WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → УПА у боротьбі на два фронти - Курсова робота

УПА у боротьбі на два фронти - Курсова робота

У червні 1944 р. з ініціативи Головного командування УПА в Карпатах біля Самбора відбулися збори представників українського національного руху. Учасники зборів створили загальнонаціональний центр – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) як "найвищий керівний орган українського народу на час революційної боротьби, аж до створення уряду Української Самостійної Соборної Держави". Своєю метою УГВР визначила створення "Української Самостійної Соборної Держави на українських етнографічних землях із справедливим соціальним ладом без гніту і визиску, без більшовиків і капіталістів". Ситуація в західноукраїнських землях унеможливлювала створення місцевого апарату влади. На місцях ефективніше діяли структури ОУН-УПА. Командування УПА розгорнуло мобілізаційні заходи, намагаючись збільшити чисельність своїх збройних формувань для боротьби проти радянської влади. Особливо активно проводилася мобілізація в Галичині, де всі молоді чоловіки повинні були прибути до таборів УПА на військовий вишкіл. Стосовно тих, хто відмовлявся, застосовувалися репресії. На завершальному етапі війни населення Західної України, втомившись від соціально-економічної та політичної нестабільності, почало схилятися до того, щоб признати радянську владу, за якою стояла Червона армія. Радянська влада, намагаючись розірвати зв'язки УПА з місцевим населенням, вдалася до примусових виселень сімей, звинувачених у зв'язках з повстанцями. Це трактувалося як "додаткові заходи у боротьбі з бандитизмом". Внаслідок таких "заходів" у 1944-1945 рр. із Західної України було депортовано у східні та північні райони СРСР 200тис. осіб. Багато переселення помирало ще по дорозі до місця призначення. Жорстокі дії місцевих органів влади ставали людей у безвихідь, вони не знали, де і в кого шукати порятунку. Населення Західної України опинилося між молотом (радянські органи) і ковадлом (УПА). [3, 60-62]. На початку боротьби на два фронти ОУН не могла розраховувати на співучасть інших політичних середовищ. Ситуація була така, що не було змоги для явної, легальної дії, таких чинників і організацій, які хотіли стояти на позиціях державності України. А підпільні, революційні методи дії, крім націоналістичного руху, іншим середовищам не відповідали. Вони поступово переставали себе проявляти як діючі політичні фактори. На поверхні лишилося "відполітизоване" громадсько-суспільне життя в тих формах, які дозволяла німецька окупація і куди влилося багато сил. А самостійницьке політичне життя концентрувалося в націоналістичному підпіллі, яке стояло одночасно в боротьбі проти німців і проти більшовицької Росії. [1, 648]. Після капітуляції нацистської Німеччини, сталінське керівництво одержало можливість посилити протидію ОУН-УПА. У своєму виступі у Львові 14 лютого 1946 р. на нараді секретарів обкомів КП(б)У, начальників обласних управлінь НКВС, НКБД, командуючих військовими округами М. Хрущов наголошував на максимально повному використанні військової сили в Західній Україні, за допомогою яких пропонував "у кожному селі створити своє опертя". Так воно, зрештою, й сталося: військова сила, помножена силою репресивно-каральних органів, стала вирішальним фактором ліквідації опору ОУН-УПА. Блокада і прочісування величезних територій, арешти і депортації, розстріли і провокації, коли спец загони держбезпеки, замасковані під УПА, чинили свавілля – ось лише деякі "штрихи до портрета" повоєнної дійсності на західноукраїнських землях. За офіційними даними, тут у 1944-1953 рр. було заарештовано майже 104тис. осіб "бандитів, учасників ОУН, а також бандпосібного елемента", під який легко підводились усі, хто підозрювався у зв'язках з ОУН-УПА. За цей час було виселено майже 66тис. сімей. У 1945-1953 рр. за різного роду "антирадянські політичні злочини" в Україні було заарештовано 44тис. чоловік віком до 25 років, з них у західних областях України – 37 тисяч. Фінал цієї історичної драми був визначений. Надії керівництва ОУН-УПА на радянсько-американський конфлікт, який дозволив би відродити державність України, не справдились. Не допомогли й встановлені контакти із спецслужбами США і Великобританії. В кінці 40-х рр. збройне підпілля почало відчувати нестачу зброї, амуніції, харчів. У багатьох місцях після розгрому міської і сільської мережі ОУН зменшився її вплив на вояків УПА, бракувало скоординованості дій. Дехто з учасників українського визвольного руху піддався закликам уряду УРСР з'явитися з повинною. З 1947 р. почав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА, а після загибелі 5 березня 1950 о. її головного командира Р. Шухевича (Т. Чупринки) вона остаточно починає втрачати боєздатність, хоча окремі лоївки протримались ще до середини 50-х рр. [4,333-334]. Не можна випускати того факту, що серед борців ОУН та УПА значну кількість становили жінки. Вони брали безпосередню участь у бойових діях разом з чоловіками, виконували функції розвідників, кур'єрів, медсестер тощо. Майже у кожному селі була дівчина – господарка і станична. Вони виконували доручення провідників, допомагали організовувати різні політичні заходи. Важливу роль відігравали жінки у розгортанні мережі "Українського червоного хреста", що мали три відділи: медичний (опікувався пораненими та хворими вояками УПА); фармацевтичний (заготівля ліків); соціальної опіки (допомога родинам загиблих вояків). Очолювала "Український червоний хрест" Катерина Зарицька. За свою діяльність в УПА вона була нагороджена Срібним хрестом заслуги. [3, 102-103]. У таких умовах, під час Другої світової війни, зокрема під час німецької окупації, а згодом і повторної більшовицької, українська проблема могла виявитися як самостійний політичний фактор між двома імперіалістичними потугами, що воювали за Україну, тільки засобами нелегальної підпільної боротьби проти німців і московських більшовиків. Тільки такими засобами могло виходити на українських землях вільне слово й тільки так можна було опиратися ворожим силам і боронити українські національні інтереси. Це завдання вже з перших місяців німецької окупації перебрала на себе Організація українських націоналістів, а згодом Українська повстанська армія і Українська Головна Визвольна Рада. [7, 78].

