WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Ще на початкових етапах розвитку Римської держави рабство носило патріархальний характер. Він характеризувався ти, що раби були нечисленними, вони проживали разом з господарем і були членами його сім'ї. В той час раби в основному були зайняті сільським господарством, працювали разом з господарями на полі, в домашньому господарстві.

Оформлення класичного рабства в Італії мало всесвітньо-історичне значення, оскільки пізніше це рабство в його італійсько-римській формі розповсюдилося по всьому Середземномор'ю і відіграло важливу роль в історичних долях населяючих його народів і в їх економічному піднесенні. Проте сам перехід до класичного рабства не знаменував зміну однієї рабовласницької формації іншою, а лише трансформацію двох стадій розвитку однієї і тієї ж рабовласницько-античної системи. Перехід до класичного рабства супроводжувався глибокими змінами в соціально-економічному і культурному житті суспільства, виробництві і способі життя.

Основні причини таких змін кореняться не у війнах, а в характері соціально-економічних, політичних і культурних особливостей римського суспільства. Внутрішня еволюція суспільно-політичних відносин в Римі IV–III ст. до н.е. вела до виникнення нових форм класичного рабства. Концентрація землі в одних руках, розвиток і поширення приватної власності, ремесел, торгівлі, грошового обігу, зародження товарного господарства вимагали дешевої робочої сили. В ранній період у середині країни цією робочою силою були плебеї, клієнти, боржники.

Проте боротьба плебеїв з патриціями завершилась забороною боргової кабали, ослабленням залежності клієнтів; значна частина клієнтів і плебеїв отримала земельні наділи. Примусити ж працювати вільного землевласника, що добивався рівноправності, було важко. Такою робочою силою могла бути тільки позбавлена всяких прав і власності людина. Звідси і випливає посилення агресивності Риму, постійні завойовницькі війни і поневолення завойованого населення.

Класичне рабство було закономірним результатом зростання виробництва і між класової боротьби в римському суспільстві. Війни лише прискорювали цей процес.

Особливості рабовласницької системи в республіканський період були наступні:

У відмінності від патріархальної системи рабства, де виробництво було спрямоване на задоволення власних потреб, при класичному рабстві виробництво направлене для вироблення додаткової одиниці продукції, з метою її продажу і отримання прибутку. У рабовласницькому господарстві організовується товарне виробництво, яке розхитує підвалини натурально-господарських відносин. Раніше ізольовані господарства починають встановлювати більш-менш тісні зв'язки з ринком.

Основною формою рабовласницького господарства була вілла – маєток у 25–100 га з кількома десятками рабів. Унаслідок концентрації землі, дешевої робочої сили, великої кількості рабів виникли латифундії. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів, доходи, яких йшли переважно від землі, а майно оцінювалось не менше, як в 1 млн. сестерціїв. Дрібні власники-селяни не витримали конкуренції дешевої рабської праці залишали землю і йшли в міста, передусім в Рим. Боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. У II–I ст. до н.е. власники вілл і майстерень прагнуть не тільки отримання більшої кількості додаткового продукту, але й до грошової його реалізації. Прагнення до отримання більше додаткового продукту, супроводжується більшою експлуатацією рабів, ускладнення внутрішньої структури господарства, зростання підприємницьких начал виробництва у суспільстві.

Зростала чисельність рабів. Раби стали численним класом римсько-італійського суспільства. В I ст. до н.е. в Італії налічувалось близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Вони відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства – сільському господарстві, гірничодобувній справі, металургії, будівництві. Проте працю вільних і напівзалежних працівників продовжують використовувати і надалі. Раби поділялись на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, вчителі, ремісники, управителі, медики і інші і використовувались у домашньому господарстві. Багато рабів працювали в каменоломнях, рудниках, ремісничих майстернях, але основна частина – у сільському господарстві. Праця рабів у сільському господарстві дає нам чітке уявлення насамперед про межі і форми експлуатації, їх вплив на розвиток цієї галузі і взагалі суть рабовласницької системи, тому доцільно було б розглянути це положення детальніше.

Особливістю сучасного сільського господарства є його обумовленість розвитком промисловості: воно перетворюється, по суті кажучи, в різновид промисловості, хоча і зберігає деяку специфіку.

У докапіталістичних суспільствах, зокрема в умовах рабовласницької формації, положення було іншим. Промисловості, як такої в той час ще не існувало, а провідною галуззю народного господарства було сільське господарство. Воно визначало обличчя епохи, характерні особливості виробництва і виробничих відносин. Особливо важливою була роль землеробства. У античному світі не розвиток ремісничого виробництва визначав рівень і спрямованість розвитку землеробства, а навпаки, розвиток сільського господарства обумовлював хід і еволюцію ремесла. У зв'язку з цим, питання про експлуатацію рабської праці в сільському господарстві Італії I ст. до н.е. – I ст. н.е. і проблема продуктивності рабської праці в землеробстві мають велике методологічне значення.

