WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Однак все, що створене людьми не вічне, воно рано чи пізно руйнується. Так і "новосирійське царство" створене повсталими рабами було приречене на загибель, і не тільки тому, все, що створене людьми руйнується, а ще й тому, що в той час такій дисциплінованій, організованій римській армії не було рівних у всьому світі. Тому якщо й спочатку раби перемагали, то це було не що інше, як перемога чисельності.

Після декількох поразок римлянам довелось відрядити у Сицилію консула Публія Рупілія з цілою армією. В 132 р. йому вдалось виграти декілька битв. Так зокрема в цьому ж році Публій Рупілій облягав м. Тавроменій. Слід зазначити, що за рік до цього пала Нуманція і римські сили, що звільнилися були кинуті до Сицилії. Раби захищалися з надзвичайною мужністю, але після довгої облоги, коли раби вже були виснажені відсутністю їжі і води, місто вдалось захопити. Але й за цих умов Тавроменій вдалось захопити завдяки зраді одного раба.

Аналогічна доля спіткала і Енну – столицю "новосирійського царства" рабів. Впродовж деякого часу Рупілій робив безрезультатні атаки, але зрада допомогла римлянам заволодіти містом. Ватажок повсталих Євн був взятий в полон і згодом помер у в'язниці.

Так закінчилась боротьба за свободу сицилійських рабів, які як і інші прагнули миру і справедливості, але так само змушені терпіти поразку. Рабовласництво настільки вкоренилося в Римі, що знищити його, означало забрати важливий "орган" з організму, який являла собою Римська держава і що могло призвести до порушення його функцій, а можливо й до загибелі.

2.2 Реформи братів Гракхів

Загострення соціальних протиріч серед вільних, дедалі грізніші повстання рабів були безсумнівними симптомами назріваючої у суспільстві кризи. Повноправне панування нобілітету викликало все більші невдоволення серед вільного населення. Селянські маси, що витіснялися з землі нобілями і латифундистами, які прагнули радше використовувати дешеву рабську працю, щораз голосніше і наполегливіше вимагали перерозподілу землі, ліквідації боргових зобов'язань і протестували проти передачі земельного фонду багатіям.

Проте початком могутнього і дійсно демократичного руху в Римі слід вважати обрання в народні трибуни в 134 р. Тіберія Гракха ініціатора і рішучого прихильника аграрних реформ. Він належав до знатного роду Семпроніїв. Тіберій і його брат Гай здобули блискучу освіту. Тіберій брав участь у боях за здобуття Карфагену.

Слід зазначити, що ситуація з повстаннями рабів у Римі після обрання Тіберія народним трибуном дещо стабілізувалась. Оскільки в законопроекті аграрних реформ викладалися положення про скорочення кількості рабів, використовуючи робочу силу вільних людей, які на відміну від рабів були зацікавлені в результатах своєї праці, що робило прибутковим народне господарство. Аграрна реформа мала на меті відродити вільне селянство за рахунок розподілу державних земель відданих у володіння чи проданих приватним особам. Для реалізації цього законопроекту була створена спеціальна комісія у складі трьох чоловік, куди входили сам Тіберій, його тесть Аппій Клавдій і брат Гай Гракх. На проведення аграрних реформ, як розповідає брат Тіберія, Гай у одному з своїх творів, його наштовхнула одна подія, а саме одного разу по дорозі в Нуманцію, проїжджаючи через Етрурію, Тіберій бачив запустінні країни, бачив, що її землю обробляють, або пасуть на ній стада, чужоземні раби і тому в нього визріла думка про суспільну перебудову, що стала для обох братів джерелом незліченних бід. Втім сам народ пробудив у Тіберія завзятість і честолюбність, бо портики, мури будинків і пам'ятники рясніли написами, які закликали його повернути біднякам громадську землю. Він був грізний і непоборний, коли з ораторського підвищення, яке щільно обступав народ, змальовував злигодні бідних. "Дикі звірі, – казав він, що населяють Італію, мають нори й лігво для ночівлі, а ті люди, які б'ються і вмирають за Італію, не мають нічого, крім повітря і світла. Бездомними бродягами блукають вони з дітьми й жінками повсюди, а полководці брешуть, коли перед битвою закликають воїнів захищати від ворога могили предків і храми, бо ні в кого з такої сили-силенної римлян немає ні отчого олтаря, ні могил предків! А воюють і вмирають за чужі розкоші й багатство оці "володарі світу", як їх називають, хоч у них самих немає й клаптика власної землі" *

Законопроект Тіберія Гракха викликав у Римі бурхливі суперечки збоку великих землевласників, які категорично були проти нього. Проте окремі нобілі, які розуміли невідкладну потребу у проведенні аграрної реформи і згладження соціальних протиріч, підтримали його. Підтримали його і широкі народні маси. Але при реалізації законопроекту спеціальна комісія неодноразово натрапляла на труднощі і перешкоди, які створювали великі землевласники. Іноді майже неможливо було визначити межі громадських земель, ускладнення виникали і під час встановлення прав володіння.

