WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Найдавніші часи в історії України - Курсова робота

Найдавніші часи в історії України - Курсова робота

На території України вченими виявлено близько 500 стоянок неолітичної людини, зокрема поблизу смт. Саврані на Одещині, біля сіл "Горського на Тернопільщині, Нізвиська на Івано-Франківщині, Віти-Литовської під Києвом. Серед людей ще не було соціальної нерівності. Можливо, лише основні знаряддя праці перебували у власності окремих індивідів.

2. Охарактеризуйте трипільські поселення епохи неоліту

Значні зміни відбулися в Україні в епоху енеоліту від латинського "аенеус" — мідний і грецького "літос" — камінь), що датується IV— III тис. до н. е. У цей час родові зв'язки послабились і почалося формування територіальної общини. Найяскравішою археологічною культурою енеоліту була трипільська культура (назва походить від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. виявлено її пам'ятки). Походження цієї культури остаточно не з'ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена з Балкан чи Східного Середземномор'я, а дехто дотримується думки, що вона з'явилася в результаті злиття як місцевої, так і привнесеної культур. Але важливим є те, що трипільські племена були об'єднані в народ — попередник індоєвропейської сім'ї народів. Ці племена поступово освоїли територію нинішніх Румунії, Молдови, Побужжя, Південної Київщини й частини Лівобережної України.

Трипільці мешкали в глинобитних одно- та двоповерхових будівлях з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими переважно в червоний колір стінами. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній — для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і, мабуть, знизу обмазана глиною. Будівлі розташовувалися стінка до стінки й з'єднувалися переходами. Поселення стояли поблизу річок і були досить великими. Фактично — це давні прото-міста зі значною кількістю мешканців. Наприклад, у Доброводах проживало понад 7, Тальянках — 14, Сушківцях — 3, Майданецькому — 8 тис. чол. Навколо цих протоміст розташовувалися невеликі поселення, і разом вони становили округи з 15— 25 тис. чол. кожна, їхня господарська діяльність поширювалася на десятки, а то й на сотні квадратних кілометрів.

Трипільці займалися переважно зерновим землеробством. На відміну від навколишніх племен, вони швидше почали користуватися, окрім мотики, ще й ралом. Це значно підвищило продуктивність праці, сприяло кращому забезпеченню людей хлібом. Основними культурами були пшениця, просо, ячмінь, вика й горох. Зернові збирали дерев'яними серпами з роговими або крем'яними вкладками. Можливо, трипільці вже знали перелогову систему землеробства й застосовували ярові та озимі посіви. Тваринництво мало при-селищний характер, розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Мисливство не відігравало помітної ролі в господарстві, хоч дехто й промишляв ним. Трипільці вирощували абрикоси, сливи й аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Господарство велося так інтенсивно, що через 50— 100 років земля виснажувалась і люди мусили переселятися на нові місця.

Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Спочатку вони доставлялися з інших регіонів, найімовірніше з Балкан і Карпат, а згодом їх почали виготовляти місцеві майстри. Проте основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь і дерево. Трипільці робили чудовий глиняний посуд з плоским дном. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд. Долю трипільських племен остаточно не з'ясовано. Мабуть, вони розбилися на декілька груп. Частина їх залишилась на місці, інші порозходилися — хто на захід, хто на північ і схід — та започаткували нові етномовні групи населення Східної Європи та Азії.

Зрушення у виробництві зумовили кардинальні зміни і в суспільних відносинах. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Матріархат змінився патріархатом.

3. Дати поширену характеристику доби розкладу первіснообщинного і зародження ранньокомплексного суспільства

Наступний період української історії відрізнявся від попереднього багатьма рисами. Насамперед — це винайдення й поширення виробів із бронзи. Епоха бронзи припадає на другу половину III — початок ІІ тис. до н. е. Бронзові вироби були твердіші за мідні й тому замінили їх. Однак і вони не могли витіснити кам'яні знаряддя праці та зброю й існували поряд з ними протягом кількох тисячоліть. Спочатку бронзові речі та зброя надходили в Україну з Кавказу, потім з Карпато-Дунайського регіону. Дещо пізніше зі сплаву міді й олова, цинку та інших компонентів місцеві майстри навчилися робити сокири, серпи, голки, швайки, мечі, вістря списів та стріл тощо. Відтоді в Україні починає розвиватися металургія.

