WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в міжнародній політиці напередодні другої світової війни - Курсова робота

Українське питання в міжнародній політиці напередодні другої світової війни - Курсова робота

3. Україна в політичних планах Гітлера. Напад фашистської Німеччини на СРСР

Головною метою зовнішньої політики Німеччини з приходом нацистів до влади стало проголошене в "Майн кампф" здобуття нового життєвого простору для німців як народу вищої раси. Гітлер наголошував: "Певна річ, така територіальна політика не може бути здійснена в Камерунах, але винятково в Європі". "Тому для Німеччини єдина можливість проведення здорової територіальної політики полягає тільки у здобутті нової землі в самій Європі... Слід ясно розуміти, що ця мета може бути досягнутою тільки шляхом війни". "Але якщо сьогодні ми говоримо про нові землі в Європі, то насамперед можна мати на увазі тільки Росію та підвладні їй прикордонні держави". Під останніми нацистський фюрер розумів західні республіки СРСР, в тому числі й Україну.

У промові на велетенському щорічному партійному зібранні нацистів у Нюрнберзі у вересні 1936 р., він вигукував: "Якби ми мали в нашому розпорядженні незліченні сировинні багатства Уралу, ліси Сибіру, і якби безкраї родючі рівнини України були в межах Німеччини – ми б мали все".

21 липня 1940 р., вперше повідомляючи військове командування про свій намір якнайшвидше напасти на СРСР, Гітлер побіжно кинув: "Політичні цілі: Українська держава, Федерація Прибалтійських держав, Білорусія..." Через десять днів перед тією ж аудиторією він казав зовсім інше: "Остаточно: Україна, Білорусія, Балтійські держави – нам" 20. Перше висловлювання повторювало поширену тезу німецьких геополітиків, які вважали, що для послаблення Росії від неї треба відірвати Україну, яка стане самостійною державою, орієнтованою на Німеччину, і завжди служитиме противагою Росії. Друге – відображало концепцію здобуття "життєвого простору" на Сході.

Цю плутанину було повторено на початку березня 1941 р., коли підготовка німецького нападу на СРСР набула максимальної інтенсивності. Верховне командування розробляло тоді "Керівні настанови з особливих питань, пов'язаних з директивою №21 (план "Барбаросса")". Особливим питанням була майбутня політика на окупованій радянській території. Настанови Гітлера були, зокрема, такі: "Наступний похід буде не просто збройною боротьбою. Він буде також порахунком двох ідеологій. Щоб війну довести до кінця, мало зайняти простір, розбити ворожі збройні сили. Уся територія мусить бути розчленованою на держави з власними урядами, з якими ми могли б укласти мир".

Це не було те, що він замишляв насправді, – навіть на некомуністичному Заході, де Німеччина на той час розгромила та окупувала шість держав, жодній не було запропоновано мир. Укладення миру Гітлер відкладав до остаточної перемоги у війні, щоб мати повну змогу перетасувати всю Європу з її колоніями відповідно до своїх імперіалістичних та расистських ідей. Тим більш йому були непотрібні держави з власними урядами на Сході, на території СРСР, де населенню готувалася зовсім інша доля, ніж у Західній Європі. На Сході: "Наше завдання – швидко, наскільки це можливо з мінімумом військових сил, побудувати соціалістичні державні утворення, які залежатимуть від нас. Ці завдання такі складні, що їх не можна покладати на армію".

2 квітня 1941 р. А. Розенберґ, головний нацистський авторитет із національних питань у Радянському Союзі, що його Гітлер призначив своїм "уповноваженим для централізованого розв'язання проблем східноєвропейського простору", подав фюрерові "Пам'ятну записку №1". У ній аналізувався стан та містилися рекомендації щодо майбутньої політики в окремих частинах території Радянського Союзу після окупації її німецькими військами.

На відміну від Гітлера, Розенберґ, хоч він був офіційним ідеологом нацистської партії і завжди стояв за знищення більшовизму шляхом війни, дотримувався у зовнішній політиці не екстремістських, а швидше традиційних імперіалістичних поглядів. Замість фюрерових візій нового колосального німецького життєвого простору на Сході він бачив там у майбутньому радше новий баланс сил, шукав такого варіанту їх розкладу, який був би найбільш вигідний для Німеччини, забезпечував її панування без кардинальних етнічних змін, залишаючи населення на місці. У розділі "Україна (Окраїнна область)" Розенберґ писав: "Київ був головним центром варязької держави з нордичною панівною верствою. Але й після татарського панування Київ протягом довгого часу грав роль полюса, супротивного Москві. Його внутрішнє національне життя засновано на майже незалежній традиції, що постала на власному ґрунті, всупереч твердженням московитської історіографії, котрі опанували всю європейську науку.

