WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українсько-російські культурні відносини у 1991–254рр. - Курсова робота

Українсько-російські культурні відносини у 1991–254рр. - Курсова робота

Отже розглянувши проблему присвячену співробітництву в інформаційній сфері України і Росії ми приділили увагу засобам масової інформації, які є організуючою і об'єднуючою силою, без якої неможливо формування культурного середовища та становлення і розвитку громадянського життя обох країн. Даючи аналіз функціональним ЗМІ, їх безпосередньому впливу на суспільство кожної із країн, ми зіткнулися із складністю і проблемністю їх значення і приналежності. В цілому нинішній стан інформаційного простору українсько-російських відносин указує необхідність зближення і якісно нового формату співробітництва в сфері телебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.

Також інформаційне співробітництво неможливе без її невід'ємних складових – книговидавництва та бібліотечної сфери.

Так з вище проведеного аналізу, книговидавнича сфера на Україні довгий час залишалася поза увагою владних структур держави. Охарактеризувавши стан книговидавництва можна зазначити, що поки що українська книговидавнича спроможність не може знаходитися на одному рівні з книговидавництвом РФ.

Стан інформаційно-бібліотечного співробітництва України і РФ можна дійти висновків, що це співробітництво проходить на належному рівні.

Висновки

Українсько-російські культурні відносини мають велике значення як для України так і для Російської Федерації. Адже спільна, братня, побудована спорідненими традиціями та звичаями культури тримала і ще довгий час буде тримати ці країни в тісних зв'язках.

Відносини України і Російської Федерації в області культури пройшли певний період у своєму розвитку. З розпадом Радянського Союзу та утвердження та утвердженням суверенних України і Російської Федерації, утворилися і нові умови для міжнародних відносин. Так період з 1991 р. середини – кінця 90-х рр. можна відверто назвати періодом конфронтації, яка проявляється в усіх сферах відносин, в тому числі і культурних. Основним вектором українсько-російських культурних відносин виступає розходження, а не зближення.

Проведення самостійної міжнародної політики, в тому числі і в області культури, поклало на "плечі" незалежної України великі труднощі. Єдину керівну систему вже не повернути, а починати все с початку довелося в дуже скрутних умовах. Реальне усамостійнення України як держави, як нації, як суспільства і культури змусила переглянути весь комплекс відносин з Росією. Так Україна починає новий процес взаємостосунків з Росією. Цей процес оснований на базі прийняття правових документів, які проголошували національним меншинам максимальні права. Серед таких правових документів: декларації, договори, угоди, постанови, які, нажаль, характеризуються наявністю в них протиріч та не реалізації їх на практиці.

Тому такий процес налагодження взаємин з РФ відбувається сповільнено і нерівномірно, що очевидно, свідчить про відсутність єдиного підходу, цілісного механізму контролю за виконанням угод, так і про не сформованість на даному етапі належної готовності до активної і зацікавленої розбудови українсько-російського гуманітарного співробітництва. Фактично починаючи з середини90-х рр. спостерігається певна диспропорція в галузі культурних обмінів між Україною і РФ на користь останньої.

Десь з середини, а точніше сказати, з кінця 90-х рр. ситуація в плані укрансько-російських культурних відносин поліпшується. Це пов'язано в першу чергу зі складанням системи міжвідомчих угод, якими передбачено створити постійно діючий механізми широких і різнобічних зв'язків та двосторонньої взаємодії в гуманітарній сфері, що в свою чергу, забезпечувало виконання міжурядової Угоди про співробітництво в галузі культури, науки і освіти (1995 р.) та позитивно впливали на формування сприятливішого загальнополітичного клімату в українсько-російських відносинах.

Значна заслуга в налагоджені взаємин паритетних відносин України з РФ належить (підписаному у 1997 р.) так званому "Великому договору". Саме цим договором визначені принципи дружби, співробітництва між українцями і росіянами і партнерства, які становлять правову основу для розгортання сучасної цивілізованої співпраці в етнокультурній сфері, подолання недовіри і неприязні між українцями і росіянами, які закладені трагічним багатовіковим минулим.

