WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Руїна - Курсова робота

Руїна - Курсова робота

Одночасно, коли козаки та поляки гинули на роботах, їхнє господарство руйнувалося: йшла конфіскація коней, волів, збіжжя; по селах стояли російські полки на повному утриманні населення. Наслідком цієї політики Україна після загибелі Мазепи збідніла, що стали помічати й московські воєводи, які перекидали один на одного відповідальність за зубожіння. Ця політика мала й моральний наслідок: протягом цих років козаків використовували як звичайних чорноробів, і козацький, військовий дух їх почав занепадати. На це скаржився ще в 1735 році фельдмаршал Мініх.

Українська старшина, щоб зберегти своє становище, звертає увагу на економічний стан: поширює земельні посілості, забезпечує себе робітними руками, включається в торгівлю.

Торговельні інтереси наприкінці XVII і на початку XVIII століття зв'язували Україну з Польщею, Німеччиною та Туреччиною, а не з Московщиною. Петро I вирішив спрямувати українську торгівлю на Московщину, і тому з 1701 року лише туди наказано було вивозити деякі продукти. В1711 році, коли було завойовано Ригу, дозволено вивозити продукти до Риги. У 1714 році було додано дозвіл вивозити й до Петербургу. Всі ці обмеження дуже гальмували експорт. Ще гірше було з імпортною торгівлею: Петро примушував купувати певні товари на російських фабриках і забороняв ввозити їх з-за кордону. До цього треба додати регламентацію торговельних шляхів, якими треба було везти товари, і тяжку митну політику. Все це руйнувало українську торгівлю.

Деморалізація дедалі більше охоплювала вищі верстви суспільства. Гетьман втрачав свій авторитет, і не тільки чужинці, але й українці, звертаючись до московських бояр, виходили цим брудним шляхом на поверхню життя – здобували вигідні посади і маєтки. Гетьман не почував себе в силах вести з ними боротьбу. Російське начальство охоче приймало скарги на українську старшину та на самого гетьмана, і Петро I вважав себе за захисника гнобленого старшиною народу.

1722 року засновано Малоросійську Колегію із шістьох московських старшин з президентом-бригадиром Віл'яміновим на чолі. Вона мала приймати від населення скарги на українські) суди, контролювати фінанси, стежити, щоб старшина не обтяжувала козаків. У грамоті до українського народу Петро I заявив, що Малоросійську Колегію засновано для того, щоб "народ український не був ні від кого обтяжений – ні неправими судами, ні утисками старшин".

Таким чином Малоросійська Колегія позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка йому залишалася. Скоропадський пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару і незабаром – 3 липня 1722 року помер.

Павло Полуботок

Негайно після похорону Івана Скоропадського старшина звернулася з проханням до Петра I дозволити провести вибори нового гетьмана, а тимчасово уповноважила Чернігівського полковника Павла Полуботка перебрати правління як наказний гетьман. Одночасно приїхав до Глухова бригадир Віл'ямінов і сформував Малоросійську Колегію. Так постали два уряди: Генеральна Військова Канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та Малоросійська Колегія з бригадиром Віл'яміновим, і між ними почалися тертя.

Павло Полуботок користався великою пошаною серед старшини й козацтва. Це була людина енергійна, твердої вдачі, оборонець автономних прав України. Він подав протест до Сенату проти Малоросійської Колегії, яка зверталася до Генеральної Військової Канцелярії з наказами, як до підвладної їй установи, і цим разом добився, що Сенат наказав Віл'ямінову звертатися до Військової Канцелярії з "про меморіями" і надалі працювати в контакті з вищими українськими установами. Але Віл'ямінов не відступив: він переслав Петрові проект реформи, і цар передав Малоросійській Колегії ведення

фінансових справ. Тим часом Полуботок провів реформу судів, зробив Генеральний Суд колегіальним, розгорнув боротьбу з хабарництвом та тяганиною в провінційних сулах і встановив порядок апеляцій. Цим він вибив зброю з рук Малоросійської Колегії, яка створена була нібито для охорони інтересів українського народу.

Діяльність Полуботка обурила Петра і він викликав до Петербургу наказного гетьмана, генерального писаря Савича, генерального суддю Черниша та інших старшин. Тоді старшина Стародубського полку подала Віл'ямінову петицію з просьбою передати суди росіянам і призначити росіян полковниками. Полуботок і старшина також подали петицію про привернення Україні старих прав і обрання гетьмана.