Раб, як працівник мав цілий ряд особливостей, що відрізняли його від інших категорій працівників, зокрема від вільного землероба напіввільного колона, кріпосного селянина або найманого робітника. Ці особливості: 1) абсолютна незацікавленість раба в результатах своєї праці; 2) безправність рабів і зведення до рівня знаряддя, що говорить; 3) відсутність будь-яких стримуючих сил – економічних, законодавчих, моральних чи релігійних, які б обмежували рабовласника в експлуатації рабів; 4) можливість використання у процесі праці великої кількості рабів, що відкривало необмежені простори рабовласникам у найжорстокішій і всеосяжній експлуатації рабської праці, чого не було і нема в інших країнах. Проте всі ці особливості дозрівши, виявилися не відразу, вони діяли не у всі періоди рабовласницької формації з однаковою інтенсивністю, внаслідок чого норми і ступінь експлуатації рабської праці не стояли на одному рівні, а безперервно мінялися.

Ці зміни найбільш були відчутні в період класичного рабства, що було спрямоване, як вже зазначалося, на виробництво додаткової кількості продукції, яке вимагало для збільшення виробництва значної робочої сили. Тому в цей період найяскравіше проявляються активні дії рабовласників, що спрямовані на посилення експлуатації дешевої рабської праці з метою, звичайно, збільшити свої капітали, або розбагатіти.

Багато римських письменників – Катон, Варрон, Колумелла і ін у своїх творах розглядали питання експлуатації рабської праці взагалі та зокрема у сільському господарстві. Та проте всі вони були однієї думки, яка відповідала інтересам рабовласників. Зокрема вони викладали такі твердження. Раби повинні бути завжди в роботі, для них не існує святкових і вихідних днів, навіть у разі негоди вони трудяться стільки ж часу, як і в ясний день. Влітку вони без тяганини йшли на роботу з першим променем світла, тобто в 4 год. ранку, а поверталася на віллу у сутінках, в 10–11 год. вечора, так що робочий день рабів влітку становив близько 18–19 годин. У зимовий час, не дивлячись скорочення тривалості дня, тривалість робочого часу рабів не зменшувалася.

Наскільки відомо, римські автори ніде не згадують про обідні і інші перерви протягом робочого дня. Вони тільки зазначають, що раби приймали їжу перед відходом на роботу і одержували свій пайок при поверненні з роботи. Беручи до уваги характер харчування рабів, можна вважати, що рабовласник не дозволяв робити взагалі обідні перерви, обмежувався дуже короткими зупинками для поглинання і так мізерного пайка, усухом'ятку, економлячи таким чином виробничий час працівника.

Прагнучи інтенсифікувати рабську працю, заповнити всі пори робочого дня, теоретики і практики рабовласницького господарства розробили досить складну систему денних, тижневих і місячних норм виробництва майже для всіх головних робіт в сільському господарстві, за невиконання яких раби строго карались, а за перевиконання заохочувались.

Таким чином в епоху класичного рабства прагнення до отримання додаткового продукту призвело до різкого збільшення ступеня і міри експлуатації рабів в порівнянні з епохою патріархального рабства. Це збільшення з позиції рабовласників відбулося передбачуваним чином у вигляді продовження робочого дня і його максимального виробничого заповнення, скорочення необхідних потреб працівника, інтенсифікації його праці. Проте в руках рабовласника знаходився ще такий важіль для збільшення кількості додаткового продукту, як підвищення результативності рабської праці за одиницю часу, тобто збільшення продуктивності праці.

Однак збільшення величини експлуатації рабської праці не могло не позначитись на становищі раба, як з юридичної точки зору, так і з позиції його становища в суспільстві. Та найбільше ця болюча проблема відбилась на відносинах і ставленні раба до господаря, внаслідок чого виникають протиріччя, часто загострюються конфлікти між рабами і рабовласниками. Раби піднімали грандіозні багатолюдні повстання, які констатували неблагополуччя в римському рабовласницькому суспільстві і неефективність такого способу виробництва. Соціальна напруженість, що склалася в суспільстві, переростає в напружену боротьбу. Класова боротьба стала виконувати велику роль в тій загальній системі соціально–класових суперечностей, які привели в рух весь складний механізм римського суспільства.

Loading...

 
 

Цікаве