[Нашим] політичним завданням для цієї області мало б бути заохочення прагнень до національної незалежності аж до створення самостійної державності, якій належало б одній або у поєднанні з Донською областю та Кавказом у вигляді Чорноморського союзу постійно стримувати Москву та убезпечувати великонімецький життєвий простір зі сходу. А економічно ця область мала б разом з тим утворити потужну сировинну та додаткову продовольчу базу для Великонімецького райху.

До тієї частини, яка в СРСР розглядається як чисто українська, слід було б додати прикордонні смуги від корінної російської області... щоб послабити [її] і одночасно мати проти неї постійну противагу". (Тут ішлося про частини Курського та Воронезького адмінокругів). Так само як частка України розглядався і Крим. "На досягнення цієї політичної мети треба було б спрямувати адміністративне та економічне упорядкування всієї [української] області".

План Розенберґа передбачав збереження етнічного характеру східних територій, за винятком Прибалтики. Головним для нього було послабити та ізолювати Росію, що її він ненавидів і боявся. Звідси – Розенберґів задум утворити навколо Великоросії ланцюг національних держав, залежних від Німеччини та ворожих до Росії. Однією з них бачилася Україна. Вона була найбільша, тому й вимагала до себе найбільшої уваги.

Таких поглядів дотримувалися й деякі інші впливові особи Німеччини, особливо серед вищих військових кіл, які пам'ятали німецький прихід на Україну 1918 р. на запрошення Центральної Ради. Але ці погляди розходилися з планами Гітлера й тому наслідків не мали. Фюрер відкинув пропозиції Розенберґа.

25 квітня 1941 р. Розенберґ закінчив роботу над "Пам'ятною запискою №2". Викладений у ній план уже цілком відповідав вказівкам Гітлера. Він передбачав створення на окупованій радянській території колоніальних сатрапій у вигляді німецьких райхскомісаріатів Остланд (Прибалтика та Білорусія), Україна, Московія, Кавказ. Україна за цим планом мала простягтися аж до Волги, охоплюючи територію автономної республіки німців Поволжя 24.

У січні 1941 р., виступаючи перед підлеглими з таємною промовою, райхсфюрер СС Г.Гіммлер говорив, що "головною метою війни проти Радянського Союзу є знищення 30 млн. слов'ян". 2 травня економічний штаб "Схід" затвердив принципи німецької господарчої політики на окупованій радянській території: "1. Війну можна вести тільки за умови, що... всі німецькі збройні сили зможуть харчуватися за рахунок Росії. 2. Коли ми заберемо з країни все, що нам потрібно, десятки мільйонів людей, безсумнівно, помруть від голоду". Коли нацисти писали "Росія", вони мали на увазі СРСР, а коли йшлося про продовольство – Україну.

16 липня 1941 р. на нараді з питань окупаційної політики Гітлер підкреслив: "Отже, ми наголошуватимемо, що змушені були окупувати ту чи іншу область, управляти, навести в ній лад; в інтересах населення, щоб ми забезпечили спокій, постачання продовольством, рух на шляхах і т.ін. – звідси наші заходи. Ніхто не мусить мати змогу розпізнати, що ми починаємо остаточне вреґулювання!"

Про українську територію Гітлер ще додав: "Антонеску хоче Бессарабію та Одесу зі смугою землі у напрямі на захід – північний захід від Одеси". Він дав зрозуміти, що бажання румунського диктатора буде вдоволено.

"В основному, – вів далі Гітлер, – перед нами зараз стоїть завдання розрізати велетенський пиріг відповідно до своїх потреб, щоб ми могли: по-перше, опанувати його; по-друге, управляти; по-третє, експлуатувати". "Основні принципи: Ніколи знову не повинне стати можливим утворення воєнної держави на захід від Уралу, Німеччина сама бере на себе захист цього простору від усіх можливих небезпек... Тільки німець має право носити зброю, а не слов'янин – не чех, не козак або українець".

На цьому тлі вирізняється дещо проукраїнська лінія Розенберґа, який вважав, що, безперечно, в кожному комісаріаті необхідно по-різному ставитися до населення. "На Україні нам слід розпочати з культурних справ; там ми повинні були б розбудити історичну свідомість українців, заснувати університет у Києві і т.ін." Пропозиція зустріла заперечення Герінґа: на Україні німці насамперед мають думати про те, як отримати від неї максимум продовольства. Розенберґ продовжує: "також на Україні слід заохочувати певні прагнення до незалежності".

Loading...

 
 

Цікаве