WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Так закінчилась невдачею ще одна спроба рабів досягнути свободи, звільнитись від жорстокості, яка переслідувала роки їхнього життя. Відома крилата фраза французького комуніста Еншлена: "Христос переміг тому, що зазнав поразки Спартак". Слова звучать ці вражаюче, але вони були б справедливі лише в тому випадку, якщо б Спартак боровся б проти самого рабства. Тим часом навряд чи в наміри вождя гладіаторів входила відміна рабовласництва, як інституту. Звичайно метою повсталих рабів була помста за жорстокість панів, або ж "вихід" з Риму. Вільні пролетарі, міська чернь тільки й користувалися хвилюваннями в римському суспільстві, що були викликані повстаннями рабів, щоб безкарно грабити.

Повстання Спартака хоча й не знищило рабовласницький лад в Римі, проте воно завдало тяжкого удару Римській рабовласницькій республіці. Повстання розкрило глибину, суть системи рабоволодіння, воно ніби показувало для римлян, що рабство їх загибель, однак римляни не розуміли цих знаків, вони вперто продовжували свою політику жорстокої експлуатації рабів. Але основи рабовласництва в період республіки були настільки міцно закладені, що знищити їх здавалось нездійсненною мрією, проте це повстання їх різко похитнуло. Разом з тим повстання Спартака, як і інші заворушення були грізною пересторогою для рабовласників, умовою для урядових кіл Риму, що необхідно вживати активних дій у внесенні змін до системи управління, з метою краще пристосувати її до соціально-економічних і політичних відносин, які постійно виникають, розвиваються і змінюються.

Повстання Спартака нанесло шкоду і економіці, особливо сільському господарству. Багато селянських господарств, навіть латифундій було знищено. Період повстання Спартака супроводжувався своєрідним застоєм в економіці, оскільки господарства залишились без робочої сили, нікому було обробляти землі, тому що значна частина рабів брала участь у повстанні. Між тим рабовласники і місцеві жителі, радше бажали перебути цю "непогоду" у добре укріплених містах, оскільки могутнє військо Спартака і невдачі римлян наводили на них страх. Винищення і втеча рабів, а також небезпека нових повстань, змушували власників великих маєтків ділити свої землі на дрібні ділянки і здавати в оренду так званим колонам.

Повстання Спартака сприяло і певній консолідації панівних кіл у римському суспільстві – нобілітету і вершників. Невипадково обидва полководці, які між собою сперечалися – Красс і Помпей, які були сулланцями, змушені піти на компроміс і провести низку заходів по відновленню досулланських законів і порядків. Зокрема було відновлено владу народних трибунів, посади і владу цензорів тощо. Таким чином кожне повстання рабів, нехай воно і незначне залишало свої "сліди" у кризі Римської республіки.

Висновки

З вище сказаного можна зробити ряд висновків, що рабство це фактор, який приводить не тільки до розвитку держави, а й до її упадку. Яскравий приклад цьому Римська рабовласницька республіка, яка від початку і до кінця носила рабовласницький характер. Рабовласницький спосіб виробництва увібрав у себе два абсолютно протилежні фактори – позитивний і негативний. На мою думку не можна розглядати всі соціальні явища, як виключно шкідливі для всього суспільства, верстви суспільства чи окремих людей. Крім шкоди, вони приносять і якийсь позитив. Так зокрема рабовласництво вплинуло на вихід Римської держави із обтяжливих первіснообщинних відносин, існування яких затримувало розвиток Римської держави в першу чергу з економічних позицій. Оскільки первіснообщинний лад був відсталим, не міг швидко і якісно пристосуватися до нових соціально-економічних відносин, гальмував рух природних речей, що супроводжувався плином часу. Тому він не міг забезпечити римську державу тим необхідним, на що вказував час. Рабовласництво сприяло не тільки виходу Римської держави із "первіснообщинної ями", а й живило її впродовж багатьох століть існування. Рабовласницький спосіб виробництва на відміну від первіснообщинного характеризувався гнучкістю, комунікативністю, тобто пристосованістю до якісно нових суспільних відносин. Рабовласницький спосіб виробництва міг легко реагувати на будь-яку зміну у сфері соціально-економічних відносин, які існували чи могли існувати на той час, що власне і забезпечувало стабільність розвитку Римської держави. В цьому випадку слід вважати, що рабовласництво могло існувати тільки в стародавніх державах, де держава і суспільство не були такі високорозвинені, як в наш час, тому навіть складно уявити існування рабства в сьогоденному суспільстві, яке пронизане ідеями високого розвитку, рівності і справедливості.