Замість соціальної стабільності попередньої епохи приходить строкатість і калейдоскопічна змінюваність населення, часто різного за своєю етнічністю. Однак найхарактернішою ознакою епохи був суспільний поділ праці — відокремлення скотарських племен від інших. В його основі лежали як соціально-економічні, так і природно-географічні фактори. Постійною зоною мешкання землеробських племен став лісостеп з його родючими ґрунтами і достатнім запасом вологи. Започатковане трипільцями орне землеробство удосконалювалося й поширювалося на навколишні землі. Наші предки винайшли соху (вона знайдена в с. Токарі на Сумщині, Сергієвському на Стародубщині та в інших місцях) і вже тоді займалися землеробством навіть у зоні сучасного Полісся. Перехід до орного землеробства значно підвищив продуктивність праці. Це дало можливість збільшити виробництво зерна, яке стало основним продуктом споживання. Разом з тим землеробство вимагало чималих трудозатрат, періодичної зміни земельних площ і певної кількості тяглової сили. Степова зона виявилась найбільш придатною для кочового скотарства. Відносна простота й невелика трудозатратність при догляді за тваринами сприяли прискореному розвитку скотарських племен.

Зростання продуктивності виробництва дало змогу не тільки забезпечити мінімальні споживчі потреби людей, а й створювати запаси їжі. Вони поступово зосереджувалися в руках окремих осіб, що започаткувало майнову нерівність серед людей, а потім і серед племен. Це спричинило загострення суспільних відносин. Одні потяглися до зброї, щоб відібрати чуже майно, інші, — щоб захистити його й себе. Почала швидко вдосконалюватися зброя, з'явилися нові її види й форми захисту від неї, зокрема мечі, списи, щити, панцирі тощо. Виникла необхідність у силі, здатній регламентувати внутрішнє життя колективу й захистити його від зазіхань сусідів. Зароджуються елементи ранньокомплексного суспільства: з'являються окремі соціальні групи населення, ускладнюються суспільні відносини всередині племен і родів, а також змінюються функції влади. У різних племен такі елементи проявлялись по-різному, залежно від багатьох факторів, у тому числі й від виду господарства.

На території степової зони України в епоху бронзи проживали племена так званої ямної культури (назву дістала від поховань у ямах під курганними насипами). На початок II тис. до н. е. вони зайняли майже все Південне Правобережжя, витіснивши племена трипільської культури. Пришельці, в свою чергу, поділялися на бузьку, придніпровську, приазовсько-кримську, донецьку та інші групи племен. Вони частково запозичили культуру своїх попередників. Скотарським племенам ямної культури належали поселення поблизу сіл Михайлівки на Херсонщині, Волоського на Надпоріжжі, Ковалівки на Луганщині тощо.

У першій половині І тис. до н. е. у Східній Європі відбулася велика міграція населення. Племена катакомбної культури (своїх померлих вони ховали в печероподібних камерах, звідки й назва) з району Сіверського Дінця просунулись на територію племен ямної культури. Деякі з них були асимільовані, водночас асимілювалася й частина захожих людей, тобто відбувся природний процес змішування народів. Поселень пришельців мало. Вони виявлені лише в Донецькій, Харківській та Миколаївській областях. У XV— IX ст. до н. е. в степовій зоні проживали племена зрубної культури (для поховань робили ями з дерев'яними зрубами). Ці племена перебували на перехідному етапі від різних занять до скотарства й вели осілий спосіб життя.

Лісостепову та поліську зони в різні часи населяли племена культури шнурової кераміки (свій глиняний посуд прикрашали відбитком шнура). Як вважають деякі вчені, вони походили з групи давніх індоєвропейців — предків слов'ян, балтів та германців.

Приблизно в середині II тис. до н. е. почалася нова епоха в історії України. Вона була пов'язана з винайденням заліза — матеріалу, з яким за міцністю не могли конкурувати ні мідь, ні бронза. Найдавніші плавки заліза виявлені під Воронежем у пам'ятках зрубної культури й датуються 1550—1400 pp. до н. е. Напевне, в цей же час вони існували й і на території України. Проте остаточно залізо утвердилося набагато пізніше, в IX—VIII ст. до н. е. До того часу основні вироби виготовлялися переважно з бронзи.

Тим часом відбувалися важливі соціальні зміни. Починають формуватися етнічні спільноти людей, виділяється впливова племінна верхівка, посилюється її влада серед общинників. Соціальна диференціація суспільства зруйнувала первіснообщинний лад. Почався активний перехід до ранньокомплексного суспільства.

Література

1. Борисенко В. Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К: Либідь 1998.- 616 с

2. Губарев В.К. История Украины. Д.: БАО, 2004. – 384с.

Loading...

 
 

Цікаве