WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на території України - Курсова робота

Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на території України - Курсова робота

У III ст. до н. е. у володіння "царських" скіфів з-за Дону вдерлися кочові племена с а р м а т і в. Як і "царські" скіфи, вони належали до племен іраномовної групи, сліди якої залишились у сучасній осетинській мові. Подібно урагану пронеслися по Приазов'ю і Північному Причорномор'ю спочатку "царські" сармати і язиги, а за ними в II ст. до н. е. — роксолани. Величезна територія Швеция України опинилася під владою сарматів. З І ст. до н. е. античні автори називали її вже не Скіфією, а Сарматією. Нова держава відігравала важливу роль на міжнародній арені, її царі то робили набіги на скіфів Таврійського півострова, то разом з ними воювали проти понтійського царя. Був період, коли вони виступали на боці Мітрідата VI в його боротьбі з Римом. Щоб зміцнити союз з кочівниками, він повидавав своїх дочок заміж за сарматських царів.

У середині І ст. до н. е. посилюються напади роксоланів на Ольвію і східні римські провінції. Сила роксоланів зростала з підходом численного племені аланів, напевне, недаремно названих давніми авторами хоробрими, сильними та багатокінними вошами. Пізніше алани посіли панівне становище серед сарматських племен і навіть передали їм свою назву. З прибуттям до Дунаю алани дедалі частіше нападали на східні римські провінції та змусили Рим платити собі данину. Сарматський період закінчився на території України в середині III ст. н. е. внаслідок експансії готів і гунів. Сармати справили значний вплив на підкорені ними народи. В свою чергу, самі запозичили кращі надбання місцевих племен і частково асимілювалися серед них. Грецька колонізація Північного Причорномор'я. З VIII ст. до н. е. перенасичена людністю рабовласницька Греція почала виштовхувати надлишки населення за межі метрополії. Спочатку греки колонізували узбережжя Середземного моря. Потім настала черга й інших регіонів. Еліни вийшли на південне й західне узбережжя Чорного моря, заснувавши тут міста-колонії Синоп, Трапезунд та ін.

Колонізаційний потік греків у Північне Причорномор'я рухався переважно з Іонії, на яку постійно нападали перси та лідійці. Освоєння греками цієї території можна розділити на чотири етапи. На першому етапі (середина VII ст. до н. е.) переселенці закладають міста Істрію у пониззі Дунаю та Борисфен на сучасному о. Березань під Очаковом. На другому етапі (перша половина VI ст. до н. е.) розвиваються старі й засновуються нові міста — Ольвія поблизу сучасного с. Парутиного Очаківського р-ну Миколаївської області, Пантікапей (Керч), Феодосія. На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. е.) з'являються міста Tip (Білгород-Дністровський), Керкінітід (Євпаторія). На четвертому етапі (V ст. до н. е.) виникає Херсонес Таврійський (поблизу нинішнього Севастополя). У V ст. до н. е. Пантікапей підкорив своїй владі міста Фанагорію, Тірітаку, Корокондаму (понад 20 міст-держав і колоній) Керченського й Таманського півостровів та Кубані й утворив Боспорське царство.

За благодатність клімату греки назвали Чорне море Понтом Евксинським (від грецького — гостинне море), а Азовське — за назвою місцевих племен меотів — Меотійським морем або озером.

Утворилися чотири центри античної колонізації Північного Причорномор'я. В мініатюрі вони нагадували собою метрополію Грецію і були схожими між собою. Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча — колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням. Управління містом здійснювала колегія архонтів з п'яти осіб. Окремими питаннями життя міст відали інші колегії. За винятком рабів, іноземців та жінок, всі жителі мали широкі політичні права. У VI— III ст. до н. е. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. На рубежі IV—III ст. до н. е. розквітає Ольвія (у перекладі з грецької — щаслива). Площа міста розширилася до 50 га, з'явилися нові квартали, було перебудовано старі частини міста. Карбується власна монета. Інтенсивно розвивається сільськогосподарська округа — хора. Освоюються нові землі, відбудовуються занепаді сільські поселення, створюються багатогалузеві помістя. Активізуються торговельні відносини із землеробськими племенами на території Правобережної України. Встановлюються торговельні зв'язки з містами Пергамом, Самосом, Косом і навіть єгипетською Александрією. Ольвія у великій кількості експортує зерно, продукцію тваринництва, хутро, імпортує переважно прянощі, оливки, вина, олію, святковий посуд тощо.

Незважаючи на інонаціональне оточення, швидко розвивається Херсонес. Активно використовуються землі на Маячному півострові. Вільні херсонесити дістають у приватну власність, в оренду чи на відкуп клери (сільськогосподарські ділянки приблизно 26,4 га кожна) і в інших місцях. На Гераклейському півострові їх кількість наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. збільшується з 80— 90 до 450— 470. Основною галуззю стає виноградарство. Зерна вирощувалося небагато, тільки для власних потреб. Важливого значення набувають морське рибальство, рибозасолювальний і соляний промисли. Місто-держава активно торгувало своєю продукцією в Криму, з племенами Північного Причорномор'я, а також з грецькими містами.

