WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українсько-російські культурні відносини у 1991–254рр. - Курсова робота

Українсько-російські культурні відносини у 1991–254рр. - Курсова робота

Україна і Білорусь — найбільші виробники російськомовної книжкової продукції серед гостей ярмарку. Слід зазначити, що Білорусь випереджає за виробництвом російськомовних книг на душу населення не тільки Україну, а й Росію (Білорусь — 12 книг; Росія — 2,8; Україна — 0,3). Спеціалісти констатують, що на початку 90-х років видавці трьох слов'янських держав умовно поділили тематичну спрямованість видань. Так, з України переважно поставлялась література для користувачів комп'ютерів і програмістів. Проте ця тенденція змінюється ле на користь України, нині Росія видає достатню кількість аналогічної літератури.

Поліграфічний бізнес завжди вважався досить рентабельним: за окремими оцінками, книговидавнича галузь займає четверте місце за річним обігом і поповнює мільярдами доларів бюджети розвинених країн. За даними "Книжного обозрения" від 17 січня 2000 року, пересічний росіянин купляє друкованої продукції на 33 німецькі марки в рік, що більш ніж у 2 рази нижче загальносвітового показника. Всього в Росії на придбання друкованої продукції витрачається майже 5 млрд німецьких марок, з яких 3,5 млрд осідає в західних друкарнях.

На думку менеджера фірми "Гейдельберг — Східна Європа" Вернера Альбрехта, за останні чотири роки на російському поліграфічному ринку відбулася революція: частка невеликих приватних друкарень суттєво зросла і сьогодні становить 65%. Так, у 1998 році в РФ було встановлено 250 нових друкарських секцій загальною продуктивністю 340 млн аркушів-відбитків. За прогнозами компанії "Гейдельберг", якщо ПДВ відмінити ще на три роки, за цей час можна створити ЗО тисяч робочих місць. А це приведе до зростання обсягів виробництва в друкарнях на суму 2 млрд німецьких марок і інвестицій у поліграфію до 1 млрд марок, а також значного збільшення податкових надходжень до російського бюджету[35. С. 4].

Для України таке й не снилося. Тому дешевше друкувати книги за кордоном — у Білорусі, Німеччині, Польщі, Фінляндії, Росії. Якщо ж наших книговидавців і поліграфістів зрівняти в правах з закордонними, видавнича галузь почне стрімко розвиватися. А сьогодні українське законодавство є гальмом для подальшого розвитку галузі. Податки на ввезення паперу й обладнання не дають можливості оснащувати нові сучасні друкарні, яких у країні не вистачає. Західні компанії готові виступити інвесторами поліграфічної гатузі в тому випадку, коли виробництво буде рентабельним, що слід закріпити відповідними законодавчими актами. Тимчасова відміна ПДВ на всі процеси книговидання і в частині поставок "технологічного обладнання, паперу, матеріалів для поліграфічної промисловості, що не мають вітчизняних аналогів, дасть можливість створити необхідну виробничу базу.

Книга, як і будь-який товар, вимагає реклами й формування відповідного інформаційного поля книжкового бізнесу. Проте загальна кількість реклами книг у спеціалізованих засобах масової інформації значно зменшилась. Інформація про нові книги України щодекадне подається у видавничому бібліографічному покажчику "Нові видання України", який започатковано в 1996 році, і в державному бібліографічному покажчику "Літопис книг'', що виходить раз на місяць з 1924 року. Газет типу російського "Книжного обозрения" в Україні немає. Газета "Книжковий кур'єр" (друкується з 1995 року) подає бібліографічну інформацію про книги, що вийшли у світ, рекламує окремі видавництва, наводить перелік книг, які можна замовити в Київській обласній організації товариства "Знання". Газета "Книжковий клуб" (друкується з серпня 1995 року) рекламує окремі українські видання, наводить інформацію про нові книги України та Росії, інформаційно-аналітичні огляди українського та російського книговидання. На жаль, припинено видання газети "Книжкова тека", де публікувалася цікава інформація про нові книги.

Багато надій покладалося на журнал для видавців та книгорозповсюджувачів "Книжкові справи", засновником якого є Благодійний фонд "Українська асоціація видавців", а видавцем ТОВ "Видавництво ІРИНА". В журналі планувалися постійні рубрики: "Моніторинг книжкового ринку", "Рейтинги", "Ціноутворення", "Таблиці котировок" та ін. Проте вийшло тільки два номери цього досить цікавого журналу, і видання його за браком коштів припинено. Ще один професійний журнал "Вісник Книжкової палати" рекламує в основному видання Книжкової палати. Окремі академічні журнали (наприклад, "Київська старовина"), подають бібліографічну інформацію про суто фахові видання. На цьому перелік друкованих видань, що рекламують чи рекламували книги, можна й закінчити.

