WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

З моменту виникнення держави в Римі і до її загибелі римське суспільство було рабовласницьким. На ранніх етапах розвитку Римської Держави рабство носило патріархальний характер. Це означає, що раби в цей період були нечисленними, проживали в сім'ях господарів, разом з ними працювали. В цей час їх навіть називали famulus – слово походить від лат. familia, що означає "сім'я". Проте починаючи з III ст. до н.е. в результаті постійних завойовницьких війн число рабів збільшується і їхня праця використовується щораз в більших масштабах. Раби в період республіки перетворюються в найбільш пригноблений і експлуатований клас. В цей період максимального рівня досягає експлуатація рабів, які перетворилися в основних виробників матеріальних благ. Рабовласники вдаються до найжорстокіших методів експлуатації рабів, примушуючи працювати їх до повного виснаження. Раба не вважають за людину його власник мав право над ним життя і смерті. Позбавлені найелементарніших умов існування, раби напівголодні і напівголі працювали з раннього ранку до пізнього вечора, а за найменшу провину терпіли найжорстокіші покарання. Раба можна було продати і за безцінь купити. Коли раба виганяли це не означало його свободу, а лише зміну господаря, оскільки раба, як і будь-яку річ викинуту на вулицю, міг підібрати будь-хто.

Більшість римлян відносили рабів до розряду "розмовляючих знарядь" в господарстві. На думку Варрона (I ст. до н.е.) знаряддя праці розрізняють: а) неживі; б) живі, що не вміють говорити; в) живі, що володіють людською мовою, тобто раби.* Тепер на зміну терміну famulus приходить інше поняття – instrumentum vocale (розмовляючи знаряддя). Без рабів вже не могли обходитись ніде: ні у вітальні, ні в майстернях, ні на полях; при цьому їх ненавиділи і боялися. Оскільки були випадки коли раби вбивали своїх господарів. Так Тацит наводить приклад коли рабами було вбито префекта міста Педанія Секунда внаслідок чого було страчено 400 рабів. "Скільки рабів стільки й ворогів" – говорили римляни. Коли раби намагалися бігти чи бунтували до них не знали пощади: Їх клеймили, кидали хижим звірам, катували і розпинали на хрестах.

З юридичної точки зору раб не був суб'єктом, а лише об'єктом права. За ним не визнавалось жодної правоздатності ні в публічній, ні в приватній сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повинностей оскільки не були власниками майна, не могли мати сім'ю. Зв'язок раба з рабине, а між тим і з будь якою жінкою, не визнавався шлюбом і не породжував ніяких правових наслідків. Раб вважався тільки річчю і не більше. Звичайно, як і будь-яка річ раб виступав предметом будь-якого приватно – правового право чину, цивільного спору. Ульпіан уточнює: "З точки зору цивільного права раби вважаються ніким". Як об'єкт власності його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу. За заподіяння шкоди рабу, позов на кривдника подавав не раб, а його господар, як за заподіяння шкоди будь-якій речі. Слід сказати, що держава у відносини господарів з рабами не втручалась, ніяких гарантій захисту рабів не встановлювала, а навпаки підтримувала щодо них політику терору і насильства.

Раби знаходились у державній і приватній власності. Встановленню рабства сприяло багато чинників серед яких: 1) військовий полон, або захоплення людини, належної до держави, яка не пов'язана з Римом ніяким договорами. Військовий полон був основним джерелом рабства, оскільки, як вже зазначалось постійні завойовницькі війни сприяли захопленню великої кількості рабів, які користувалися попитом, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку; 2) народження від рабині навіть якщо батько був вільним; 3) купівля рабів за кордоном; 4) продаж римського громадянина в рабство за скоєння тяжких злочинів чи несплати боргів.

Проте раб був не просто річчю, а об'єктом, який мав розум, сильну волю здатність до творчості. І було б просто не розумно використовувати раба, як просто знаряддя для праці, зневажаючи його інтелектуальні й інші людські якості. Так раби були й вчителями дітей господаря, лікарями, поетами, скульпторами, управителями маєтків та довіреними господаря. Вони могли навіть мати своїх рабів, заробляти гроші, одержувати від господаря подарунки.

Однак найчастіше раби отримували від господаря певну частину майна для управління, оскільки рабовласники, зосереджуючи в провінціях великі маєтки не завжди могли безпосередньо займатися господарськими справами. З другого боку раби в таких дорученнях були дуже заінтересовані, тому що це зокрема полегшувало їхню долю, при сумлінному веденні господарства, вони розраховували на прихильність господаря і зрештою за допомогою власних здібностей і спритності мали змогу накопичити деякий капітал для викупу.

