WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін-Таврійський - Курсова робота

Генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін-Таврійський - Курсова робота

Спочатку Потьомкін спробував залучити запорожців до регулярної служби. Саме ними було укомплектовано як існуючі пікінерні полки — Дніпровський, Донецький, Луганський, Єлісаветградський, так і новостворені — Херсонський та Полтавський. Проте служба у пікінерних, а згодом і у легкокінних полках була вкрай непопулярною серед колишніх січовиків: почастилися випадки дезертирства. Тоді Потьомкін у 1787 році сформував "Корпус передової сторожі Катеринославських регулярних козаків" (пізніше - Катеринославське козацьке військо), до якого стали переводити легкокінні полки.

Крім того, 1 липня 1783 року у різні кінці Новоросії був розісланий циркуляр з пропозицією колишнім січовикам зібратися у Херсоні для служби у козацькому званні під проводом Потьомкіна. Так народилося "Військо вірних козаків запорозьких". Його організацією безпосередньо займалися козацькі старшини Сидір Білий (перший ватажок херсонського дворянства), Антон Головатий та Захарій Чепіга.

Катерина II дізналася про ці заходи Потьомкіна (на той час вже Світлійшого князя Таврійського) лише під час своєї подорожі до Криму, у квітні 1787 року. У Кременчуці її зустрів відділ запорожців на чолі з Сидором Білим, котрий подав імператриці прохання про відновлення Війська. Козаки супроводжували Катерину II до Херсону, і, зрештою, Білий отримав усну згоду.

Скоро по тому розпочалася російсько-турецька війна, у якій українським козакам випало взяти найдіяльнішу участь. Павлоградський та Маріупольський легкокінні полки, що входили до Катеринославського війська, билися з турками вже у першому бою під Кінбурном 1 жовтня 1787 року. У листопаді того ж року на Кінбурнську косу у розпорядження Олександра Суворова прибула команда "вірних запорожців" на чолі з Сидором Білим. Кіш новоутвореного війська розташувався в урочищі Васильковому біля Прогноїв (нині село Геройське Голопристанського району). Та офіційний дозвіл на формування Війська вірних козаків запорозьких з'явився лише 14 січня 1788 року. Кошовим, за старовинним січовим звичаєм, обрали Сидора Білого.

Навесні "вірним запорожцям" випало врятувати Херсон. 21 травня турецька ескадра, що стояла на рейді біля Очакова, знялася з якоря і рушила в бік Кінбурну. Російський флот через відсутність попутного вітру не міг зрушити з місця, тож удар прийняла на себе козацька флотилія. Найзапекліша битва сталася 17 червня 1788 року. У ній було знищено головні сили турків. У рапорті Катерині II Потьомкін писав: "6 кораблей сожжено, 2 на мели, 30 разбито!.. Запорожцы оказали великую услугу: если бы не они, то бы не могло ни одно наше судно двинуться с места". Імператриця відповіла Світлійшому так: "Что верные запорожцы верно служат, сие похвально, но имя запорожцев старайся заменить, ибо Сечь, уничтоженная манифестом, не оставила по себе умам приятного впечатления". Після цього натяку Потьомкін був змушений перейменувати Військо вірних козаків запорозьких на Чорноморське козацьке військо.

Але блискуча перемога на Дніпровському лимані мала й гіркий присмак. У бою був смертельно поранений кошовий отаман Сидір Білий, який помер на другий день. "На радость печаль! Сидору Игнатьевичу отдаем последний долг", — повідомив Суворов Потьомкіну 21 червня 1788 року.

Та все ж втрати козаків не були даремними. Після поразки на Дніпровському лимані турки остаточно полишили наміри атакувати Херсон. Головну базу Чорноморського флоту було врятовано. Наприкінці червня 1788 року "вірні запорожці", вже під назвою Чорноморського війська, на чолі з новим отаманом Захарієм Чепігою вирушили під Очаків, куди перемістився театр воєнних дій. Попереду були бої при Березані, Хаджибеї та Ізмаїлі.

Олексій Паталах

Журнал "Новый фаворит" июнь 2004 г.

(Закінчення. Початок в № 5 (червень) 2004)

У ході російсько-турецької війни 1787-1791 років Потьомкін, крім Чорноморського та Катеринославського військ, створив ще ряд українських козацьких формувань: Бузький полк, укомплектований запорожцями колишньої Буго-Гардової паланки, українцями Правобережжя та "слов'янськими вихідцями з Молдавії" (ймовірно, буковинцями); "Козацькі бригади з закордонних вихідців", що складалися з мешканців українських земель Речі Посполитої, котрі, стосовно Росії, справді були "іноземцями" (про це свідчать назви кінних полків — Смілянський та Шполянський). Також він збільшив кількість Чугуївських козацьких полків з одного до трьох, доукомплектувавши їх козаками з Гетьманщини, та створив Корпус малоросійських піших стрільців.

