WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Руїна - Курсова робота

Руїна - Курсова робота

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. "Звідусіль, – писав цареві Мазепа, – я отримую скарги на свавілля російських військ". Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: "Я не можу дати навіть десяти чоловік, тому боронися, як знаєш". Це було для гетьмана останньою краплею. Петро I порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 року, і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня 1708 року, коли Карл XII, котрий йшов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тисяч козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.

Петро I дізнався про "вчинок нового Іуди – Мазепи з великим здивуванням". Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана.

Іван Скоропадський

Тим часом Петро I наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 2 листопада 1708 року ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона бажала почекати й побачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 року російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця. Протягом осені, зими й весни 1708–1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 року відбулася Полтавська битва – одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро I, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців, то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу. І справді, Петро I вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю для здійснення своїх намірів щодо України.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, 21 вересня 1709 року вбитий горем 70-річний Мазепа помер. Поховано гетьмана спочатку біля Бендер, а пізніше перенесено його останки до монастиря в Галаці. З ним зійшов зі світу один із найвидатніших діячів України, людина виняткових адміністративних та дипломатичних здібностей. Він прагнув створити з України незалежну державу західноєвропейського типу, з абсолютною владою правителя – гетьмана чи князя. Україну хотів він піднести на високий рівень культури. Українська Колегія за його гетьманування була підвищена на рівень Академії. Пишні будови, блискучий стиль "мазепинського бароко" прикрашали не тільки Київ та Чернігів, але й інші міста. Багаті дари в монастирі розносили славу України та її гетьмана. Зла доля поставила його супроти Петра I, що також прагнув піднесення своєї держави і що в цьому двобою вийшов переможцем.

Як уже сказано, негайно після того, коли Петро I дізнався про перехід Мазепи до Карла ХП, він наказав обрати нового гетьмана. Вибір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатніших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець. Навіть обраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу "зрадником", як було прийнято в офіційній мові, а уживав назви "попередній гетьман" або "пан антецесор". Ці дрібні риски дають промовисту характеристику нового гетьмана та його моралі. Іван Скоропадський, коли його обрано гетьманом, мав понад 60 років. Походив він з Правобережжя, але перейшов на Чернігівщину і зробив блискучу кар'єру завдяки своїм дипломатичним здібностям. В 1709 році він мав усі права вважатися за одного з найповажніших полковників. Таким чином, обрання його на гетьмана, проведене під тиском Петра I, було цілком нормальним, і, якщо не було б цього тиску, його однаково обрали б "вільними голосами" старшини, бо мав тільки одного суперника – Чернігівського полковника Павла Полуботка.

Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зростання могутності Московської держави, яка офіційно перетворилася в Російську імперію, і приниження Української держави. Треба було багато такту, вміння лавірувати між тріумфуючим переможцем, який не приховував уже свого бажання остаточно знищити Українську державу і прагненням врятувати рештки державності.

Щоб уявити собі труднощі, які стали перед Скоропадським, треба познайомитися з листом князя Голіцина до канцлера Головкіна. Цей лист подає політичну програму російського уряду супроти України: "Задля нашої безпеки, – писав Д. Голіцин, – треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то, сподіваюсь, буде приходити з доносами... Треба, щоб у всіх полках були полковники, незгодні з гетьманом; якщо між гетьманом і полковниками не буде згоди, то всі їхні справи будуть нам відкриті".

Згідно з традицією Скоропадський після обрання звернувся до Петра I з проханням затвердити "статті". Цар відмовився, посилаючись на воєнні обставини. Після полтавської катастрофи Скоропадський знову звернувся до Петра з проханням підтвердити права та вільності України і ще з такими проханнями:

  • щоб українські козаки в містах залишалися під командою своєї старшини, а не московських офіцерів (Петро відмовив);

  • щоб повернули Україні гармати, що їх взято в Батурині (відмовлено);

  • щоб московські воєводи не втручалися у внутрішнє управління України (Петро обіцяв, що накаже воєводам "не цікавитись" внутрішніми справами України);

  • щоб не обтяжували населення постоями московських військ.

Підсумок того всього був такий: "український народ з ласки царя має стільки вільностей, як ні один народ на світі".

Петро I призначив стольника Ізмайлова, брутальну людину, міністром при гетьмані і дав йому дві інструкції – таємну і явну. В таємній інструкції наказував міністрові-резидентові стежити за гетьманом, прислухатися до розмов старшин та козаків і про все доносити. Гетьманську столицю перенесено до Глухова, на самий кордон з Московією.

Незабаром Ізмайлова відкликано і призначено на міністра-резидента Протасьєва, який своєю брутальністю перевищував Ізмайлова. Петро обіцяв амністію старшині, що повернеться від Мазепи, але після полтавської перемоги цю амністію скасував. Чуйкевича, Максимовича, Зелеяського, Кандибу, Кожуховського, Гамалію та інших "мазепинців" заслано на Сибір, а маєтки їх сконфісковано. Не рахуючись з правами України, Петро сам призначав полкову та сотенну старшину. На полковників Стародубського, Чернігівського, Ніжинського були призначені москалі; призначав він на різні посади сербів, німців, волохів; роздавав маєтки, конфісковані у "мазепинців", росіянам та іншим чужинцям. Призначені поза гетьманом, усі ці люди не рахувалися з ним, а визнавали тільки владу царя. Вони переселяли з Московії кріпаків і тим вносили кріпацтво, якого в Україні не було. Жадні скарги на них не мали наслідків. Так – на полковника Гадяцького призначено серба Милорадовича; на полковника Прилуцького – Гната Галатана, який допоміг зруйнувати Січ; на полковника Новгород-Сіверського – колишнього священика Лісовського. Багато українців також, поминаючи гетьмана, діставали посади та маєтки безпосередньо від царя. Значення та влада гетьмана сходили нанівець.

Петро вживав усіх заходів, щоб ослабити Україну. Десятки тисяч людей – козаків та поляків, виряджалося на спорудження фортець, копання каналів біля Ладозького озера (тому такі примусові роботи називали в Україні "канальськими"), будування нової столиці Санкт-Петербургу на фінських болотах, в тяжкому, особливо для українців, кліматі. Вони ж будували укріплення над Каспійським морем, під Тереком, на Кавказі, копали канал між Волгою і Доном, коло Царицина. Кожного року, на місце померлих, покалічених козаків, висилали нових – і знову тисячі їх умирали з холоду, голоду та епідемій, а додому верталися каліки. Тяжко підрахувати, скільки втратила Україна своїх людей, своєї молоді. На ладозьких каналах обраховували, що загинуло 30% усіх, що там працювали. Мабуть, не буде помилкою поширити цей обрахунок на загальну кількість усіх працівників. До цього треба додати вислання козаків на війну з Персією 1721 року – під Дербент, а особливо в так званий Гилянський похід, де загинуло їх величезне число не від куль, а від хвороб. За офіційними відомостями в 1725 році майже з 7 тисяч козаків тільки десь 700 повернулося додому...

Loading...

 
 

Цікаве