Такі форми експлуатації рабів стали швидко поширюватись. Надання рабам певного майна для управління дістало назву рабська пекулія. Цей термін ймовірно походить від лат. слова pecus, що означає худоба, а точніше надане для управління майно. Можна зазначити, що цей інститут практикувався і відносно підвладних дітей господаря. Однак вступати в будь-які приватно – правові відносини з безправною особою, звичайно ніхто не хотів. Тому виникло питання про надання рабу правоздатності в приватній сфері. Але правоздатність раба не відповідала інтересам та водночас принижувала римських громадян. Та римське право знаходить вихід і з такої ситуації. Не визнаючи раба правоздатною особою, воно, однак визнає юридичну силу за операціями, що здійснюються рабом, але зрозуміло в таких межах, які відповідали пекулію, як форми експлуатації. Таким чином надання рабу пекулія, він отримує можливість здійснювати юридичні дії, тобто укладати будь-які договори, що випливають з необхідності раціонально вести доручене йому господарство, але в межах пекулія.

Звичайно така діяльність раба, що дозволяла йому здійснювати певні юридичні дії суворо регламентувалася. Все отримане рабом при здійсненні таких дій переходило у власність господаря: "що отримується через посередництво раба – отримується для пана". Проте і зобов'язання, що випливали з пекулія покладалися на господаря. Він був також відповідальний за договорами укладеними рабом, але тільки за тими, що відповідали умовам пекулія, за договорами, які виходили за його межі господар відповідальності не ніс.

Деякі романісти розглядають, рабський пекулій, як наділення раба певною правосуб'єктністю. Але таке твердження не відповідало дійсності, оскільки раби не отримували навіть незначної правосуб'єктності. Вони діяли від імені, за дорученням і на благо своєму господареві, не несучи ніякої відповідальності за укладені договори. В наш час рабів можна порівняти хіба що з торговельними автоматами, які так само, як і раби виконують тільки технічні функції, тому раби були тільки технічними виконавцями.

Та крім виснажливої праці в маєтках господаря, раби могли отримати свободу. Способи припинення рабства були такі: 1) відпущення раба на волю його господарем. Але при цьому встановлювалась гранична допустимість відпуску рабів на волю. Як вже згадувалось раб відпущений на волю називався вільновідпущеником і набував статус свого господаря, який відпустив його на волю. 2) звільнення рабів на волю за ініціативи держави. Такі випадки траплялися за значні заслуги рабів перед Римською державою і суспільством. Як збереглось в історії, римські урядовці часто довідувались від рабів-донощиків про антидержавні змови, повстання рабів і ін. Таких рабів держава звільняла від рабства, надавала грошову допомогу, а іноді і римське громадянство.

Таким чином можна виділити, що в римському рабовласницькому суспільстві сформувались два види експлуатації рабів, один з них фізичний, другий інтелектуальний. Складовою першого є фізична сила, яка використовується на важких роботах, а саме при оброблянні полів, збиранні урожаю, на будівництві, в майстернях тощо. Складовою ж другого є не важка та водночас корисна, як для господаря так і для самого раба – розумова діяльність, яка не потребує застосуванню фізичної сили з використанням тільки розумових здібностей раба. Такий вдалий поділ і застосування рабської праці сприяло значним досягненням рабовласників і розвитку їхнього господарства. Такий поділ праці виступав, як ліва і права рука рабовласника, що забезпезпечувало успіх у його намірах.

1.2 Рабовласницька система

Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська республіка. До середини III ст. до н.е. була захоплена вся Італія. В I ст. до н.е. Рим перетворився в світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.

На рубежі III–II ст. до н.е. в соціально-економічному житті Риму відбулися глибокі зміни. Патріархальна система рабства на той час розвинулась у так зване класичне рабство, а рабовласницький спосіб виробництва досяг найбільшої зрілості і римське суспільство в цілому набуло рабовласницький характер. У IV–III ст. до н.е. перехід від патріархального до класичного рабства на території Італії проходив у грецьких містах – колоніях Південної Італії і Сицилії. Пануючим класичне рабство в більшості областей Апеннінського півострова стало тільки в II ст. до н.е.

Loading...

 
 

Цікаве