WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського - Курсова робота

Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського - Курсова робота

Окреме місце займають праці Дністрянського із сімейного права: "Заручини в австрійськім праві" (1899 р.), "Право родинне після викладів професора Дністрянського" (1901 р.), "Нові причинки до теорії заручин в новітнім праві" (1905 р.), "Правове відношення родичів до дітей" (1906), "Причинки до науки про до-смертщину подруга" (1911 р.). Вчений наголошував на розмежуванні міжродинних і суто майнових відносин. Розглядаючи питання трудового права, Дністрянський вказував, що трудовий договір не зводиться до простої купівлі-продажу робочої сили, що відповідальність власника підприємства перед своїми працівниками суттєво відрізняється від звичайної цивільної відповідальності. Він також був одним з ініціаторів створення і унормування української правничої термінології. Він також є визнаним основоположником національно-державницького напряму в українській політології, автором політичної концепції української держави, в якій, зокрема, розмежовувалася національна ідея і націоналізм.

Загалом науковий доробок Станіслава Дністрянського складає понад 170 праць з проблем державного, цивільного, сімейного, а також авторського права,окремих питань теорії та історії держави і права. Сьогодні наукова спадщина вченого вже стала невід'ємною складовою історії української політичної та правової думки [7].

2. Теорія конституції С.С. Дністрянського

2.1 Історія та основи конституції

Досліджуючи категорію "конституція", С.С. Дністрянський звертається до аналізу світових здобутків у розвитку конституціоналізму. Він виходить з того, що категорія "конституція" наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, чому сприяли теоретико-правові погляди видатних мислителів XVI–XVIII ст. (Гуго Гроцій, Шарль Луї Монтеск'є, Вільгельм Лейбніц, Христіан Вольф, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, та ін.). Власне, сам термін "конституція" в XVIII ст. відродив відомий французький мислитель та письменник Монтеск'є Шарль Луї де Секондат, який вжив цей термін у назві однієї з глав всесвітньо відомого твору "Про дух законів" (1748 р.). У цій главі – "Про конституцію Англії" (фр. de la constitution d'Angleterre) – Монтеск'є Ш.Л. виклав власне бачення ідеальної моделі поділу влади у державі [9]. Він ділить державну владу на три гілки: першу – законодавчу, другу – виконавчу та третю – судову. Всі три влади мусять бути відділені одна від одної, причому одна влада повинна бути обмежена другою, так щоб жодна з них не мала можливості надолужувати свої сили. Теорія Монтеск'є належить до головних основ будучих Конституцій [1].

12 червня 1776 р. вийшла перша кодифікація згаданих державних принципів у Вірджинії, де народний збір проголосив урочисто "права людини". Там зазначено одразу у вступі, що всі люди вільні і незалежні, що кожна людина вже від народження має природні права, а саме: право користуватися життям і повною свободою, право на засоби для життя, тобто на посідання та власність, прагнути до щастя та повної безпеки. Для забезпечення і охорони громадян встановлюється правління. При цьому слід утворити таку форму, яка всім громадянам дасть запоруку повної безпеки і охоронятиме їх від злої управи. Тому більшість громадян має право змінити або й цілком усунути правління, якщо воно не виповнить свого завдання. Державна влада має ділитись на законодавчу та виконавчу владу. Вона повинна прагнути до справедливості та ніколи не забувати про основні природні права. До таких прав належать особова, свобода преси і свобода віросповідання. Такий є короткий зміст першої Конституційної грамоти. Всі конституційні грамоти американських держав мають подібний зміст. Вони починаються, звичайно, проголошенням основних прав людини і суверенності народу. Між основними правами людини бачимо, крім свободи особистості, власності і освіти, право на свободну пресу, на свободу переселення та вільний заробіток і свободу звання, свобідне право зборів і товариств, не згадуючи тих політичних прав, які відомі були вже в Англії, почавши від Magna Carta libertatum. За тим відбувається поділ влади на три категорії та обмеження, як законодавчої так і виконуючої влади через основні принципи Конституції. Громадяни мають запоруку, що ані законодавча, ані виконуюча влада не змінить загальних постанов Конституційної грамоти.