Петро наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що була з ним, і всіх українців, що підписали петицію. Полуботок та полковник Переяславський Карпека померли у в'язниці. Інших, після смерті Петра, в 1725 році, звільнено, але інтерновано в Петербурзі. Відпущено на Україну лише тих, хто мав синів, а синів узято закладинами. Це був повний розгром української старшини. В Україні все затихло, пригнічене терором. Правила Малоросійська Колегія разом з слухняною старшиною.

Малоросійська Колегія накладала щораз нові податки, збираючи їх грошима та збіжжям; щороку сума податків збільшувалась: до 1725 року зібрано 45 тисяч 527 карбованців, року 1725 – 244 тисячі 225 карбованців. Все надсилалося до російського уряду.

В пам'яті українського народу Павло Полуботок залишився як один із улюблених героїв, який боронив українську автономію і заплатив за неї життям. В "Історії Русів" змальовано його як сміливого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих українських патріотів XVIII–XIX століття висіли портрети Полуботка із зверненими до Петра словами, що їх приписав йому автор "Історії Русів": "Заступаючись за Вітчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і для мене ліпше найгіршою смертю вмерти, як дивитися на загальну загибель моїх земляків".

У січні 1725 року помер Петро I. В хаосі, який почався, коли не стало твердої, жорстокої руки Петра I, несподівано дістала престол друга Петрова жінка, слаба волею, мало культурна Катерина I. Фактично правив Росією за Катерини I Меншиков, який допоміг їй здобути трон.

Престиж Петра I залишався таким великим, що коли в Найвищій Таємній Раді поставлено питання про полегшення режиму в Україні й обрання гетьмана, в зв'язку з можливістю війни з Туреччиною, граф Толстой виступив з протестом. При цьому він покликався на політику Петра I, якої, мовляв, треба дотримуватися. Цариця погодилася з Толстим. Взагалі питання про обрання нового гетьмана було дуже складне, бо, на думку царського уряду, в Україні не було надійного кандидата. Впливовий у Петербурзі герцог Голштінський, чоловік старшої Петрової дочки Анни, виставляв кандидатуру Пилипа Орлика, який тоді перебував у Туреччині.

Справи змінилися, коли Малоросійська Колегія наклала нові податки на землевласників України, в тому числі й на Меншикова, що володів величезними маєтками й цілими містами – Почепом, Стародубського полку, та Ямполем, Ніжинського полку, які подарував йому Скоропадський. Меншиков став ворогом Малоросійської Колегії.

1727 року померла Катерина I і престол перейшов до законного наслідника, Петрового внука, хлопчика Петра II, за якого фактично правив Меншиков. Негайно скасовано податки, накладені Малоросійською Колегією, відкликано Віл'ямінова до Петербургу і дозволено обрати гетьмана. Малоросійську Колегію зліквідовано. Справи України знову передано з Сенату до Колегії Закордонних Справ.

1-го жовтня 1727 року в Глухові, в присутності радника Наумова, обрано на гетьмана полковника Миргородського полку Данила Апостола, а Наумову наказано бути при ньому радником. Обрання Данила Апостола переведено дуже урочисто і воно викликало в Україні загальне задоволення, яке виявилося не в адресах, привітаннях, але в тому, що посилився поворот українців з-за кордону.

Висновок

За доби Руїни доля трагічно відвернулася від українського народу. З могутньої войовничої держави за 20 років після смерті Богдана Хмельницького, Україна перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів. Вона вже не могла так боротися проти загарбників, незважаючи на те, що гетьмани намагалися підтримувати таку організацію війська, яка була у Хмельницького. Але все це було марно, бо вже не було такого розумного та освіченого у військовій справі гетьмана, яким був Богдан Хмельницький...

Список використаної літератури

  1. Орест Субтельний. "Україна. Історія". – Київ, 1993.

  2. В.А. Смолій. "Історія України. Нове бачення". – Київ, 1995.

  3. Н. Полонська-Василенко. "Історія України". – 1995.

  4. М. Грушевський. "Ілюстрована історія України". – 1913.

Loading...

 
 

Цікаве