WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Руїна - Курсова робота

Руїна - Курсова робота

Реферат на тему:

"Руїна"

Стан козацтва після смерті Богдана Хмельницького

Великий народний рух, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні – Гетьманщині. Козацька воєнна організація уже в перших десятиліттях XVII віку поволі осідала на землю, в міру того як все більше осілої й господарської селянської й міщанської людності віддавалося під присуд козацький і приписувалося до війська. Поділ козацького війська на полки переходив в поділ покозаченої території на полкові округи. Вже в 1630-х роках стрічаємо ми такі полки як чигиринський, черкаський, канівський, корсунський, білоцерківський, переяславський і навіть лубенський – хоч Лубенщина була маєтністю панською, а не королівською. Вже в ці часи полковники, сотники й отамани були не тільки начальниками своїх військових відділів на війні, але і в спокійний час мали значіння власті судової й адміністративної для всієї козачої людності свого округа, заступаючи для неї будь-яку іншу владу. Хмельниччина на довгий час викинула з великих просторів східної України, з воєводств Київського, Брацлавського і Чернігівського всяке інше начальство; зосталися тільки виборні міські уряди, зісталися монастирські й церковні маєтки, збереглися старі порядки і управа. Ті що не приставали до козаків, писалися в міщан, однаково чи сиділи по містах чи по селах, і з них збиралися доходи до козацького військового скарбу.

Козаки не платила податків, тільки виконували військову службу. В ті часи постійних війн військо козацьке намагалося мати козаків якнайбільше, та й самі люди вважали, що безпечніше писатися в козаки, щоб не попасти назад під панщину. Число полків за Хмельницького було не однакове. В реєстрі 1649–50 р. на правім березі Дніпра бачимо 9 полків.

Але для наступників Хмельницького, які не мали такої популярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку. Вже перше питання, що стосувалося виборів гетьманського наступника – не вдалося вирішити без ускладнень. Піклуючись про родину, Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом обрали його сина Юрія.

Іван Виговський

Проте незабаром 16-річний хлопчина (як і старшина) сам переконався, що неготовий правити в такий переламний момент. Тому в 1657 р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького – генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського, який був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Він походив із православного шляхетського роду Київщини і вчився у славетній Києво-Могилянській колегії. У 1648 році, перебуваючи на службі у польському війську, він потрапив у полон під Жовтими Водами. Оцінивши його освіченість та досвід, Хмельницький відпустив його на волю. Виговський приєднався до козаків і незабаром був призначений генеральним писарем. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Але якщо верхи козацтва і духовенства підтримували зближення з Польщею, то проти цього активно виступали народні маси, що з підозрою ставилися до всякого порозуміння між козацькою старшиною та польською шляхтою. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря – полковника, що мріяв стати гетьманом.

У той час як Виговський сподівався розіграти проти царя польську карту, московити, вмить відчувши загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві, стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 року проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 року дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський. Пушкар разом із 15 тис. повстанців загинув на полі бою, а Барабаша пізніше схопили і стратили. Це стало пірровою перемогою для гетьмана – українці заплатили за братовбивчу боротьбу ціною близько 50 тис. життів. Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. Велику допомогу йому подавав український аристократ Юрій Немирич, який довгий час навчався в Європі й підтримував ідею суверенного "Руського" князівства, незалежність якого спиралася б на міжнародні гарантії, як у Голландії чи Швейцарії.

Але Виговський, що готувався до війни з Московським царством, не мав достатньої сили, щоб наполягати на визнанні поляками незалежності України. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат. За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд із Польщею та Литвою ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої. Новоствореному князівству надавалася широка автономія. Гетьман відповідав лише перед королем і мав власне військо, суди, скарбницю та монетний двір. Польським військам заборонялося вступати на територію князівства без запрошення гетьмана. Гарантувалися традиційні права козацтва, і щороку за рекомендацією гетьмана сотня козаків мала прийматися до шляхетського стану.

Однак, хоч і не реалізований, він викликав 1659 року війну з Москвою. Виговський звернувся до європейських дворів з маніфестом, в якому обвинувачував Москву в порушенні Переяславського договору: в захопленні Литви, завойованої українськими силами, у Віденському договорі з Польщею, в підтримці повстання проти гетьмана тощо. Стотисячна московська армія під командою князя Трубецького та Ромадановського рушила на Україну. Виговський, з допоміжними силами німців, поляків, татар, 28–29 червня під Конотопом розбив московське військо, при чому загинув цвіт московського боярства. Князя Пожарського татари взяли в полон і стратили. Москву охопила паніка, царський двір збирався тікати до Ярославля.

