WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Наскільки відомо саме в період республіки на час функціонування класичного рабства, відбулись найбільші рабські повстання – перше і друге сицилійські, повстання Спартака, це був період існування найзріліших форм рабства, їх кризи і відмирання. І навряд чи це було випадковістю.

Саме в період функціонування найзріліших форм даної формації, на класичній стадії рабства формується основна класова суперечність, але і вона знаходиться не в статичному стані, а виступає, як необхідний прояв всієї класової структури, тобто виражає головний антагонізм, не дивлячись на всі спроби державних інститутів локалізувати і знешкодити його руйнівні дії. Але, які б не були сильні і численні повстання, і наскільки б вони не наносили чутливих ударів по соціально-політичній системі, вони не тільки не можуть її перекинути, але і як би удосконалюють цю систему, показуючи пануючому класу його слабкі місця. В усякому разі повстання основного пригноблюваного класу-виробника, спалахуючи в класичній стадії рабства, – визначає нормальне функціонування всієї системи. Суть цього положення полягає в тому, що така неправомірна експлуатація і жорстоке відношення до раба є своєрідним принципом класичної стадії рабства, який саме і передбачає можливість виникнення протиріч, а як максимум повстань.

Інакше кажучи, в умовах подібної експлуатації рабовласницьке господарство могло бути рентабельним, приносило максимальну користь лише за умови швидкої зміни персоналу, при існуванні постійних і дешевих джерел поповнення рабської сили. Зменшення припливу рабів або збільшення їх вартості підривало в корінні прибутковість рабовласницького маєтку класичного часу, порушувало самі основи рабовласницького виробництва цього типу, зводило його на нижчий рівень, або зумовлювало необхідним появу нових виробничих відносин, при яких процес виробництва функціонував би нормальним чином. У епоху класичного рабства виробництво, за словами К. Маркса про капіталістичне виробництво, "розвиває техніку і комбінацію суспільного процесу виробництва лише таким шляхом, який підриває в той же самий час джерела всякого багатства: землю і робітника". Хижацька, варварська експлуатація рабської праці в класичний період не могла продовжуватись так довго, розтрата робочої сили була такою швидкою і інтенсивною, що в силу розвитку самого процесу виробництва система такої експлуатації досить скоро вичерпала свої виробничі можливості і повинна була змінитися іншою системою.

2. Повстання рабів у рабовласницькому Римі

2.1 Сицилійське повстання рабів

У II ст. до н.е. в соціально-економічному житті Римської держави відбуваються великі зміни. Війни стають майже постійним явищем, які сприяють розширенню території, поневолення великої кількості населення і перетворення їх на рабів. Під дією цього фактора остаточно сформувалася рабовласницька система. Раби стають основною робочою силою у всіх галузях господарства, знаряддям у руках рабовласника, який безжалісно використовує його.

Напружена ситуація наростає і в середині країни. Думки про катастрофу, кінець світу затьмарили свідомість римлян. Змови, народні хвилювання, тлумачення астрологів викликали в Римі паніку. Тим часом зі сходу наближалась загроза парфянського нашестя, Мітридат знову стягував свої армії, морські шляхи паралізував флот піратів, крім того ускладнювалась проблема з продовольством, частішали рабські повстання, які наводили страх на рабовласників і жителів Риму. Римляни вже не могли спати спокійно, знаючи, що поряд затаїлась небезпека, яку вони не бачать, але яка бачить їх, чекаючи потрібного моменту. Багатьох передчуття кінця спонукало користуватись радощами життя. Одна з римських епітафій свідчить: "Я був ніщо і став ніщо. Перехожий, їж, пий і веселись." Безнадійність жила навіть у найрадикальніших персон, ніхто вже не сподівався на краще і в мовчазній задумі чекав кінця, який от-от мав прийти. Та проте римська держава не зжила своїх ресурсів. Міцна правова система і моральна дисципліна зберегли її цілість. Ззовні Рим все ще залишався могутньою державою, але протиріччя панували всередині країни.

Однак небезпека була викликана самими римлянами, їх інтересами до збагачення і величі. Вони впевнено йшли до своєї мети, використовуючи принижених і безправних, не зважаючи на їхні благання допомоги. Цими безправними були раби, люди які не мали нічого, вони були об'єктом для експлуатації збоку рабовласників. Надзвичайно важке становище рабів, жорстока експлуатація викликали масові протести, відкриті бунти і грізні повстання

Упродовж довгого часу ці протести виявлялись у невеликих виступах, які не мали помітного впливу на політичне життя Риму. Але з початку II ст. до н.е. ситуація починає нагнітатись, вибухають більш відчутні повстання, які доводиться придушувати за допомогою збройного втручання римських властей.

