WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українсько-російські культурні відносини у 1991–254рр. - Курсова робота

Українсько-російські культурні відносини у 1991–254рр. - Курсова робота

У Росії пішли іншим шляхом. Була розроблена система державних іменних фінансових зобов'язань (ДІФЗ), експериментальне відпрацьовування якої здійснюється з 2002 р. у трьох суб'єктах Федерації - Республіці Марий Эл, Чуваській Республіці й Республіці Саха (Якутія). Ці республіки мають відносно замкнуті освітні системи, коли більшість випускників шкіл надходить у вузи свого регіону, тобто освітня міграція мала. Цього ж року до трьох зазначених регіонів планувалося додати ще один - більше відкритий.

З чого складається система ДІФЗ? Після закінчення школи випускники здають Єдиний державний іспит (2 обов'язкових предмета й 3 на вибір) і відповідно до наведеної суми балів (а оцінки по кожному предмету виставляються по 100 бальній шкалі) одержують певну категорію ДІФЗ [73].

Наведена сума балів Категорія ДІФЗ

понад 80 до 100 балів включно 1

понад 68 до 80 балів включно 2

понад 52 до 68 балів включно 3

понад 43 до 52 балів включно 4

понад 35 до 43 балів включно 5

до 35 балів Без категорії

Ті, хто "заробив" 1 категорію ДІФЗ, одержали від держави на навчання у вищому навчальному закладі в 2002 р. 22,5 тис. руб. Ця сума буде виплачуватися щорічно протягом усього строку навчання. Однак треба пам'ятати, що якщо витрати на державну освіту будуть рости, то виросте й фінансове забезпечення ДІФЗ. Таким чином, 22,5 тис. руб. - це так сказати обов'язковий мінімум по 1 категорії ДІФЗ. Ці гроші не видаються на руки випускникові - він одержує свідоцтво про здачу Єдиного іспиту із зазначеною в ньому категорією ДІФЗ. При зарахуванні до вузу держава починає фінансувати навчання даного студента відповідно до першої категорії ДІФЗ.

Друга категорія ДІФЗ склала в 2002 р. 15,5 тис. руб., третя - 9,9 тис. Руб. [73].

П'ята - сама маленька - 4,2 тис. руб. Ті, хто здав іспит дуже погано й одержав наведений бал нижче 35, одержали право або вчитися у вузі на повністю платній основі, або через рік перескласти Єдиний державний іспит й одержати відповідне ДІФЗ.

Правда, треба обмовитися, що оскільки умови діяльності російських вузів дуже різні в силу, наприклад, клімату або розходжень у технічному оснащенні освітнього процесу, то через ДІФЗ в 2002 р. розподілялися не всі гроші. Так, з 22,5 тис. руб. 14, 5 тис. руб. фіксувалися як наповнення 1 категорії ДІФЗ, а 8,0 тис. руб. або більше вуз одержував додатково залежно від конкретних умов.

Вуз при переході на систему ДІФЗ сам установлює ціну навчання, але є одна обов'язкова умова, що жорстко контролюється державою: не менш 50% студентів у вузі повинні вчитися тільки за ДІФЗ, нічого не доплачуючи, інші 50% можуть доплачувати. Це вже в перший рік експерименту привело до того, що вузи стали серйозно конкурувати за сильних студентів з високими категоріями ДІФЗ, тому що в цьому випадку вони оптимізували своє фінансове становище.

Як показав перший рік експерименту по ДІФЗ для родин витрати на оплату (тепер доплату) навчання у вузах скоротилися в середньому на 10-12% [73].

Крім механізму ДІФЗ, російський уряд планує ввести також і державні зворотні субсидії. Це виплата бюджетних субсидій громадянам, які мають не дуже високі категорії ДІФЗ, але підписують контракт, що поїдуть, наприклад, працювати в сільську місцевість. У цьому випадку вони одержують субсидію для доплати до ДІФЗ, і фактично можуть учитися безкоштовно. Однак якщо вони порушать умови підписаного контракту, то вони повинні будуть повернути отримані кошти.

На Україні уряд також планує ввести систему Єдиного екзамену після закінченні школи.

Разом з тим представляється, що до введення національного тестування (Єдиного іспиту) Україна підійде більше підготовленою змістовно, оскільки вона вже зараз перейшла на 12 -бальну систему шкільних оцінок. Це приводить до більше точного оцінювання освітніх результатів, досягнутих школярем, і сприяє підвищенню якості шкільного навчання. Даний момент дуже важливий при переході до незалежної системи оцінки якості шкільного навчання, яким є Єдиний іспит (загальнонаціональний тест). У Росії поки перехід на 10-бальну систему шкільної оцінки гальмує: шкільна "п'ятірка" зведена педагогічним співтовариством ледве не в ранг національної традиції.

