася на значну територію. Берегом Дніпра, нижче Хортицької Січі, простягався Великий луг — низинна місцевість, вкрита соковитою травою й кущами, багата на різну дичину й невеликі озера та річки, вщерть заповнені рибою. Січова вольниця освоювала землі й далі від Дніпра. На середину XVII ст. вони вклинювалися вглиб Дикого поля на Правобережжі, а на Лівобережжі сягали Сіверського Дінця. Вся територія жила за козацькими правами й народними звичаями. Козацький край залишався національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полонізувалися і втрачали національні риси. Чисельність січового товариства не була сталою. Взимку на Січі перебував невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію, а також виконував сторожову службу. Але з настанням весни Січ перетворювалася на людський мурашник. До неї звідусіль, долаючи різні перешкоди, стікалися козаки, що зимували "на волості" і в зимівниках, а також охочі до лицарської слави. До них Приєднувалося також безліч промисловиків, котрі протягом коротких літніх місяців намагалися взяти якнайбільше від Торгівлі, рибальства, бортництва й мисливства. До козацького гурту приймали всіх бажаючих. Після ствердної відповіді на питання "У бога віруєш?" і накладання на себе хреста новачок ішов до будь-якого куреня. Більшість прагнула потрапити до земляків, які жили в Батуринському, Верхньостеблівському, Калниболоцькому чи будь-якому іншому курені. Всі запорожці були рівними як у житті, так і в смерті. Жили, воювали й гинули разом з українськими Козаками покозачені поляки, білоруси, росіяни, євреї, татари, грузини, вірмени, турки, перси, молдавани та вихідці з інших народів. Причому багато хто з них були освіченими людьми й у себе на батьківщині посідали високе соціальне становище. Своєрідним устроєм відзначалося й реєстрове козацтво. Поступово воно зводилося в полки й сотні. Реєстровики мали володіння у королівських маєтностях в передньому Подніпров'ї. Спочатку полки називалися за ім'ям полковників. У 1625 р. уряд офіційно затвердив військово-адміністративний устрій Війська Запорізького реєстрового. За ним реєстрові козаки ділилися на шість адміністративно-військових полків по тисячі чоловік у кожному. Залежно від розквартирування вони іменувалися за назвою Найбільшого міста — Білоцерківський, Корсунський, Катівський, Черкаський, Київський і Переяславський. Хоч на їхній території вища влада належала старостам, але й вплив козацької старшини поступово зростав. Реєстровики чимдалі голосніше заявляли про своє право на участь в управлінні краєм. Незважаючи на підлеглість урядові, реєстрові козаки відстоювали право на власне самоврядування, у тому числі на обрання своїх старшин. Уряд неодноразово призначав на старшинські посади вірних йому людей, а козаки так само часто зміщували їх і обирали власних.

Loading...

 
 

Цікаве