У 199 р. у м. Сетії в околицях Риму карфагенські заложники організували велику змову рабів. Проте римським властям вдалось розкрити змову завдяки зраді двох рабів. Два роки опісля розпочався заколот рабів в Етрурії, повстання було придушено, а його організаторів розп'ято на хрестах. У 186 – 185 рр. виник великий рух рабів в Апулії і Калабрії. Проте тільки в другій половині століття створилися умови для такого руху, який далеко переріс рамки місцевих змов і вилився в широке повстання. Ці умови склалися в одному з найбільших вогнищ рабовласництва – на о. Сицилія.

Сицилія здавна була класичною країною рабства. До середини II ст. концентрація рабів досягла там величезного рівня, оскільки Сицилія була основним постачальником хліба для Італії. "Така кількість рабів наповнила всю Сицилію, – говорить Діодор, – що чули про це не вірили і вважали це перебільшенням."* Цікавою деталлю сицилійських побутових умов було те, що рабовласники вельми мало піклувалися про одяг і їжу своїх рабів, надаючи можливість їм здобути це власними силами, тобто просто грабежами на дорогах.

Саме тут на о. Сицилія в 138 р. відбулось перше дійсно велике і особливо тривале повстання рабів. Призвідниками повстання були раби багатого землевласника Дамофіла, який разом із своєю дружиною Мегалідою навіть з сицилійських рабовласників виділявся особливою жорстокістю у відношенні з рабами. Керівником цього повстання був Євн, сирієць за походженням, родом з міста Апамеї. Євна вважали пророком, завдяки умінню тлумачити сни і передбачати майбутнє. Одержавши благословення Євна, близько 400 рабів з маєтку Дамофіла зібралися за містом і звідти, здійснивши жертвоприношення і об'єднавши себе взаємними клятвами увірвалися в місто Енни. Тут до них приєдналися міські раби і почались масові погроми. Раби спалювали вілли і вбивали рабовласників. Ця довго стримувана класова ненависть все ж таки вилилася назовні, було винищено майже все вільне населення, за винятком майстрів, які виготовляли зброю. По закінченню цього руху було скликано збори на, яких Євна було проголошено царем під іменем Антіох. Євн також організував при собі раду, членами, якої призначив найздібніших з свого оточення рабів. Таким чином було створене "новосирійське царство" рабів. Що характерно, повсталі раби не створили якусь іншу форму державної влади, а використали добре знайому їм форму східної монархії еллінізму.

Об'єднані сили повсталих були грізною силою для тих, хто спробує зруйнувати те, чого вони прагнули досягнути за роки перебування в неволі. Однак римляни не могли просто так віддати в руки рабам територію, яка мала для римлян велике значення, оскільки тут була зосереджена основна маса сільськогосподарських продуктів, що споживалася Римом, але головне значення відігравав хліб, який надходив саме з Сицилії. Тому втрата Сицилії, могла поставити питання про існування і самого Риму в такий період коли бої велися на всіх фронтах.

Першим хто відправився за перемогою був претор Люцій Гіпсея. Але він змушений терпіти поразку, його 8-тисячна римська армія була розбита зусиллями повсталих рабів.

Ця перемога додала рабам ще більшого натхнення. За словами деяких римських істориків число повсталих сягало 200 тис. людей. У руки рабів перейшли майже всі крупні міста центральної і східної частини острова – Енна, Агрігент, Тавроменій, Катана і інші. Ситуація на острові стала настільки загрозливою, що римський уряд змушений вжити радикальних заходів для придушення повстання. Проти повсталих рабів, сенат вирішив послати один за одним двох консулів – Гая Фульвія Флакка і Луція Кальпурнія Пізона. Проте у 134 р. консул Фульвій Флакк не мав ніякого успіху. Його наступнику консулу Кальпурнію Пізону у 133 р. вдалось наблизитись до стін Енни, але далі ця справа не увінчалась перемогою і потерпіла поразки. Так два консули поодинці спробували "смак" поразки. Все це дає підстави зробити однозначний висновок, що в Сицилії утворилась держава, яка опиралась на великі збройні сили і організованість армії. Про ступінь організованості свідчить той факт, що Євн-Антіох випускав монети з своїм ім'ям і царським титулом.

Loading...

 
 

Цікаве