WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Крім зазначеного вище Вергілій виділяє три етичні якості, якими боги наділили римлян, для того, щоб вся праця і подвиги виявились їм по плечу і щоб любов до богів і в майбутньому залишалась у їхніх серцях. Вергілій вважає, що однією з найголовніших якостей, яка притаманна римському народу є благочестя. Недаремно цар-засновник Еней в поемі нічого не насмілюється робити без волі богів. Саме тому Енею вдалось досягнути своєї мети, а римлянам – створити могутню державу, бо саме завдяки вірі в богів, боги прислухаються до людських благань і лише благочестиві отримують те що просять.

Ще однією якістю, яка властива римлянам, Вергілій вважає доблесть, яка допомагає людині здійснити те, що визначене богами.

Та окрім цих двох основних якостей, римляни, на думку Вергілія не повинні забувати про скромність та простоту вдач, адже завдяки всім цим достоїнствам римляни стали першим народом в Італії.

З огляду на сукупність всіх фактичних та етичних елементів, які притаманні римським громадянам, вони стояли на вищому щаблі суспільної ієрархії. Це визначало їх становище, як повноправного господаря на своїй землі, як господаря підкорених народів і створювало модель величності римлян, як нації, яка повинна правити світом.

Та поряд з повноправними громадянами, існувала ще категорія неповноправних громадян, яку становили, як відомо вільновідпущеники. Вільновідпущеником називався раб відпущений на волю своїм господарем. В такому разі він набував правового статусу господаря, що відпустив його на волю. Раб, відпущений на волю римським громадянином, формально набував статусу римського громадянина. Але слід зазначити, що отримавши римське громадянство, вільновідпущеник не цілком прирівнювався до вільнонародженого. Зокрема вони не мали права на шлюб з повноправними громадянами. Це правило зберігалося аж до початку принципату, пізніше воно було скасоване.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувався у праві служити в римських легіонах, вони не могли бути магістратами, мали обмеження щодо права голосування, вони брали участь лише в трибутних коміціях і то тільки в чотирьох міських трибах, а в I ст. взагалі втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

Однак вільновідпущеник отримавши волю залежав від свого господаря. Він був зобов'язаний надавати йому всілякі послуги, а у випадку потреби – аліментувати не тільки колишнього патрона, а й його дітей, батьків, був абсолютно позбавлений судового захисту від свавілля володаря. Це показує, що раби хоч і були відпущені на волю, але терпіли зловживань свого колишнього патрона.

Категорію негромадян – чужинців складали латини і перегрини. Взагалі у римському суспільстві у додержавний період і в період республіки непорушним було положення, згідно з яким жодна особа, яка не належала до римського народу, що звичайно стосується латинів і перегринів, не мала ніяких прав і не користувалася ніяким захистом, тобто вважалася чужинцем. Та в міру розвитку римської держави за чужинцями (латинами і перегинами) починають визнавати певну обмежену правоздатність, причому тією мірою, якою вона визнавалась римськими законами. Спочатку мова йтиме про латинів. Латинами називались давні жителі Лація, що отримали латинське громадянство до середини III ст. н.е. Потім латинами також стали називати членів колоній утворених Латинським Союзом. Після їх завоювання чи добровільного входження до складу Римської держави, вони не набували прав громадянства, а зберігали своє.

Правовий стан латинів істотно відрізнявся від правового статусу римських громадян. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратись на посади римських магістратів. Однак, перебуваючи в Римі, вони мали право брати участь у роботі народних зборів, голосувати в них. Та згодом спеціальне право – jus migrationis – надало можливість громадянам союзних латинських міст дістати повне римське громадянство при переселенні у Рим, у тому числі і політичні права, що дозволило їм обиратись на магістратські посади.

В цивільно-правовій сфері латини за правовим статусом наближалися до римських громадян, проте далеко не всі. Основна їх частина – жителі Лація, як і римські громадяни мали право вступати до шлюбу і торгувати. Інші ж латини – раби, відпущені на волю, одержавши статус латина, згідно закону не мали права брати шлюб, заповідати своє майно, успадковувати. Після смерті такого латина його майно переходило до його колишнього господаря.