Найвпливовішими засобами масової інформації є радіо й телебачення. Регулярні передачі про книги існують тільки на радіо, інколи невигадливі за сценарієм передачі про книги відбуваються і на окремих каналах телебачення. В цілому можна дійти висновку, що радіо й телебачення України не достатньо інформують потенційних читачів про нозі видання.

Без ефективної книжкової торгівлі книговидавнича справа не поліпшиться. Мало видати книгу, її ще необхідно продати, а для цього слід зробити так, щоб про неї знали покупці. Потрібна чітко відпрацьована інформаційна структура за типом "Вook in print", яка б сприймалася ринком, видавцями й постійно працювала. Потрібна допомога держави щодо інформаційного забезпечення книговидання.

Враховуючи, що є державні видавництва, слід, мабуть, мати й державну систему книжкової торгівлі, яка б працювала в ринкових умовах на прибуток для держави.

Аналіз ситуації на книжковому ринку України показує, що сьогодні ринок книг формується за рахунок російських видань. Собівартість російської книги знизилась порівняно з українською, і майже всі книготорговельні організації перейшли на реалізацію російської книги. Багато українських книг сьогодні друкується за межами України, використовуються бартерні операції.

Значне зменшення тиражів книг призводить до підвищення їх ціни і, відповідно, до зменшення закупівлі дорогих українських книжок громадянами України, що знову ж таки сприяє монополізації вітчизняного ринку видавцями Російської Федерації.

За словами Миколи Сенченка (директор Книжкової палати України, віце-президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачив України, професор, доктор технічних наук): "Ситуація у видавничій сфері дійсно катастрофічна І якщо впродовж року не відбудеться позитивних змін у податковому законодавстві, що сприятимуть розвитку видавничої справи, то є всі підстави передбачати затяжну кризу українського книговидання, руйнацію видавництв і поліграфічної бази" [35. С. 5].

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку, що книговидавнича справа на Україні довгий час знаходилась по за увагою владних структур країни. Адже книговидавництво, щоб мати конкурентноспроможну продукцію повинно всіляко відчувати підтримку з боку своєї держави.

Політика України в книговиданні і в книгорозповсюдженні повинна бути жорсткою, слід заохочувати видання української книги різними мовами, здійснювати книгообмін для розповсюдження інформації і знань через книгу на весь світ.

3.3 Стратегія інформашйно-бібліотечного співробітництва

На думку автора почати характеристику інформаційно-бібліотечного співробітництва необхідно з діяльності Бібліотеки української літератури у Москві, яка була заснована у 1920 р, а припинила своє існування 1938 р. Лише через декілька десятків років вона відновила свою діяльність. Так 17 грудня 1989 р. В читальному залі Центральної бібліотеки № 122 Калишенського району Москви на шосе Ентузіастів, 20, відбулося відкриття Бібліотеки. В травні 1997 р. Указом голови комітету з культури Москви на базі бібліотеки-філіалу №147 була створена Бібліотека російської і української літератури[116. С. 2].

Комплектування фондів бібліотеки здійснювалося, переважно, шляхом отримання літератури на засоби міського бюджету Москви, а також безкоштовної передачі друкованих видань, які видаються бібліотеками і видавництвами українських суспільних організацій, приватними особами. Міжнародний фонд "Відродження" в 1997- 1999рр. передали бібліотеці більшу кількість українських музичних компакт-дисків, а також книг, які були видані за його підтримкою.

З 1994р. Бібліотека являється постійним учасником однією з найбільших в Україні виставки-ярмарки та – Форуму видавців у Львові. З 1999р. - Міжнародна книжкова виставка в Києві.

З 1996 р. в Бібліотеці проводяться заняття окремих груп, недільні школи, Українського національно-образотворчого центру. Діти вивчають українську мову, літературу, історію, а також англійську мову, навчаються працювати на комп'ютерах. Систематичними стали зустрічі Українського історичного клубу Москви.

З жовтня 1998 р. коли відкривався Культурний центр України, Бібліотека проводить вечори, книжкові виставки, які регулярно проводяться з початку 1999р.

В 1997 – 1999 рр. на основі документів фонду (фонди Бібліотеки налічували більш ніж 50 тис. одиниць зберігання), Бібліотекою були організовані виставки (наприклад "Україна – книжкова" (1991 – 1997 рр.)).

Loading...

 
 

Цікаве