В економіці Боспорського царства важливе місце постійно займало рибальство. На його основі розвивається рибопереробний промисел. У Пантікапеї, Тірітаці, Фанагорії та інших приморських містах будуються рибозасолювальні споруди, де перероблялася велика кількість морської живності. Досить розвинутим було суднобудування. Тільки в Пантікапеї діяли доки, де одночасно могли будувати або ремонтувати до ЗО суден. Великого значення набуло виробництво гончарного посуду, черепиці, виробів з дерева тощо. Високого рівня розвитку досягла торевтика (художня обробка металу). Основною статтею торгівлі залишались риба і хліб. У IV ст. до н. е. до Афін щороку вивозилось понад 16 тис. т зерна, одержаного як від власного населення, так і від північнопричорноморських землеробських племен.

Проте поступово рабовласницька система господарювання вичерпувала себе. Продуктивність праці рабів знижувалася і вже не забезпечувала потреб їхніх власників у найнеобхіднішій продукції. На основі економічних негараздів загострились і внутрідержавні суперечності. Поліси втратили можливість відкупатися дарами від навколишніх кочових племен і мусили захищатися від них силою. Це був крах для етнічно ізольованих міст-держав. У ворожому оточенні вони не могли вижити. Наприкінці III ст. до н. е. античний світ Північного Причорномор'я вражає глибока криза. В наступному столітті Ольвія потрапляє під владу скіфів, Херсонес Таврійський — могутнього південночорноморського Понтійського царства. Воно поступово посилювало тиск і на Tip. У середині І ст. до н. е. Ольвію і Tip майже повністю знищили фракійські племена гетів. Згодом обидва міста-держави відродились, але потрапили в залежність від Римської імперії. В IV ст. н. е. Ольвія припинила своє існування.

Приблизно те ж саме переживало й Боспорське царство. Економічна криза середини II ст. до н. е. послабила міць держави. Посилилися відцентрові устремління серед племінної знаті скіфів, синдів, торетів, дандаріїв та інших племен, що населяли Боспорське царство. Щоб врятувати становище, цар Перісад V почав переговори про передачу влади понтійському царю Мітрідату VI. За таких умов у 107 р. до н. е. вибухнуло повстання рабів та вільного населення на чолі зі скіфом Савмаком. Повстанці оволоділи флотом, завдали кількох поразок урядовим військам і вбили царя Пе-рісада V. Незабаром до Боспору морем і сушею прибули понтійські війська й придушили повстання. Савмак потра пив у полон і був страчений. Боспор увійшов до складу Понтійського царства і взяв участь у його боротьбі з Римом. Понтійський цар Мітрідат VI зазнав у ній поразки й після повстання Фанагорії, Німфеї та інших боспорських міст у 63 р. до н. е. заподіяв собі смерть. Боспорське царство підпало під владу Риму. В І—II ст. н. е. воно пережило певне політико-економічне піднесення, яке завершилося підкоренням кримських скіфів і таврів. Навала готів у середині III ст. послабила, а гунів у 70-х роках IV ст. — остаточно доконала Боспорське царство.

Античні міста-держави залишили глибокий слід в історії України та всієї Східної Європи. Греки принесли на причорноморські землі найрозвинутішу на той час культуру. Будинки заможних громадян мали по кілька сот квадратних метрів житлової площі й були оточені просторими дворами з портиками й скульптурами. Приміщення прикрашалися високохудожніми розписами, фресками, мозаїкою. На високому рівні перебувала освіта. Діти вільних громадян вчилися читати, писати й рахувати, розуміли риторику, філософію, музику, займалися спортом. Випускники шкіл добре знали літературу, багато хто читав Гомера, знав напам'ять "Іліаду". У великій пошані була фізична культура. Влаштовувалися відкриті змагання з бігу, метання диска й списа, м'яча, гімнастики, кулачних боїв тощо.

Високорозвинутими були мистецтво й наука. Кожне місто мало своїх поетів, музикантів, художників, артистів, учених. У III ст. до н. е. в Північному Причорномор'ї добре знали історика з Херсонеса Сіріска, філософа з Ольвії Біона Борисфеніта, філософа з Боспору Смікра. Загальне визнання в метрополії завоювали вихідці з Північного Причорномор'я філософи Діфіл і Стратонік.

Переселенці мали спільну з жителями метрополії релігію. Вони традиційно поклонялися Зевсу, Аполлону, Артеміді, Деметрі, Діонісію, Афіні та іншим богам. Велике значення в духовному житті окремих міст мали культи Ахілла, Аполлона Дельфінія, Афродіти Апатури тощо. Водночас до релігійних уявлень греків проникають елементи культів скіфських богів Папая, Табіті, Арея, таврської богині Діви та інших божеств.

З початку нашої ери чимдалі сильніший вплив на духовне життя Північного Причорномор'я справляють елементи романізації. В результаті взаємозапозичень і взаємовпливів різноетнічних культурних надбань у Північному Причорномор'ї утворився своєрідний варіант античної культури, який значною мірою вплинув на сусідні, в тому числі й праукраїнські, племена.

Література

1. Борисенко В. Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К • Либідь 1998.- 616 с

2. Губарев В.К. История Украины. Д.: БАО, 2004. – 384с.


 
 

Цікаве

Загрузка...