На початку ХХІ ст. українсько-російські відносини стають більш прагматичними толерантнішими. Вони ґрунтуються на об'єктивному визнанні потреби подальшої гармонізації національно-культурних інтересів. Адже, щира дружба та взаємовигідне співробітництво між двома найбільшими східнослов'янськими народами не лише відповідають історичній традиції, а й є запорукою стабільності та миру в Євразії.

Українсько-російське культурне співробітництво, як і будь яке інше, має свої головні напрями. Це в першу чергу зв'язки в галузі освіти, науки, літератури, мистецтва та інформаційної сфери.

Розглядаючи українсько-російське культурне співробітництво у 1991 – 2004 рр. спостерігаємо більш інтенсивні (особливо на початку ХХІ ст.) зв'язки в області освіти та науки. Це обумовлено рядом факторів.

В галузі освіти:

  • спадкоємність спільної радянської системи освіти;

  • близькість підходів у реформуванні та модернізації освіти;

  • усвідомлення обома державами необхідності переходу до нового шляху політичного, економічного, культурного розвитку – заснованому на знаннях.

В галузі науки:

  • наявність тісних зв'язків українських та російських вчених-науковців;

  • стратегічність наукового партнерства обох країн;

  • відновлення науково-технічного потенціалу;

  • науково-технічна спроможність в умовах ринкової економіки.

Але не слід також забувати про значення таких галузей як літературу, мистецтво, інформаційна сфера, без яких неможливе повноцінне культурне співробітництво.

Завдяки основним формам здійснення зв'язків в цих галузях відбувається ефективне культурне співробітництво. До таких форм належать.

В галузі освіти:

  • взаємообмін студентами, навчальними програмами,підручниками тощо;

  • проведення спільних учнівських конференцій, олімпіад.

В галузі науки:

  • міжнародні конференції, симпозіуми, з'їзди;

  • обмін між науковими установами;

  • проведення спільних наукових досліджень;

  • організація міжнародних форумів;

  • реалізація на практиці наукових програм та проектів, тощо.

В галузі літератури:

  • здійснення літературного книгообміну;

  • видання літературного матеріалу двома мовами;

  • проведення міжнародних конференцій, присвячених проблемам літературознавства;

  • влаштування книжкових виставок, презентацій нової літератури.

В галузі мистецтва:

  • організація і проходження спільних концертів, міжнародних фестивалів, гастролей музичних колективів та відомих співаків;

  • переклади драматичних творів відомих сценаристів;

  • постановки спектаклів, презентації кінопродукцій.

В галузі інформації:

  • бібліотечний книгообмін;

  • обмін журнальної та газетної періодикою;

  • ретрансляція теле- і радіопередач, тощо.

Основною із форм здійснення і розвитку взаємостосунків в області культури являється проведення – Року України в Росії та Року Росії в Україні. Це є фундаментальною базою для духовного зближення на паритетній основі, а значіть зближення в усіх сферах гуманітарних відносин.

2002 і 2003 рр. - стали роками діалогу культур, що сприяло подальшому українсько-російському гуманітарному співробітництву. Саме в ці роки Україні і Росії вдалося відкрити нові можливості в сфері культури (налагодження більш тісних стосунків).

Велику роль в здійсненні взаємовпливу і взаємозбагаченні відіграють культурні та громадські установи, які є центрами розвитку українсько-російської культури.

Розглядаючи українсько-російське культурне співробітництво недоречно було б обминути своєю увагою і той факт, що інтенсивність проходження процесу розвитку українсько-російських зв'язків, які проявляються (існують такі позиції і оцінки) в експансії, тоталітарному проникненню російської культури в українське культурне середовище і завоюванні всього його простору. Але, мабуть, коріння такого стану взаємовпливу слід шукати в рівні розвитку конкурентно спроможності самої української культури. Ця проблема має стати предметом ретельного науково-політичного аналізу з боку тих структур, що визначають стратегічний внутрішньо і зовнішньо політичний курс української держави.

Українсько-російське співробітництво в сфері культури зобов'язує використовувати весь потенціал гуманітарних відносин, аналізу найбільш суттєвих факторів, що являються необхідною передумовою створення концептуальних основ продуктивного аналізу відносин.

Loading...

 
 

Цікаве