WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Повстання рабів у рабовласницькому Римі - Курсова робота

Курсова робота на тему:

"Повстання рабів у рабовласницькому Римі"

План

Вступ

1. Римська республіка

1.1. Суспільний лад

1.2 Рабовласницька система

2. Повстання рабів у рабовласницькому Римі

2.1 Сицилійське повстання рабів

2.2 Реформи братів Гракхів

2.3 Повстання Спартака

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На широких просторах від Піренейських гір до Британії і Кавказу ще й сьогодні можна побачити ділянки старих мощених доріг, які подекуди заросли травою, а місцями відшліфовані колесами і ногами пішоходів. Це артерії неосяжної держави Риму-траси легіонів.

Подібно Македонії, Рим довгий час вважали окраїною цивілізації і мало хто чув про нього. В часи пророка Ісаї і Гесіода, коли Ассирія знаходилась в зеніті своєї могутності, Рим порівняно виглядав, як маленьке поселення з якого важко було навіть уявити майбутню столицю імператорів і пап. Тільки незадовго до епохи Олександра Рим починає набувати сили, а вже через вік-півтора стає повелителем Середземномор'я. Менше того створена римлянами імперія проіснувала довше всіх імперій існувавших в світі. В цьому їм поступаються Кір і Олександр, Карл і Наполеон, повелителі Британії і Росії. Надзвичайні успіхи римлян викликають захоплення і заздрість сучасників. Спроби розгадати таємницю латинської фортуни в свій час робили Полібій і Августин, Монтеск'є і Гегель, але ключ до неї залишився в історії.

В давнину говорили, що Рим має інше, потаємне ім'я, яке можна дізнатись прочитавши слово Roma по-східному справа наліво. Тоді воно буде звучати, як Amor, що означає – Любов. Але це не що інше, як гра слів, яка вказує на складність римського феномену. Очевидно, дух Риму такий же парадоксальний, як і всі прояви світової культури.

Рим у процесі створення і розвитку отримав все необхідне – душу і любов своїх творців, яка живила його "істоту," даючи йому більшої сили і могутності, що зробило його повелителем світу, земною домівкою богів. Як писав Вергілій "Рим не звичайне місто, яких сотні, а саме те яке боги обрали не тільки в якості земної домівки, але й для верховенства в світі." Оспівуючи велич Риму інший видатний діяч Пропорцій писав, що "римська земля зібрала все, що дане природою, і слава всіх чудес меркне перед нею."

Проте на шляху до слави і панування, Риму доводилось долати немало перешкод, які зустрічалися як у внутрішньому так і зовнішньому житті держави. Довго і напружено триває боротьба плебеїв з патриціями, постійні конфлікти між заможними і не імущими верствами населення, між громадянами і негромадянами, між рабами і рабовласниками, що розхитувало державу і в майбутньому відбилось на її розвитку. Неабиякі невдачі і прорахунки спіткали Рим і на зовнішньому фронті. Однак римська держава наполегливо й твердо йшла до своєї мети – підкорення спочатку найближчих, а потім дедалі дальших сусідів, народів, племен не тільки всієї Італії, а й поза її межами. В процесі боротьби за гегемонію Риму з одного боку довелось зіткнутись з противниками, які своїм суспільним розвитком стояли нижче за нього, та водночас з народами, які перевершували його в культурному відношенні. Проте у цих народів не було політичної єдності, їхнє військо складалося переважно з найманців, тому вони були підкорені Римом. В успіхах Риму велику роль відіграла дипломатія: принцип divide et imperia ("поділяй і владарюй") став провідним у зовнішній політиці держави. Союзи Риму з іншими державами були, як гарант "безсумнівної" перемоги.

Проте беззаперечно прослідковується взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх факторів. Так вдала зовнішня діяльність Риму, захоплення нових територій і в результаті – розширення своїх кордонів, призводить до зародження і розвитку рабовласницьких відносин. Відтак Рим перетворюється на рабовласницьку державу, де раби стають звичним явищем, праця яких залишається незамінною у брудній та важкій роботі. Так у соціальній структурі Риму з'являється ще одна верства населення, найнижча точка відліку на соціальній осі. Швидкі темпи розвитку рабовласницьких відносин формують неординарну соціальну структуру в якій раб виступає, як річ з якою можна зробити все що завгодно. Звичайно таке ставлення до людини, яка з народження наділена природнім правом на справедливість, не може не викликати протиріч. Такі правила рабовласницької системи Риму змушують рабів іти на боротьбу за свої природні права, внаслідок чого відбуваються часті повстання рабів проти існуючої системи рабства. Проте вони швидко придушувались, але залишали свій "внесок "у крах республіканського ладу в Римі. Однак встановлення рабовласницьких відносин можна вважати і успіхом, оскільки це була перемога нового над старим, рабовласницького ладу над первіснообщинним, який обтяжував, а практично робив неможливим розвиток економічних відносин та й взагалі розвиток держави.