Виговський не міг продовжувати війни, бо в запіллі у нього почалося повстання: Ромен, Гадяч, Лохвиця підтримували Москву. Новий запорізький кошовий Сірко громив татар, Максим Филомонович, та Ічнівський, Семен Адамович, вислали Трубецькому донос про "зраду" Виговського. Проти гетьмана виступили старі полковники: Цюцюра, Золотаренко, Сомко та інші. Під час повстання забито коло 3.000 українців. Виговський скликав у Германівці Генеральну Раду і склав переданою булаву.

Гетьманство Юрія Хмельницького

На гетьмана обрано знову Юрія Хмельницького. Виговський подався до Польщі і дістав воєводство Київське. Року 1664 він був страчений поляками на донос полковника Тетері.

До цього часу немає докладної й об'єктивної оцінки діяльності гетьмана Виговського. Тогочасні літописці Величко і Самовидець, а також автор "Історії Русів" оцінювали його негативно. Так само оцінював Виговського історик-народник Михайло Костомаров, для якого він був тільки гетьманом старшини, а не всього народу, що не хотів союзу з Польщею і не довіряв полякам. В. Липинський писав, що Виговський був одним із найбільш освічених державних діячів-патріотів України. Так оцінювали його і Д. Дорошенко та Б. Крупницький.

Обраний на Раді в Германівці, Юрій Хмельницький був висунутий старшиною антипольського напрямку, яка схилялася до зміцнення союзу з Москвою. Новий гетьман був людиною невеликої освіти, мовчазний, позбавлений чарів батька, але впертий і завзятий. Головним дорадником Юрія був генеральний осавул Іван Ковалевський, якого старий гетьман призначив на його опікуна, близько стояли Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Сірко.

Юрій зі старшиною вирішили наладнати відносини з Москвою і добитися від неї поширення прав для України, приєднання північної Чернігівщини, частини Білоруси, заборони воєводам втручатися у внутрішні справи країни, свободи дипломатичних стосунків. Все це було оформлене в статтях, відомих під назвою Жердевських.

Юрій вислав посольство з П. Дорошенком на чолі, яке передало князеві Трубецькому Жердевські статті, але Трубецький їх не прийняв. Він запросив Юрія зі старшиною до Переяслава, де Генеральна Рада знову обрала його на гетьмани. Тероризований Трубецьким, Юрій прийняв, замість Жердевських статей – нібито статті Богдана Хмельницького. Насправді статті 1654 року були в Москві доповнені й перероблені, при чому в них проведено принцип повного підкорення України Москві, а митрополита Київського – Московському патріархові. Текст статей, затверджених на Переяславській Раді 1659 року, кардинально різниться від тексту статей 1654 року і є грубою підробкою! М. Грушевський в "Історії України-Русі" писав: "замість автентичних статей, московські дяки підсунули українській стороні довільну підробку".

Трагедія дальшої історії України була в тому, що цей сфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так званих "Статей Богдана Хмельницького", і на ньому підписувалися згодом усі гетьмани. Надрукований він в "Полном Собрании Законов Российской Империи". Згідно з цим фальсифікатом гетьмани, після обрання, повинні були їхати на поклін цареві; не мали права вести дипломатичні стосунки; Рада не могла без дозволу царя усувати гетьмана; гетьман не міг без згоди царя призначати та звільняти полковників; не мав права виступати в походи і повинен був іти з військом, куди накаже цар; козацькі залоги мали вийти з Білої Русі; митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріарха. Все це стероризований московськими боярами ствердив своїм підписом Юрій Хмельницький, який поняття не мав про дійсні статті Богдана Хмельницького.

Московський уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким. Воєводи втручалися в управління, роздавали на свій розсуд землі, московські залоги грабували населення, уряд через голову гетьмана вів переговори зі старшиною. Гетьманська влада Юрія стала номінальною. Зростало незадоволення людності. Московські війська пішли на Правобережжя проти Польщі; з ними пішов і гетьман зі своїм військом. Під Чудновом, на Волині, в 1660 році поляки розбили московські та українські війська. Юрій підписав з Польщею договір, що був повторенням Гадяцького договору, але без "Великого Князівства Руського", проте Україна діставала автономію.

Loading...

 
 

Цікаве