Завершення усіх тих прав почалось в Конституції сполучених держав Північної Америки. Конституційна грамота сполучених держав з 17 вересня 1787 р. затвердила всі основні суб'єктивні права людини, перевела повну суверенність цілого народу на демократичні та республіканські основи, приймаючи систему поділу влади та забезпечуючи найширшим верствам населення безпосередній вплив на державну владу не лише шляхом загального виборчого права, але й шляхом народних зборів [9].

Французька конституція з 3 вересня 1791 р. перейняла принципи революції, проголошенні вже 26 серпня 1789 р. Найважливіші з тих принципів є такі:

1. Люди приходять на світ вільні та лишаються вільними і мають рівні права. Суспільні різниці можуть лише залишити з метою загального добра.

2. Метою кожної політичної сполуки є збереження природних та невід'ємних людських прав. Ці права є: свобода, власність, забезпеченість та опір проти всякого утиску.

3. Основа самоврядування закладена в народі. Ні корпорації, ні особи не сміють використовувати більше влади, ніж призначено народом.

4. Свобода – це право все те робити, що іншому не шкодить. Тому не можна визначати природним правом людини ніяких інших меж, крім тих, що всім іншим членам суспільства запоручують ужиток тих самих прав. Ці границі може визначити тільки закон.

5. Закон може заборонити тільки такі діяння, які можуть бути шкідливі для суспільства. Чого закон виразно не заказує, того не можна заборонити, та ніколи не можна приневолювати робити, чого закон не приписує.

6. Закон є виразом загальної волі та всі громадяни мають право брати участь у творінні загальної волі особисто або через заступників. Закон повинен бути для всіх рівний як для тих, кого він кого охороняє, так і для тих, кого карає. Всі громадяни є рівні перед правом, всі мають рівне право, відповідно до своїх здібностей, приймати публічні уряди та становище. При цьому вирішують тільки їхні чесноти та таланти.

7. Нікого не можна ні ображати, ні в'язнити, тільки у випадках зазначених законом та не інакше, ніж у формі приписаній законом.

8. Закон може визначати тільки такі покарання, що є очевидно та необхідно потрібні. Нікого не можна інакше покарати, ніж на основі такого закону, який ухвалений та оприлюднений перед виконанням вчинку, з тим, що цей закон слід виконати в приписаній формі.

9. Нікого не можна торкати через його особливі релігійні погляди, оскільки виявлення цих поглядів не суперечить законам публічного ладу.

10. Вільний обмін думок і поглядів належить до найважливіших прав людини, кожен громадянин може вільно говорити, писати, друкувати, але має обов'язок у випадках, означених законом, відповідати за використання тієї свободи.

11. Для забезпечення людських та громадських прав мусить бути публічна влада, тому вона слугуватиме меті загального добра, а не меті тих осіб, яким її довірено.

12. Для утримання публічної влади та для покриття податків на адміністрацію держави заводяться загальні податки; при чому треба поодинокі податки розділити рівно на всіх громадян, відповідно до їх платоспроможності.

13. Така суспільність, що не забезпечує цих прав або не проводить поділу власності, не має Конституції.

14. Власність є непорушним і святим правом, тому нікому не можна її забирати, крім тих випадків, коли цього потребує загальна публічна потреба признана законно. Але навіть у цьому випадку лише за умови попередньої справедливої винагороди [1].

На цих загальних принципах, зазначає С.С. Дністрянський, побудовані всі Конституції Європи. Теорія Конституції мусить тому опиратися на згаданих постановах французької Конституції.

2.2 Поняття Конституції за С.С. Дністрянським

Loading...

 
 

Цікаве