В інших елементах заявлені програми дій українського й російського урядів схожі - це й визнання необхідності переходу на 12-річне шкільне навчання, і введення профільної школи, і визначення державного замовлення на підготовку фахівців.

Доречно згадати парадоксальний факт, стосовно усної домовленості колишніх прем'єр-міністра України В. Ющенка і прем'єр-міністра Росії М.Касьянова про створення українського класу, а в подальшому української школи в Москві. Лише за два тижня до 1 вересня 2000 р. вдалося зрушити справу. Батькам дітей чомусь не дозволили зібратися в школі, і вони зійшлися в Українському культурному центрі, де заступник голови Комосвіти Уряду Москви Ю. Горячев зачитав відповідний наказ. У Москві є Український освітній центр. Для потреб освіти уряд столиці виділив вісім учительських посад, та вже тривалий час українська громада не в змозі добрати учнів хоча б на один повноцінний клас. Тож проблема, не цураймося, признаватися, існує чимало наших земляків забули, якого вони роду-племені...

В автономних республіках з відродженням національних почуттів й українці дедалі "признаються", їх культурних потреб. Так, у Комі діє поять українських класів, в Уфі – 3, стільки ж і у Санкт-Петербурзі, Саратові. Здобуває українська мова авторитет, скажімо, у вищих сферах відкрито українське відділення у Дипломатичній академії, Лінгвістичному університеті, Російсько-українському інституті, в МДУ ім. М. Ломоносова, у вузах Тюмені, Уфи. Це теж добрий знак наших взаємоповажних міждержавних взаємин [73].

Аналіз стану речей у справі національної освіти української меншини в РФ свідчить, що тут одна з головних — проблема вчителя. Щоб відкрити національну школу (клас), необхідно сформувати учнівський контингент, підготувати потрібну кількість вчителів, забезпечити учнів підручниками та посібниками. Оскільки вчительські кадри для української школи в Росії не готуються, а підручники не випускаються, необхідна чітка домовленість про допомогу та взаємодію з українськими партнерами. Без висококваліфікованих учителів школи можуть швидко дискредитувати себе і занепасти. Розвиток українського шкільництва в Росії стримує і певне небажання батьків віддавати дітей в українські класи [113 C 151].

Питання розвитку національної освіти повинно розглядається в загальному контексті створення необхідного національно-культурного середовища. Скажімо, одночасно з українськими шкільними закладами чи осередками повинні створюватися й українські бібліотеки, книгарні, україномовні засоби масової інформації, не кажучи вже про дитячі садки з етнокультурним ухилом.

Розглядаючи українсько-російське співробітництво в галузі освіти, не можна оминути своєю увагою таке болюче питання, як національна освіта українських і російських меншин, яке загострювалося протягом становлення суверенних України і РФ, і на сьогодні ще залишається невирішеним. В науковій літературі, ЗМІ подаються різні факти, оцінки відносно цієї проблеми.

Так українські вчені, науковці (А. Попок, Ю. Лагутов, А. Руденко-Десняк, В. Ідзьо та ін.). На основі проведених ними досліджень стверджують, що освітні потреби росіян в Україні забезпечують 2940 російськомовних шкіл (це видно з поданої порівняльної таблиці 1).

Як видно з таблиці 1, за даними 1996 р. школи з російською мовою навчання становили 42,7 % усіх шкіл України, не враховуючи двомовних, у вузах з російською мовою навчання 55,6 % молоді.

Зі сторони Росії, як стверджують науковці, навіть при появі закону РФ "Про освіту", де декларувалося, що право громадян на отримання освіти рідною мовою забезпечується створенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів, класів та груп, а також умов для їх функціонування (п. 2 ст.6), не позначилось суттєво на забезпеченні культурно-освітніх та інформаційних потреб українського населення. Українці становлять найчисельнішу етнічну групу в РФ після росіян і татар і роблять помітний внесок у соціально-економічний та культурний розвиток країни проживання, але не мають сьогодні державної системи українського шкільництва. Поодинокі приклади відкриття українських класів та певна підтримка недільних шкіл (Краснодарський край, Тюменська та Волгоградська області, Республіка Башкортостан, Республіка Комі), сприяння діяльності культурних центрів (Москва, Сочі, Омськ) є радше винятками з правил і не розв'язують проблеми в цілому. Основна робота спрямована на підтримку і розвиток української культури і освіти, здійснюється товариствами самотужки не завжди сприймаються з розумінням місцевими органами влади [69. С. 9 – 11].

Таблиця 1. Розподіл денних середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів за мовами навчання [Див. 69. С. 9]

Loading...

 
 

Цікаве