WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття - Курсова робота

Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття - Курсова робота

Дещо інший підхід до вирішення національної проблеми мала також таємна організація Товариство об'єднаних слов'ян, утворена в 1823 р. у Новограді-Волинському братами-офіцерами Андрієм і Петром Борисовими за активної участі польського шляхтича Юліана Люблінського. Поступово чисельність товариства зросла до 60 осіб. Серед них активною позицією відзначалися Іван Горбачевський, Іван Іванов, Іван Сухинов, Олексій Тютчев, Яків Драгоманов та інші революціонери. У програмних документах товариства "Правила об'єднаних слов'ян" і "Клятва об'єднаних слов'ян" ставилася мета боротьби проти самодержавства, кріпацтва і деспотизму. Передбачалося визволення слов'янських народів і створення федеративного союзу держав у складі Росії, Польщі, Молдавії, Валахії, Сербії, Далмації, Моравії та інших країн. Однак Україна в планах товариства не фігурувала як об'єкт майбутньої федерації народів. Кожен об'єкт федерації повинен був мати власні конституцію й уряд і самостійно вирішувати питання внутрішнього життя. У вересні 1825 р. Товариство об'єднаних слов'ян об'єдналося з Південним товариством.

З ініціативи Пестеля, Бестужева-Рюміна та Муравйова-Апостола з 1823 р. почалося зближення Південного товариства з Патріотичним товариством (1821— 1826) польських революціонерів. Його керівник Валерій Лукасінський, а також Маврицій Мохнацький, Северин Крижановський та інші ставили головним завданням відновлення державної незалежності Польщі. До її складу мала ввійти і більшість українських земель. В угоді 1824 про спільні дії поляки зобов'язувалися підняти повстання у Варшаві й заарештувати намісника царя у Польщі Костянтина Павловича.

Програмними документами Південного товариства в державотворчій частині дисонували положення проекту Конституції Північного товариства, складеного Муравйовим. Він передбачав установлення конституційної монархії й федеративного устрою майбутньої держави. Під впливом поданого у 1824 р. до складу Думи Рилєєва в проекті Конституції вперше на державному рівні були сформульовані положення, які передбачали часткове відновлення прав українського народу на власну самостійну державу. Планувалося утворити Українську й Чорноморську держави з центрами у Харкові й Києві. Однак ці положення не вдовольнили членів товариства, і проект "Конституції" не був затверджений. Не вдалося також виробити єдину програму, організаційні принципи об'єднання обох товариств.

З великими труднощами революціонери обрали Україну місцем державного перевороту. Члени Південного товариства мини заарештувати Олександра І влітку 1826 р. під час військових маневрів в Україні. Але царю не судилося дожити до того часу й побачити, як цвіт російського офіцерства, серед якого були і його приятелі, буде заарештовувати законного монарха Російської імперії. 19 листопада 1825 р. Олександр І несподівано помер у Таганрозі. Це відразу ж ни кликало сум'яття як серед придворних, так і революціонерів. Частина з них вважала, що їхні плани вдовольнить наступний наступник царя князь Костянтин Павлович і не потрібно буде робити державного перевороту. Але князь підмовився від престолу, і змовникам не залишалось нічого, як зі зброєю в руках виступити проти претендента на царський трон Миколи І. У день присяги військ і сенату на вірність новому цареві 14 грудня 1825 р. вони організували повстання офіцерів, солдатів Московського і Гренадерського полків, а також гвардійського морського екіпажу. Але повстання не вдалось, а його керівники були заарештовані.

Напередодні повстання у Петербурзі був заарештований корінник Південного товариства Пестель. Незважаючи на це. повстання в Україні почалося 29 грудня 1825 p., коли кілька офіцерів з Чернігівського полку визволили з-під арешту Муравйова-Апостола в с. Триліси. Того ж самого дня до повсталих приєдналася рота з сусіднього села Ковалівки. Наступного дня повстанці увійшли до Василькова, приєднали до себе ще три роти й оволоділи штабом полку. 31 грудня полковий священик Данило Кейзер зачитав солдатам написану Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним прокламацію у формі катехізису, і полк рушив на Білу Церкву. Дійшовши до с. Пологи, він повернув на Триліси. З січня 1826 р. на висотах між Устимівкою й Ковалівкою полк наштовхнувся на каральний загін, який гарматним вогнем розсіяв повсталих. Розгром довершила кавалерійська атака карателів. Кілька солдатів і офіцерів було вбито, чимало поранено, серед них Муравйова-Апостола. Декабристський рух зазнав поразки. Керівників повстання Михайла Бестужева-Рюміна, Петра Каховського, Сергія Муравйова-Апостола, Павла Пестеля і Кіндрата Рилєєва засуджено до страти й повішено у Петропавлівській фортеці. Багатьох офіцерів заслано в Сибір або відправлено на війну з кавказькими горцями. Різноманітних покарань зазнали й рядові учасники повстання.

