WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → УПА у боротьбі на два фронти - Курсова робота

УПА у боротьбі на два фронти - Курсова робота

УПА опинилася у складній ситуації і тому, оунівці вважали, що настав час активно включитися в боротьбу за українські землі. Серед місцевого населення було розгорнуто масову пропагандистську кампанію під антирадянськими, анти німецькими та антипольськими гаслами із закликами до створення незалежної соборної України. Лави УПА почали швидко зростати за рахунок масового припливу добровольців. Водночас здійснювалися широкі мобілізаційні заходи: створювалася мережа старшинських і під старшинських курсів, збиралася зброя, за рахунок реквізицій у місцевого населення закладалися бази продовольства, проводилося бойове навчання повстанців. Лідери ОУН вважали, що німці рано чи пізно підуть з України і треба завчасно підготуватися до боротьби з ворогами, які залишаться, а це насамперед, радянська влада і польський націоналістичний рух. [3, 50].

На ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН-Бандери було обговорено ситуацію, зв'язану з поворотом російсько-радянської окупації і наміченої форми проти неї. Але боротьба проти німців продовжувалася далі. Тому, що німці часто висилали проти українських повстанців відділи, що були сформовані з колишніх полонених Червоної армії різних національностей, Головне командування УПА провело серед тих частин пропагандистську анти німецьку акцію, закликаючи їх переходити на бік повстанців. Таким чином влітку 1943 року почали творитися із цих вояків-перебіжчиків національні відділи при УПА і одночасно виникло питання унормування співпраці з іншими народами та дальшої боротьби. Ці справи стали предметом нарад І Конференції поневолених народів Східної Європи й Азії, яка відбулася за ініціативи УПА і ОУН-Бандери в листопаді 1943 року. Але 6-го листопада 1943 року радянська армія вже зайняла Київ і близько підійшла до Житомира і теренів діяння УПА. Посуваючись на захід і на південь, фронт розділив ці терени на дві частини і цим самим частина відділів УПА розпочала боротьбу з відділами НКВС і Червоної армії, тоді як друга частина УПА продовжувала боротьбу проти німецького окупанта і радянських партизан. На початку лютого 1944 року радянська армія зайняла Луцьк, 15-го квітня – Тернопіль, 27-го липня – Львів, 6-го серпня – Дрогобич. У січні 1944 року УПА зводить бій з німцями в Кам'янець-Подільській області, під Бродами, в районах Радехова, в лютому – в районах Станіславова, Чорткова, Бродів, Теребовлі, Городенки, Львова, в березні – в околицях Бережан, Галича, і одночасно знищено всі лігеншафти в районах Збаражу, Тернополя, Скалату і Коломиї. В квітні УПА звела бої з німцями в околицях Сокаля, Калуша, Бережан ,Коломиї і на Холмщині, від травня до серпня відбулися бої в різних районах Перемишля, Рогатина, Косова, Самбора, Стрия, Журавни, Коломиї. [5, 985-986].

Є багато дискусій, обговорень і суперечностей з приводу участі у Другій світовій війні проводу під командуванням ОУН-УПА. Ось як з цього питання, у газетній статті, висловився член Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, професор С. Кульчицький: "Те, що бандерівці і мельниківці співробітничали з нацистами на першому етапі Другої світової війни, визнають всі. Але нікого це не обходить. Адже радянські комуністи в цей час тісно співробітничали з Адольфом Гітлером. Інша річ – період Великої Вітчизняної війни. Ворог напав на Радянський Союз, а обидві фракції ОУН продовжували співробітничати з нацистами. Тобто об'єктивно, як стверджують противники націоналістів, останні причетні до злочинних дій окупантів, спрямованих на фізичне винищення українського народу. Такий висновок закріплюється в свідомості людей за допомогою іншомовного терміна "колабораціонізм", який відбиває західноєвропейські реалії. Фігури державних діячів типу маршала Пенета або Квіслінга відомі всім, з ними уособлюється слідження окупантам і зрада власного народу. Оскільки є незліченна кількість фактів співробітництва українських націоналістів з окупантами, підвести їх під значення "колабораціонізм" не важко. Але треба відповісти, чи могла легально діяти за цих умов ОУН як політична організація. Напрошується висновок, що існування ОУН саме по собі було зухвалим викликом окупаційній владі. І ми знаходимо підтвердження такому висновку в архівних документах. Окупанти ув'язнювали або розстрілювали націоналістів сотнями і тисячами тільки за приналежність до політичних організацій, якими були обидві ОУН – бандерівська і мельниківська. Адже відомо,що окупанти розглядали Україну як "життєвий простір" німецького народу, мали далекосяжні плани винищення українців, а тому не бажали створювати управлінські структури, збройні сили і політичні організації з місцевого населення." [6]. Захищаючи населення, УПА не могла не вступати у окупантами у збройні конфлікти. Але провід ОУН (Б) намагався утримувати її у стані збройного нейтралітету, керуючись суто прагматичним бажанням зберегти сили для боротьби з Червоною армією. Ставало очевидним, що вона повернеться в Україну. З початку 1944 р. між УПА і окупаційними частинами вермахту остаточно склалися відносини взаємної не агресивності. Визнавши нову тактику націоналістів безпечною, гітлерівський уряд звільнив з концтабору С. Бандеру, А. Мельника та інших ватажків ОУН. [7, 400]. З наближенням до території Західної України радянських військ ОУН-УПА розгорнули проти них збройну боротьбу, спираючись на німецьку підтримку, якою заручились ще у січні 1944 року. За домовленістю німці надали допомогу УПА зброєю, боєприпасами, спеціальним спорядженням. Керівництво УПА погодилося вести ар'єргардні бої з Червоною армією, щоб прикрити відступаючі частини вермахту в Карпатах. Тому взимку 1944 – 1945 рр. тут розгорнулися кровопролитні бої. Починаючи з січня 1944 р., сили УПА стали чинити напади на військові підрозділи Червоної Армії. Під час одного з них 29 лютого 1944 року був смертельно поранений командувач 1-м Українським фронтом М. Ватутін. Оунівцями була зірвана мобілізація до Червоної армії місцевої молоді. Так в Рівненській області з 15 березня по 20 квітня з 66тис. призовників на збірні пункти з'явилось лише 3тис. осіб, а в Дрогобицькій з 90тис. осіб прибуло у військкомати всього 4тис. і т. д. Але при цьому частина цих дезертирів не йшла в ряди УПА, а ставала мародерами і бандитами, які дискредитували своїми діями національно-визвольний рух. Боротьба між УПА і радянськими силами відзначалась надзвичайною жорстокістю з обох боків. Дотримуючись переконання "Хай би крові по коліна, якби вільна Україна",оунівці влаштували справжній терор проти осіб, які співпрацювали або підозрювались у співробітництві з радянською владою. У 1944-1946 рр. вони знищили 12тис. осіб, серед яких були і члени сімей. Не менш жорстоко діяла й радянська сторона. Щоб підірвати соціальну базу УПА, загонами НКВС переодягненими у форму оунівців вівся терор, здійснювались провокації проти місцевого населення: спалювались населенні пункти, використовувалась практика взяття і розстрілу заручників. На початку липня 1945 р. в Галичині діяло 156 груп НКБД, що видаючи себе за загони УПА, чинили терор над місцевим населенням. На ґрунті антибільшовицької боротьби у квітні 1945 р. відбувалося примирення оунівців з польською Армією Крайового(АК). Вже у вересні того ж року об'єднані сили АК і УПА атакували радянські гарнізони у Ковелі і під Перемишлем. [2, 478].