Історія Риму, це яскрава сторінка його успіху, зародження і падіння могутності, перемога нового над старим, розвитку рабовласницьких відносин і їх кризи.

1. Римська республіка

1.1 Суспільний лад

В 509 році до н.е. в Римі, після вигнання останнього рекса Тарквінія Гордого встановився республіканський лад. Період республіки характеризувався інтенсивним розвитком виробництва, що призвело до змін в соціальній структурі римського суспільства, зокрема до зміни правового статусу окремих верств населення. Велику роль в цьому відіграли успішні завойовницькі війни римської держави, що мали наслідком розширення території і перетворення Риму в могутню державу тогочасного світу.

Стародавній Рим був рабовласницькою державою. Розвиток рабовласницьких відносин сприяв виникненню і утвердженню нових суспільних верств, які поділялися на різні категорії. Основним, навіть з погляду римських юристів, поділом людей був поділ на вільних і невільників (рабів). Вільні люди поділялись на громадян і негромадян. Громадяни в свою чергу поділялись на повноправних і неповноправних.

Усією повнотою цивільних і політичних прав спочатку користувались тільки патриції. Така верства населення сформувалась ще у царський період з найбагатших і найвпливовіших людей, з середовища яких і обираються старійшини. Так поступово формувалась спадкова аристократія з її привілейованим становищем. Іншу велику групу вільного, але нерівноправного, другорядного населення становили плебеї (лат. plebs – простий народ). Це населення Риму, яке складалось з жителів сусідніх підкорених і приєднаних до Риму латинських общин. Вони були близькими до римлян мовою, релігією, звичаями, способом життя. Але плебеїв обурювала їхня відмінність у правоздатності, адже вони нарівні з патриціями виконували суспільні обов'язки. Через усю давню історію червоною лінією проходить невпинна боротьба плебеїв з патриціями. Проте в міру їхнього протистояння плебеї поступово були зрівняні у правах з патриціями. І в період республіки, починаючи з III ст. до н.е. вже не існувало відмінностей між патриціями і плебеями, вони були рівні у правах і утворювали окрему верству населення – римських громадян. Проте патриціат не втратив свого значення навіть після зрівняння у правах з плебеями. Його вплив характеризувався на великій земельній власності, розвинених клієнтських зв'язках, взаємній підтримці одного і того ж роду. Римські громадяни, звичайно, володіли найбільшою правоздатністю, тобто були носіями всіх прав. Повна правоздатність включала в себе:

а) jus conubii – право шлюбу, тобто право на квіритський шлюб; б) jus commercii – повна майнова правоздатність з правом звертатися до римського суду для захисту своїх матеріальних інтересів; в) jus suffagii – право подання голосу, тобто право участі у народних зборах; в) jus honorum – право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади, тобто брати участь в управлінні країною. Проте правоздатність серед вільного населення на різних етапах розвитку римської держави була неоднаковою. В міру перетворення Риму в світову державу змінювалась і правоздатність. Так строкаті відмінності різних верств населення починають згладжуватися, провалля між вільним і рабом, як і раніше залишалося.

Однак, щоб володіти повною правоздатністю потрібно відповідати трьом статусам: а) статус волі; б) статус громадянства; в) сімейний статус. Статус волі був провідним серед інших, бо раби, наприклад були не суб'єктами, а об'єктами права. І зміни в стані свободи, як найістотніші могли призвести до одного з двох наслідків: набуття свободи, коли раб був відпущений на волю і втрата свободи, коли вільна людина, продана в рабство. Слід зазначити, що з втратою волі особа втрачала і громадянство. Дуже важливим був і статус громадянства. Громадянство в Римі набувалося внаслідок: а) народження від шлюбу римських громадян або хоча б від матері-римлянки; б) звільнення римським громадянином свого раба; в) усиновлення римським громадянином чужоземця; г) надання римського громадянства цілим общинам або окремим особам. З цього переліку можна зробити висновок, що стати римським громадянином було не просто. Це все звичайно робило римське громадянство престижним. Римляни, будучи, особливо в старовину, великими патріотами, дуже пишалися своїм походженням і громадянством. Для них не було більш жорстокого покарання, як втрата громадянства. І маючи вибір – смерть чи втрата громадянства – вони завжди вибирали смерть. Сімейний ж стан поділяв вільних на дві групи: осіб свого права – глави родини та осіб чужого права. Звичайно носіями цих статусів були тільки римські громадяни, які відповідно володіли усією повнотою цивільних і політичних прав.

Loading...

 
 

Цікаве