Та окрім латинів – корінних жителів Лація, існувала інша категорія латинів – latini colonarii ("латини колоній"). Це були мешканці інших латинських общин (з-поза Лація) і приєднаних до Риму територій, яким було надане правове становище "латинів". Хоча мешканці цих територій і отримали латинське громадянство, політичних прав вони звичайно не мали, як і корінні латини, а в сфері приватних відносин їм надавалось тільки jus commercii, права на шлюб з римлянами вони також не мали. Їм заборонялось вести цивільний процес і складати заповіт.

Слід зазначити, що латини мали змогу порівняно легко набути римське громадянство. Так зокрема вони могли отримати його на підставі постанов Римської держави, що присвоювала його цілим категоріям латинів. Переїхавши на постійне місце проживання до Риму, вони також одержували статус римського громадянина. Але з I ст. до н.е. латинам уже не доводилось набувати римське громадянство, оскільки правовий статус римського громадянина отримало все населення Італії.

Наступною складовою, що входили до категорії негромадян були перегрини. До них належали: 1) жителі провінцій, що входили до складу римської держави, які не набули ні прав громадянства, ні прав "латинів", зокрема ті, що без бою здалися на милість римлян; 2) жителі общин і держав, незалежних від Риму, але чимось з ним пов'язані і які дістали в Римі майнову правоздатність; 3) римські громадяни засуджені на вигнання з втратою громадянства. В давнину перегрини вважались ворогами (hostes), які не користувались правовим захистом збоку Римської держави. Вони не були рабами, проте й не отримували правового статусу римського громадянина.

Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім'ї перегринів чи перегринкою поза шлюбом. За деякі кримінальні злочини римський громадянин міг бути позбавлений свого статусу і висланий в місця проживання перегринів, де й одержував їхній статус.

Перегрини у своїй общині користувалися своїм громадянством, жили за своїми звичаями і правом. Правове становище перегринів у Римі визначалось конкретними договорами Риму з тим чи іншим народом. Перегрини у Римі не користувалися жодними політичними правами, хоча й були підданими Риму. Це звичайно зрозуміло оскільки і в наш іноземці не мають жодних політичних прав, тобто в публічній сфері вони визнаються безправними, але в приватній сфері за ними закріплюються певні права. Інша ситуація в приватно – правовій сфері була між перегринами і римськими громадянами. Перегрини в приватних відносинах керувалися власним національним правом згідно закону про провінції, який встановлював для неї особливий правовий статус. Таким чином склалася різноманітна система правового регулювання майнових відносин між провінціями, при цьому не було єдиної правової основи для регулювання контактів з Римом. Все це дуже ускладнювало майнові відносини між перегинами і римськими громадянами. У римському праві були відсутні норми для регулювання таких контактів, внаслідок цього виникало багато помилок, яким не було правового вирішення. Більше того вчинення правопорушення у таких відносинах породжує ще одне питання – хто винен і яку відповідальність нести винному. В усуненні протиріч у таких відносинах основну роль зіграв претор для перегринів, який у союзі з міським претором відшукував найцінніше у правових звичаях інших народів, узагальнював це і впроваджував у практичну діяльність.

Однак таке "закрите" становище перегринів не виключало набуття ними римського громадянства, проте воно надавалося в окремих випадках. Так за особливі заслуги перед Римом деяким перегринам чи навіть групам надавався цей статус. Часто Римська держава надавала громадянство групам перегринів окремим актом державної влади, керуючись різного типу міркуваннями, наприклад поповнення римських легіонів воїнами, оскільки в них, як відомо мали нести службу тільки римські громадяни.

На початку III ст. всі відмінності в правовому становищі вільних верств населення, незалежно від того проживають вони на території Італії чи ні, втратили своє значення. У 212 році імператор Каракала поширив статус римського громадянина на всіх підданих величезної Римської імперії. Проте існували незначні обмеження, це стосується іноземців, які перебували на території Риму і не були її підданими, залишались на становищі перегринів, так само, як і піддані Риму, що вчинили тяжкі злочини.

Ми бачимо, що в соціальній структурі Римі все ж таки існували стани наділені певними правами, за якими закріпилося слово "вільні". Та поряд з вільними існувало таке поняття, як невільники, тобто раби. Вони були найнижчою точкою суспільної осі і не мали нічого спільного з вільним населенням Риму, за винятком того, що фактично вони були людьми хоч і визнавались річчю.

Loading...

 
 

Цікаве