Політичний гурток у Харкові й політизоване вільнодумство в Ніжинській гімназії

Незважаючи на розгром декабристських організацій, політизація суспільства продовжувалась. Вона проявлялась у дальшому поширенні серед освічених верств населення політичних ідей і спробах окремих представників інтелігенції та буржуазії самоорганізуватися для протистояння офіційній політиці царизму. Без конкретної програми дій і чіткої політичної мети члени створюваних таємних гуртків і груп вважали себе продовжувачами справи декабристів, обговорювали уроки 14 грудня й намагалися намітити шляхи політичного оновлення Росії.

Такий характер мав гурток у Харківському університеті, створений В. Розаліоном-Сошальським і П. Балабухою на початку 1826 р. Він складався приблизно з 20 студентів, офіцерів і службовців. На таємних сходках вони обговорювали політичну обстановку в країні, дискутували з приводу можливої зміни суспільно-політичного ладу Російської держави. Члени гуртка переписували твори антицаристського й революційного спрямування й поширювали їх серед знайомих. Особливо популярними були вірші декабриста Кіндрата Рилєєва "К временщику", "К друзьям" та інші, де поряд з критикою царя та його придворних містилися заклики до повстання, повалення самодержавства й завоювання свободи народу.

Наслідуючи Рилєєва, Розаліон-Сошальський сам написав памфлет "Рилєєв у темниці", в якому теж закликав сучасників до боротьби проти самодержавного режиму. Діяльність гуртка тривала до початку 1827 p., поки поліція не розгромила його. Політичні ідеї будили уми інтелігенції й інших міст, і зупинити їх поширення навіть найжорстокішими заходами власті не могли.

Волелюбні настрої прогресивної європейської громадськості захопили й гімназію вищих наук у Ніжині. Важливу роль у цьому відіграв її директор Іван Орлай (1821— 1826), людина демократична й високоосвічена. Перебуваючи в масонських ложах Києва, він познайомився з прогресивно нас І рос ними викладачами й після переїзду до Ніжина запросив їх до себе. Викладання в навчальному закладі багатьох предметів велося з урахуванням новітніх досягнень європейської суспільно-політичної думки. Професор природного права Микола Білоусов, зокрема, в своїх лекціях 1825 — 1827 pp. проводив ідею недоторканності та непорушності прав усіх громадян, рівності людей перед законом, правомірності їхнього прагнення до створення безстанового суспільства. Причому досягнення цієї мети Білоусов пов'язував її зі зміною панівного режиму. Такі висловлювання професора пласті небезпідставно розцінювали як наслідування ідей Французької буржуазної революції й заклики до повалення самодержавства в Росії. Гарячий відгук серед гімназистів находили думки Білоусова про те, що кожен народ має право на власну державність, історію та культуру.

Професор фізико-математичних наук Казимир Шапанимський всупереч нав'язуваній офіційній тенденції пропанував гуманістичні методи навчання й виховання, дотримувався матеріалістичних поглядів у фізиці та математиці. Значно далі пішов у спілкуванні з вихованцями професор французької літератури Іван Ландражин. Він давав гімназистам читати твори Вольтера, Гельвеція, Монтеск'є, Руссо, інших французьких просвітителів. Розповідав про події у Франції, розучував із студентами "Марсельєзу", переховував їхні волелюбні твори, наголошував на тому, що в Росії немає свободи, а панує деспотизм.

Аналогічні думки висловлювали й інші викладачі. Так, професор німецької літератури Фрідріх Зінгер розповідав слухачам про Нідерландську буржуазну революцію XVI ст., Іасуджував тиранію, вихваляв свободу й республіканську форму правління. Крім того, Зінгер критикував догмати церкви, пропагував твори Гете, Шіллера, Канта й тим самим І ш подив гімназистів на думку порівнювати досягнення західноєвропейських країн і Росїї. Професор латинської лі-тор;пури Семен Андрущенко прилюдно висміював релігію І шкільне начальство й взагалі, як писав попечитель Хар-кінського учбового округу, мав "шкідливий спосіб думок".

Loading...

 
 

Цікаве