WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Але спокій тривав недовго. Знову загострилась боротьба між популярами і оптиматами, на чолі, яких стояв Луцій Корнелій Сулла, що прославився в Югуртинській та Союзницьких війнах. В час коли Сулла вів успішні війни на Сході з понтійським царем Мітридатом, популяри на чолі з Гаєм Марієм захопили владу в Римі. Розбивши Мітридата, Сулла переможцем, з великими трофеями повернувся до Італії. Війська Сулли в декількох битвах завдали маріанцям поразки. У 82 р. до н.е. встановлюється диктатура Сулли, який був призначений на невизначений строк і наділявся необмеженими повноваженнями.

Сулла належав, як вже згадувалось до оптиматів, його діяльність спрямовувалась проти римської демократії і відновлення того ладу, який існував в Римі до реформ Гракхів.

В період диктатури Сулли було відмінено дію аграрних реформ братів Гракхів, плебс було позбавлено хлібних роздач, які регулярно проводили з часів Гракхів. Народ залякували терором. Це був період насильства і безправ'я, період коли люди боялися навіть власної тіні. Однак у 78 р. у зв'язку з важкою хворобою Сулла помирає.

Відразу після смерті Сулли активізувалась опозиція. Збройну боротьбу проти сулланців, центром якої стала Іспанія, очолив Квінт Серторій – талановитий полководець. На боротьбу проти Серторія в Іспанію був надісланий сулланець Гней Помпей, який і розбив його.

У той час, коли точилася соціально-політична боротьба в Римі, провадились війни з Серторієм в Іспанії і з Мітридатом в Азії, у 74 р. до н.е. розпочалось найбільше в історії стародавнього світу повстання рабів, під проводом Спартака. На цьому повстанні слід зупинитися детальніше, оскільки повстання Спартака носить велике значення, як для історії, в рамках його цілей і завдань, щоб показати, що рабство – це не демократія, а приниження, насилля людської особистості, яка не народжена для насильства над нею, вона створена для життя. Велике значення має це повстання і в тих рамках, що в деякій мірі призвели до падіння республіканського ладу в Римі.

Перш ніж приступити до висвітлення причин і подій цього повстання необхідно в першу чергу з'ясувати про таку величну особистість, як Спартак, який був ініціатором і керівником цього повстання.

Спартак народився у Фракії, в Родопських горах. Він боровся проти римлян, що вторглися в його країну, попав в полон і за свою силу і хоробрість був зарахований в легіон, де проявив незвичайну сміливість. Під час Першої війни Мітридата служив у найманих фракійських військах під прапором царя. Потрапивши в полон до римлян, він був проданий у гладіатори, де показавши свої виняткові здібності воїна, здобув волю. Він мав багато причин покинути Рим і повернутися в рідну країну, проте Спартак залишається в Римі і організовує найграндіозніше повстання рабів.

Історики висувають багато ймовірних та дійсних версій про причини виникнення цього повстання, але головна причина залишається незмінною, яка зводиться до того, що виникнення повстання Спартака, і не тільки, а й інших повстання, які спостерігалися в Римі, спричинила соціальна нерівність, яка супроводжувалась боротьбою за верховенство в суспільстві. Соціальну нерівність спричинило не що інше, як рабство, яке підтримувала Римська держава і яке призвело до поділу суспільства на верхи і низи, вільних і невільних, рабовласників і рабів.

Серед інших причин, які посприяли повстанню Спартака можна назвати такі:

По-перше. Римляни перейняли у скорених ними етрусків звичай боїв на смерть за участю полонених чи куплених рабів, який організовували під час тризни на честь небіжчика. Приблизно до кінця II століття до н.е. вони влаштовували сутички бійців-гладіаторів винятково на похоронних святах, що носили риси релігійного жертвопринесення. Згодом це видовище, що лоскотало нерви, стало в римлян настільки популярним, що відбувалися гладіаторські ігри, у яких брало участь кілька десятків пар гладіаторів, які билися на смерть. У 122 р. до н.е. народний трибун Гай Гракх використовував гладіаторські ігри в політичних цілях.

Школи гладіаторів, де готували майбутніх бійців для виступу на арені, були схожі на в'язниці, а не на центри навчання бойового мистецтва. Під час навчання з гладіаторами поводилися дуже жорстоко, щоб виховати їх справжніми бійцями, здатними на будь-яку крайність у бою.

Римське суспільство, у повсякденному житті ставилося до гладіаторів із презирством і відразою. Закон визначав становище гладіаторів, як людей без права на особисте життя. Гладіатор не міг бути вільний, навіть якщо брався за це ремесло добровільно. У цьому випадку людина продавалася в рабство.