Та поряд з позитивними чинниками, які наявні в сутності рабовласництва, існують і його негативи. Саме рабство сприяло формуванню поділу римського суспільства на вільних і рабів, воно стало основою соціальних протиріч між рабовласниками і рабами. Жорстоке поводження, нещадна експлуатація рабів збоку рабовласників супроводжувалась протягом майже тисячолітньої історії існування Римської держави та зокрема в період республіки, коли рабство досягло своєї вершини. Весь період функціонування рабства, воно вважалось нормальним явищем з погляду римлян, проте зовсім протилежна думка була у рабів, які хоча і в деякій мірі вважали рабство природнім, однак боролися проти ненаситних бажань рабовласників, які збільшували міри експлуатації рабської праці. Раби довгий час стримували свою ненависть всередині не виводячи її назовні, але врешті-решт її накопичилося настільки багато, що її стримування було б безглуздим рішенням. Ненависть спрямовувалась на боротьбу проти своїх гнобителів, спочатку нерішуче, а дедалі все більш передбачуване і жорстоко. Хвиля ненависті рабів втілювалась у формі повстань, які охоплювали окремі господарства, а то й цілі провінції. Тут слід зазначити, що для всіх рабських повстань, за винятком поодиноких, характерним було те, що вони не намагалися ліквідувати рабовласницький лад, а здебільшого виникали для того, щоб помститися рабовласникам, як це було під час повстання на о. Сицилія у 136 р. до н.е. чи просто метою було повернення на рідну землю, як під час повстання Спартака у 74 р. до н.е.

Повстання Спартака можна вважати по істинні грандіозним, оскільки такого відчутного удару Римській республіці не завдавало ще жодне повстання, яке до того часу виникало в Римі Це повстання дещо похитнуло основи римської республіки, що в майбутньому відбилось на падінні республіканського ладу. Повстання рабів під керівництвом Спартака на мою думку є водночас позитивним і негативним фактором для Римської держави. Позитив полягає, як я вважаю в тому, що це повстання показало саме слабкі місця рабовласницького суспільства, ті прогалини, які потрібно закрити, щоб не допустити в майбутньому, минулих подій і помилок. Негатив потрібно розглядати з тих позицій, які показують завдану шкоду, а вона звичайно є. Це також і своєрідний "урок" для римської армії, який вчить, що організованість це перш за все, а поодинока битва нічого не варта, нехай це і битва з рабами.

Проте я вважаю, які б не були чисельні повстання рабів, але зламати рабовласницький лад їм не під силу, оскільки коріння рабовласництва настільки вкоренилися в основи Римської держави, що всі сподівання на це – марні і пусті.

На мою думку всі соціальні протиріччя, які переповнювали і розхитували Римську республіку, кореняться саме в рабстві. Оскільки рабство і війни принесли збагачення окремим особам, які крім наявного у них багатства прагнули ще й влади. Ці чинники стають причиною боротьби, багатих за владу в державі, а рабів за звільнення від рабства.

Список використаної літератури

1. Авдиев В.И. История Древнего Рима. М., 1971.

2. Валлон А. Исторя рабства в античном мире. М., 1941.

3. Плутарх. Порівняльні життєписи. К.: Дніпро, 1991. 448 с.

4. Машкін Н.А. Історія стародавнього Риму. ОГІЗ. Державне видавництво по політичній історії, 1948.

5. Штасрман Е.М. Рассвет рабовладельческих отношений в Римской республике. М., 1964.

6 Сергеев В.С. Очерки по истории древнего Рима. Ч. I. М.1938

7. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Под.ред. Черениловского З.М. Москва: фирма Гардарика, 1996.

8. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. – К.: Вентурі. 1997. – 336 с.

9. Шервинский С. Вергилий и его произведения // Публий Вергилий Марон. Буколики, Георгики, Энеида. М., 1971, с.

10. К. Маркс, Ф. Енгельс Соч., т. 25, ч. II.

11. Штаерман Е.М. От гражданина к подданному // Культура Древнего Рима, т. 1, М., 1985, 12. Виппер Р.Ю. Очерки истории Римской империи. Изд. 2-е. Берлин 1923.

13. Олександр Мень. Історія релігії. Том 6. Видавництво "Слово". 1992 р.

14. Тищик Б.Й. Історія держави і права Стародавніх Греції та Риму. Навч. пос. Львів: ЛДУ, 1996. С. 3–66.

15. Кузищин В.И. История Древнего Риму. М., 1994.

Loading...

 
 

Цікаве