Тоді ж всі, без винятку, українські козацькі підрозділи отримали однострій. Вершиною діяльності Потьомкіна у сфері відродження українського козацтва стало проголошення його у 1790 році "Великим Гетьманом Катеринославських та Чорноморських козацьких військ". Напевно, Катерина II без особливого задоволення надала своєму колишньому фаворитові цей, раніше заборонений нею ж, титул. Не бракувало й "доброзичливців", серед яких, на жаль, були й українські дворяни — вихідці з козацько-старшинських родів. Так, граф Олександр Андрійович Безбородко постійно натякав імператриці на дивну, як на нього, пристрасть Світлійшого до козаків, "которая до того простиралась, что он все видимое превращал в сие название".

Проте Потьомкін був вище всіх доносів і, отримавши титул гетьмана, сформував, виключно з українських козаків, свою особисту гвардію: Конвойний, Малоросійський та Булави Великого Гетьмана полки. На Великдень же 1791 року чорноморці привітали його оригінальним, сповненим запорозького гумору віршем: Злії духи,

Власно мухи,

Всі уже послизли.

Загнав Ісус

В пекло покус,

Щоб християн не гризли.

І смерть люта,

Що нам тута

Вельми докучала,

По болотах, очеретах,

Біжучи кричала.

Там суціга

Тепер біга,

Як шалена з ляку,

Бо Бог хрестом

Чорта з хвостом

Прогнав як собаку.

Великий Гетьман був у зеніті слави, адже, фактично, він виявився сувереном Північного Причорномор'я при номінальній залежності від Петербургу. Це все не могло не занепокоїти царський уряд, але пристрасті стримувала війна з Туреччиною.

А невдовзі після укладення Яської мирної угоди Потьомкін тяжко захворів і наказав везти себе у Миколаїв. Карету гетьмана й фельдмаршала супроводжували козаки. Відчувши наближення смерті, Потьомкін наказав чорноморцям винести його з карети у степ і покласти на килим, розстелений на траві. Так він зустрів свої останні хвилини. Сталося це 5 жовтня 1791 року. Ховали князя Таврійського у Херсоні за гетьманським обрядом: за труною несли булаву, шаблю й прапор, вели коня. Зі смертю Потьомкіна закінчився й золотий вік відродження українського козацтва. Згідно указів Катерини II, у 1792 році розпочалося переселення на Кубань Чорноморського козацького війська, а у 1796 році Катеринославське козацьке військо було переформовано у регулярні кінні частини російської армії.

Але пам'ять про Потьомкіна як гетьмана жила. Мармурову плиту над його похованням у Катерининському соборі Херсона прикрашало зображення перехрещених маршальського жезлу та гетьманської булави (нині втрачені). У 1835 році Потьомкіна увічнив видатний скульптор Іван Петрович Мартос, уродженець Чернігівщини, нащадок козацького старшини Василя Мартоса. Спільно з італійським архітектором Боффо він створив у Херсоні величний пам'ятник князю Таврійському, якому судилося простояти до 1922 року. Відроджено цей унікальний витвір мистецтва було лише 19 вересня 2004 року. У церемонії відкриття пам'ятника Потьомкіну брали участь і сучасні козаки, які поклали до п'єдесталу вінок з написом: "Великому Гетьману Катеринославського та Чорноморського козацьких військ від козаків Херсонщини".

Олексій Паталах

Чорноморці зберегли старовинний запорозький одяг: шапку з червоним шликом, черкеску, чекмень та шаровари. В кіннотників шаровари та чекмень мали червоний колір, черкеска — синій, у піхотинців черкеска була зеленою, у флотилії — зелені шаровари й чекмень та біла черкеска. Бузькі козаки носили сині шаровари й короткий каптан, та білий чекмень, що одночасно служив плащем. У козацьких бригадах кінні полки мали шаровари, куртку та черкеску сині, а піші — зелені.

Відрізнялись своїм одностроєм, наближеним до армійського, Катеринославські та Чугуївські полки. Перші носили блакитну куртку без фалд з червоним кантом по борту та обшлагах й двома рядами ґудзиків, темно-блакитні шаровари з дворядним червоним лампасом, високу хутряну шапку з червоним верхом та білим султаном, другі — червону куртку з синіми лацканом та обшлагами, сині шаровари з дворядним білим лампасом та шапку з білим чотирикутним верхом.

Український поет Іван Котляревський присвятив Потьомкіну кілька рядків у своїй безсмертній "Енеїді":

Loading...

 
 

Цікаве