Успіхи Червоної армії проти сил вермахту змусили 1944 р. керівництво ОУН та УПА змінити тактику "боротьби проти двох окупантів". Основним ворогом у вибором у виборюванні майбутньої самостійної української держави визнавалася радянська влада. На початку червня 1944 р. у Львові відбулися переговори на найвищому рівні між представництвом УПА та вермахту з питань можливого співробітництва у військових сферах. Сторони дійшли компромісу: німці погодилися передати УПА зброю і боєприпаси, які вони відступаючи вже нездатні були евакуювати, а УПА зобов'язувалася надавати гітлерівцям розвідувальні дані про радянські війська. Проте, незважаючи на укладену з німцями угоду, загони УПА не припинили напади на військові частини фашистських окупантів. Так наприклад, у першій половині серпня 1944 р. загін УПА роззброїв 180 німців, а 15 серпня українські повстанці дали бій угорським військам неподалік с. Жаб'є (було вбито 11 угорців). Згодом вояки УПА напали у Ластівці на конвой зі зброєю, який охороняв німецький загін. До рук повстанців потрапило близько 30 возів зі зброєю та боєприпасами. Останній бій між УПА і німцями відбувся 1 вересня у горах на південь від Коломиї. Найбільша битва між загонами УПА та військами НКВС відбулася 24 квітня 1944 р. в районі с. Гурби на Рівненщині. 5тис. вояків УПА біли атаковані одночасно з кількох сторін 30 тисячами радянських солдатів. Запеклі бої точилися три дні. В результаті повстанці втратили 2 тис. вбитими та 1,5 тис. полоненими і тільки деяким загонам УПА вдалося вирватися з оточення. Проте основна боротьба між УПА та радянськими військами ще тільки розгорталася. [3, 59-60].

Бої УПА, очолювані Р. Шухевичем, з регулярними військами тривали й після проходження основних сил діючої армії через західноукраїнську територію. Внаслідок цього найбільші формування УПА розпалися на велику кількість дрібних. За даними НКВС УРСР за 21 місяць, починаючи з лютого 1944 р., було проведено близько 27тис. бойових операцій проти ОУН-УПА. У свою чергу, повстанці здійснили 6тис. операцій. На цей час на обліку НКВС було 380 формувань УПА з 6тис. бойовиком, яких підтримували десятки тисяч прибічників цього руху. В тилу Червоної армії, на щойно очищеній від нацистів українській землі, розгорнулася справжня партизанська війна. У багатьох селах нелегально діяли національно-державні структури ОУН (станичні, кущові, районні, над районні, окружні, обласні й крайові проводи), підтримуванні загонами УПА, тобто фактично існувало двовладдя (підпілля й ради). Курс ОУН-УПА на масовий опір населення радянській владі дорого обійшовся західноукраїнській людності. Він дав підстави потужній і злагодженій машині беріївських каральних органів на повну силу розгорнути і застосувати свої безмежні можливості, безпідставно поширивши дії проти ОУН-УПА на значну частину населення. Траплялося, що "бандитськими" оголошувалися цілі села, подекуди фальсифікувалися карні справи, практикувалися прилюдні демонстрації трупів убитих повстанців, спалення та вирубування значних лісових масивів і т. ін. [4, 325].

Loading...

 
 

Цікаве