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження спонукає до підбиття підсумків, які містять декілька положень.

Сьогодні вже мало хто не погоджується з думкою, що збройний опір німецьким окупантам і антирадянська стійкість під егідою Організації Українських Націоналістів не були явищем, насадженим згори. Починаючи повстанський рух знизу, українська громадськість активізувала зусилля провідників ОУН у пошуку можливостей до створення незалежної Української держави. З позиції сучасного розважливого спостерігача той рух був заздалегідь приречений: надто вже сильними були тоталітарні системи, що зійшлися у вирішальній сутичці, - Німеччина та СРСР. Ідеологи й вожді цих країн не залишали жодного шансу на створення незалежної української держави: нацизм не знаходив для неї місця в арійській моделі "нової Європи", а сталінізм за природою своєю не міг відмовитись від "ласого шматка", що дістався йому в спадщину від "єдиної і неділимої". То що ж могло захопити й повести на жертовне та самозречене протистояння тоталітаризму сотні тисяч селян, ремісників, студентів, учителів, військових і робітників. Відповідь одна - ідея Української соборної суверенної держави, яку плекало не одне покоління борців за її волю. На тілі українського народу з'явилася глибока незагоєна рана, яка проходить серцями мільйонів людей - і тих, хто в роки війни зі зброєю в руках по обидві сторони фронту брав участь в братовбивчій війні, і тих, хто знає про ті події лише з публікацій періодичних видань та книг. Гостроту болю не зменшили ані референдум 1 грудня 1991 р., який реалізував головну мету ОУН і УПА - створення незалежної Української держави, ані увічнення пам'яті полеглих у боротьбі за неї в тих місцях, де гриміли бої за національні ідеали. Шлях до громадянського миру й згоди важкий і тернистий. Але кожен має пройти свій відрізок цієї "дороги до храму". Вже час "збирати каміння".

СПИСОК ОПРАЦЬОВАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Бандера Ст. Про один аспект Акту 30 червня 1941 р.// Визвольний шлях – 1978. – Кн.6 – с. 646 – 648

2.Великий довідник школяра: 5 – 11 класи. – Харків: ВД "Школа", 2003. – 872 с.

3.Гупан Н.М. та ін. Новітня історія України: 11 кл./Н.М. Гупан, О. І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Видавництво А.С.К., 2007. – 384 с.: іл., карти.

4.Історія України/В.Ф. Верстюк, О.В, Гарань, О.І. Гуржій та ін..; Під ред. В.А. Смолія. – К., Альтернативи, 1997 – 416 с.

5.Косик В. Український національний рух ОПОРУ 1941 – 44 рр.//Визвольний шлях. – 1985. - №8. – с. 973 – 998

6.Кульчицький С. Дискусії навколо ОУН-УПА//Освіта України. – 199. – 26 травня. – с. ІІ.

7.Кульчицький С.В., Мицик Ю.А., Власов В.С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2009. – 528 с.

8.Прокоп М. Українські самостійницькі політичні сили в 2 світовій війні//Сучасність. – 1985. - №10. – с. 70-80

Loading...

 
 

Цікаве