WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Боротьба за державну незалежність у XVIII ст., стосунки України з Росією - Курсова робота

Боротьба за державну незалежність у XVIII ст., стосунки України з Росією - Курсова робота

Після невдалої спроби взяти Стародуб шведська армія продовжувала просуватися на південь. Під Новгородом-Сіверським їй довелося вести затяжні бої з російськими частинами, українськими козаками й озброєним місцевим населенням. У цей час гетьман Мазепа встановив зв'язок з королем Карлом XII і, обіцяючи всіляку допомогу, просив якомога швидше переправитись через Десну, щоб відрізати російську армію від Гетьманщини. Не знаючи про плани Мазепи, Петро І наказав йому іти з козацькими полками на з'єднання з російською армією. Всіляко ухиляючись від виконання цього наказу, гетьман нарешті робить остаточний вибір. 24 жовтня 1708 р. Мазепа залишив у Батурині сильний гарнізон під командуванням полковника Чечеля і гарматного осавула Фрідріха Кенігсена: а сам з 4—5-тисячним військом вирушив назустріч шведській армії. Козаки й більшість старшин не знали справжніх намірів свого проводиря. Тільки переправившись через Десну під Оболонням, гетьман зібрав усіх на раду й відкрив свій задум. Більшість присутніх стояла, ніби громом вражена, не вірячи, що гетьман міг зважитись на такий крок. У повній тиші Мазепа обґрунтував необхідність переходу на бік шведів постійними утисками прав і привілеїв українського народу московськими правителями й закликав разом зі шведами скинути ненависне ярмо, зробити Україну вільною і незалежною країною. У відповідь не пролунало жодного слова. Козаки мовчки розходились, а під прикриттям ночі почали тікати по домівках. Умови шведсько-українського договору, укладеного Мазепою і Карлом XII, точно не відомі. Можливо, саме про них пізніше писав Орлик таке: "Україна обох боків Дніпра з Військом Запорізьким і народом малоросійським має бути вічними часами свобідна від всякого чужого володіння". Ні Швеція, ні будь-яка інша держава не мали претендувати на владу над Україною, на її прибутки чи податки. Нікому не дозволялося ставити в українських містах військових гарнізонів. За Україною зберігалися цілісність територій, недоторканість вільностей, законів і прав місцевого населення. Таким чином, Україна з автономії могла перетворитись на самостійну державу з самобутнім внутрішнім устроєм.

Перехід Мазепи на бік шведів викликав занепокоєння серед російських властей. Через кілька днів Петро І наказав Меншикову захопити гетьманську резиденцію Батурин, де стояла майже вся козацька артилерія й зберігалися великі запаси продовольства і фуражу. 2 листопада 1708 р. солдати й драгуни заволоділи Батурином і вчинили нещадну розправу над його захисниками та жителями. Одночасно по Гетьманщині поширювались грамоти Петра І і Меншикова, в яких вчинок Мазепи тлумачився як зрада, містилися заклики боротися проти його прибічників і обіцянки захистити від ворога. 6 листопада у Глухові відбулася видимість обрання нового гетьмана України. На раду прибули тільки стародубський полковник Іван Скоропадський, полтавський — Іван Левенець, ніжинський — Лук'ян Журахівський, чернігівський — Павло Полуботок і охотницький полковник Антон Танський. Старшина, а за нею й козаки обрали гетьманом Скоропадського, на якого їм вказав перст царя. Власті вчинили символічну розправу над Мазепою, а церковники проголосили йому анафему.

Народ у своїй масі не підтримав наміру Мазепи здобути Україні державну незалежність з допомогою Швеції. Сподівання на об'єднавчу силу національної ідеї виявились марними. Надто далеко відірвався лівобережний гетьман від народу, його життєвих потреб. Козаки, селяни й міщани більше дбали про захист власних економічних інтересів, ніж про державну незалежність від Росії. До того ж головного винуватця у погіршенні свого становища прості виробники вбачали у козацькій старшині, насамперед у гетьмані та його оточенні. А далекий російський цар в очах багатьох з них продовжував залишатися справедливим суддею й захисником усіх неімущих. Не останню роль при цьому відіграв і страх перед жорстокими покараннями за прикладом Батурина. До царя почали надходити чолобитні від жителів Лохвиці, Лубен, Новгорода-Сіверського, Прилук, а також Варвинської, Ічнянської, Срібненської та інших сотень і населених пунктів із запевненнями у відданості. Мазепу залишала й та старшина, котра обурювалась наступом російського уряду на автономні права України, але не хотіла порушувати політичної рівноваги і захищати їх силою. Тільки бунтівлива Січ Запорізька стала на бік Мазепи, проти якого неодноразово виступала в попередні роки. На початку 1709 р. кошовий Кость Гордієнко прибув до табору шведського короля й домовився з ним про спільні дії проти Росії.