У зв'язку з закінченням річного строку перебування на посаді, Гракх висунув свою кандидатуру на повторний строк, але це суперечило римським правовим звичаям. Між тим розпалювались пристрасті серед його ворогів. Противники реформи зі своїми озброєними прихильниками напали на Гракха. У сутичці його і понад 300 грахканців було вбито.

Проте реалізація аграрної реформи продовжувалась, воно була дуже важливою і сенат не наважувався одразу її скасувати.

Однак слід зазначити, що противники Гракха і його реформ поки-що перемогли. Позиції сенату і суспільної верхівки виявились міцними, а демократичний рух, який виник посеред багатовікової влади багатіїв, просто не міг довго існувати.

Початком нового етапу демократичного руху є діяльність Гая Семпронія Гракха – молодшого брата Тіберія. На 123 р. він був обраний народним трибуном і переобраний на 122 р. оскільки у 131 р. було прийнято закон про можливість переобрання трибунів на повторний строк. У своїй політичній діяльності він вступав, як продовжувач справи брата, тобто аграрних реформ.

Гай домігся прийняття низки важливих законів. Зокрема це був закон про військову службу, згідно якого на службу в армії можна було приймати молодь до 17 років, що раніше порушувалося.

Дуже важливим був так званий хлібний закон, який передбачав продаж хліба бідним по більш дешевій ціні ніж на ринку. В законі також зазначалось, що відтепер "хлібна" допомога бідним визнавалась, як обов'язок держави.

Для пожвавлення економічного розвитку Італії Гракх розпочав будівництво шляхів. Це давало заробіток бідному населенню, це було також вигідно і сільським жителям. Та поряд з цими законам Гай провів і ряд інших не менш радикальних законів, які як і попередні були спрямовані на послаблення влади багатіїв і надання бідному населенню засоби для існування.

Водночас поряд з успіхами Гракха зростала і опозиція проти нього, найперше нобілів, а також із середовища інших громадян прихильників старих порядків, які не бажали терпіти обмеження їхнього впливу до якого вони так звикли. Противники Гракха вели щодо нього шалену агітацію. Заснування ним колонії Юнонії проголосили порушенням волі богів. Використавши загін критських найманців, оптимати у Римі здійснили заколот, наслідок якого майже 3 тис. прихильників Гракха було вбито, а сам він покінчив життя самогубством.

З часів Гракхів починається етап напруженої боротьби у Римі, який триває понад століття. Політична боротьба за владу, соціальні протиріччя між бідними і багатими і надалі переповнюють життя в Римі. Однак не зважаючи на загибель обох братів їхні реформи визнаються значним внеском у формування демократії в Римі.

2.3 Повстання Спартака

Після смерті братів Гракхів, Рим наче охопила "лихоманка". Влада, багатство стали ціллю кожного. Переможні війни в Азії і Африці принесли в Рим небачені розкоші, кожний прагнув володіти ними. Рим поглинула жага до розкоші. Колись трудолюбиві римські громадяни, тепер потопали в розбещеності, лінивстві і в розкошах. Всю працю стали виконувати раби, число яких зростало швидкими темпами. Все це погубило працю, головне джерело сили і моралі, і Рим, який носив хоч якусь краплинку величі, багатства і сили, вже відчував, як всередині його "організму" розвиваються зародки майбутнього упадку.

Напружена ситуація, що створилася внаслідок воєн, ускладнилась у кінці II ст. до н.е. внутрішніми подіями. У 104 р. вибухнуло повстання рабів у Кампанії, того ж року – друге велике повстання рабів у Сицилії, де знову вони проголосили своє царство, обрали царя, сирійця Сальвія, що прибрав імя Трифон. Та однак ці два повстання були жорстоко придушені.

Між тим початок I ст. до н.е. знаменувався боротьбою двох політичних сил оптиматів і популярів. Боротьба оптиматів і популярів супроводжувалась актами насильства та індивідуального терору. Не припиняли боротьби й італійські "союзники" Риму, які домагалися прав повного римського громадянства, що звичайно суперечило принципам оптиматів. Внаслідок цього між оптиматами і популярами розгорілась так звана Союзницька війна (90–88 рр.), тобто війна між італіками і власне римлянами. Війна велась з нечуваною запеклістю та жорстокістю. Проте шляхом компромісів і поступів вдалось досягти згоди.

Loading...

 
 

Цікаве