Другою імовірною причиною повстання гладіаторів була діяльність агентів царя Мітридата в Римі, столиці смертельно ворожої йому Італії, спрямована на будь-яку дію, яка спричинялася б до порушення стабільності в цій країні.

Понтійський цар, який для досягнення своєї мети спирався на підтримку демократичних кіл Малої Азії, Греції і Риму, неодноразово застосовував у своїй політиці тактику скасування боргів і набору звільнених рабів у лави своєї армії. За період воєн з Римом Мітридат прийняв у свої війська кілька десятків тисяч рабів, подарувавши їм волю та довіривши зброю. Відомо, що загони, сформовані з рабів, боролися на боці Мітридата в Греції не менш непохитно, ніж наймані воїни царя, і не було жодного випадку зради з їхнього боку.

Мітридат Євпатор, що уклав союз із супротивником римського сенату Серторієм, не міг афішувати своїх зв'язків зі Спартаком, що могло відштовхнути від нього серторіанців-демократів, які були римськими рабовласниками. Початок повстання Спартака за часом збігається з початком третьої війни Мітридата з Римом. Легіони, сформовані в Італії в 74 р. до н.е. були відправлені в Малу Азію, війська, сформовані раніше під командуванням Помпея і Меттела, боролися в Іспанії проти Серторія. Момент для повстання був підібраний вдало. Гідно подиву те, як Спартак зумів у чужій країні, покладаючись лише на себе і невелику групу прихильників-гладіаторів, зібрати, організувати й озброїти загони, перетворивши їх згодом з маси рабів у боєздатну армію. Вождь повсталих рабів зумів не тільки організувати боєздатну, дисципліновану армію, але й установити в ній порядки, що виключали збагачення воїнів.

Римська влада, на початку повстання не надала значення невеликому загону гладіаторів, які втекли зі школи в Капуї, послала кілька невеликих загонів проти повсталих. Але спартаківці зуміли нанести їм поразку, і до кінця 74 р. до н.е. армія рабів нараховувала біля десяти тисяч бійців. Сенат, стурбований набігами загонів рабів на кампанські селища, вілли рабовласників і невеликі міста, кинув проти Спартака трьохтисячний загін легіонерів, під командування трибуна Тіта Сервіліана, який поспішив до Везувія, де знаходились загони Спартака, але хитрим способом останнього римляни були розбиті.

Спартак за зиму створив з розрізнених загонів армію, що складалася з 70 тисяч бійців, озброївши її захопленою у римлян зброєю. Але він чудово розумів, що перемогти Рим одним рабам не під силу. Знаючи історію Риму, Спартак міг простежити долю усіх ворожих римлянам армій: царя Пірра, Ганнібала, федерації "Італія", – за спинами яких були держави, що мали матеріальні і людські ресурси. У розпорядженні Спартака тим часом знаходилася лише територія, на якій розташовувалася його армія, яку не підтримувало жодне місто в Італії. Тому Спартак вирішив вивести армію рабів з Італії, проти чого виступила частина рабів під керівництвом Крікса. На 30-тисячну армію рабів Крікса, що пішла від Спартака, напав зненацька претор Аррій біля Гарганської гори й у кровопролитній битві знищив її.

Спартак з військами, що залишилися відданими йому, одну за іншою розгромив консульські армії, чим відкрив собі шлях через Альпи. Під Мутінами він вщент розбив армію римлян під командуванням намісника Північної Італії і практично став хазяїном Італії. Але війська повсталих рабів могли контролювати лише сільську місцевість. Усі італійські рабовласники, зібравши свої цінності, заховалися за стінами міст, налякані постійними поразками римських армій.

Військо рабів, котре розгромило усі римської армії і заслони, могло тепер безперешкодно піти з Італії через Альпи. За Альпами повсталі раби, розбившись на окремі загони, могли б піти подалі від римських володінь у Галлію, Фракію, Німеччину. Але відбулося незрозуміле як для сучасників Спартака, так і для наступних поколінь. Повсталі повертають на південь, незважаючи на звістки про появу нової великої армії під командуванням безжалісного Марка Красса.

Військова обстановка в Італії до цього моменту різко змінилася на користь римлян. Сенат викликав з Іспанії полководця Помпея з армією, що покінчила із серторіанцями, з Македонії на допомогу Крассу прибув у Брундізій сильний загін під командуванням Марка Лукулла. Спартаку довелося прийняти бій з армією Марка Красса, щоб не дати об'єднатися всім римським військам. Неподалік від Брундізію армії Спартака і Красса зійшлися у кривавій січі. Незважаючи на стійкий опір, раби потерпіли поразку, сам Спартак, що боровся, як рядовий воїн, у гущавині сутички героїчно загинув.

Loading...

 
 

Цікаве