Воєнні дії в Гетьманщині в листопаді 1708 — червні 1709 pp. Битва під Полтавою. Переправившись через Десну з листопаді 1708 p., шведський король переконався у ворожості місцевого населення. Воно не хотіло продавати його фуражирам продовольство й фураж, ховало їх у лісах, нападало на окремі загони й не бажало впускати шведів у міста й містечка. Шведські війська несподівано зустріли не тільки мужній, а й вмілий опір людей, котрі досконало володіли зброєю, мали її вдосталь і знали найпередовіші методи військового мистецтва. Мужньо й відважно захищалися жителі Сміли, Тернів, Недригайлова, Ромен, Веприка та інших міст. Протягом зими 1708-1709 pp. дошкульних ударів шведам завдавали партизанські загони на території Чернігівщини, Слобожанщини й Полтавщини. Щоправда, під впливом авторитету Мазепи жителі окремих сіл заявляли про свою підтримку шведської партії й навіть влаштовували шведам урочисті зустрічі. Окремі добровольці поповнювали загони прибічників гетьмана. Але в цілому таких випадків було мало. Населення Гетьманщини в своїй масі відвернулося від Мазепи. У березні 1709 р. шведська армія надовго застрягла під Полтавою, яку обороняли російський гарнізон полковника Олексія Келіна й рішуче настроєні місцеві жителі.

Найбільшу допомогу подало шведам Запоріжжя. У березні 1709 р. воно розпочало воєнні дії проти російських військ у південних містах Полтавщини. Запорожці знищили російські гарнізони в Кобеляках, Царичанці, захопили багато полонених і доставили їх у табір шведського короля. Вздовж Орелі та Ворскли діяло до 15 тис. січовиків. Вони звільнили місцевість від російських військ і переконали жителів поставляти шведам продукти й фураж для коней. Значний успіх мали запорожці в битві під Нехворощею, де розбили великий загін російських солдатів і захопили в полон кілька сот росіян. 27 березня 1709 р. при посередництві Мазепи Гордієнко й Карл XII підписали у Великих Будищах договір. Король зобов'язувався не ухвалювати з російським царем миру доти, поки Україна не дістане незалежності від Москви. Запорізька Січ зайняла чітку антиросійську позицію, схиляючи на свій бік нові й нові маси населення. Запоріжжя перетворювалось на міцніючого з дня на день противника Російської держави, котра не могла не реагувати адекватним способом. Лише частина запорожців воювала в складі російських військ.

Для розгрому Запорізької Січі російське командування на початку 1709 р. вирядило з Києва три драгунські піхотні полки під командуванням полковника П. Яковлева. Спускаючись Дніпром, вони розгромили запорожців у Келеберді та Переволочиш, зайняли Старий і Новий Кодак і вступили у Кам'яний Затон. На початку травня солдати розпочали штурм Січі, але облога затягнулась. Тільки з допомогою колишнього запорожця полковника Гната Ґалаґана солдати вдерлися всередину Січі й перебили багатьох козаків, а решту розігнали по степу. Частина запорожців втекла й заснувала Січ спочатку на р. Кам'янці, а потім в урочищі Олешки, на території, підвладній Кримському ханству.

Тим часом головні сили шведської армії знемагали в кровопролитній облозі Полтави і частих сутичках з місцевим населенням. 27 червня 1709 р. під Полтавою відбулася генеральна битва між 30-тисячною шведською і 42-тисячною російською арміями. Участь у битві на боці шведів брали не менше як 3 тис. українців, які спокусилися на обіцянку надати їм козацькі права, а також запорожці. У складі російської армії діяли козаки під командуванням повернутого із заслання полковника Палія. Головні козацькі полки стояли напоготові в районі Решетилівки, приблизно за 30 км на захід від Полтави. До полудня битва закінчилась розгромом шведів і прибічників Мазепи, їхні залишки здалися російським військам під Переволочною на Дніпрі. Карлу XII й Мазепі з невеликою кількістю своїх наближених, драбантів і запорожців пощастило переправитися на правий берег Дніпра й після кількаденного походу степом дістатися володінь турецького султана. Втікачі зупинилися в околицях Бендер. Почалося життя вигнанців. Перехід гетьмана Мазепи на бік шведського короля викликав і викликає суперечливе ставлення як сучасників, так і їхніх нащадків. У оцінці цього акту російський уряд пішов звичним шляхом — оголошувати всі невигідні Росії дії українських гетьманів зрадницькими, а їх самих зрадниками. Такий ярлик був наклеєний майже на всіх наступників Богдана Хмельницького, що вже само по собі є ненормальним і одночасно свідчить про сталу тенденцію в їхній діяльності здійснювати ту політику, яка відповідала інтересам України, а не Росії. До того ж ця оцінка суперечить тим політико-правовим нормам, якими керувались у відносинах між собою сюзерени й васали або країни середньовічної Європи. Той договірний політико-правовий принцип виражався у звичаєвій формулі: "Ми маємо служити нашим монархам, оскільки вони охороняють нас, але якщо вони більше не охороняють нас, то ми більше не повинні служити їм". У ці усталені в Європі правила вписувались і відносини України з Росією, визначені Березневими статтями 1654 р. Однак вже в перші роки після Переяславської ради 1654 р. російський уряд почав порушувати взяті на себе зобов'язання подавати Україні допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою й не змінювати її державного ладу. За таких обставин гетьман Мазепа мав усі політико-правові підстави для зміни свого Зовнішньополітичного курсу й пошуку нових геополітичних орієнтирів.

Loading...

 
 

Цікаве