WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політика холодної війни - Реферат

Політика холодної війни - Реферат

другої половини 1970-х років. Не відчуваючи більше політичного стримування з боку Американських стратегічних сил, радянські війська були розгорнуті у В'єтнамі, Ефіопії, Йемені, на Кубі, не кажучи вже про життєво важливий у геополітичному значенні Близький Схід, тоді як радянські військові сателіти діяли в Мозамбіку, Анголі тощо. Військовий потенціал СРСР досяг безпрецедентних і справді лякаючих розмірів. Так розгортання СС-20, націлених на Західну Європу і Японію, насправді мало на меті залякування. Вперше за всі роки Холодної війни Радянський Союз серйозно готувався диктувати її результат, як на периферії, так і, можливо, на центральному фронті.
Проте в західних столицях та Вашингтоні й далі тішилися самообманом. Лідери Франції та Німеччини змагалися в заграванні з Брежнєвим та вихвалянні його чеснот. Один з картеровських прибічників найвищого рангу натякав йому, що він і Брежнєв "мають однакові сподівання", закликаючи до негайного встановлення контролю за озброєннями в Холі Грейл, вирішення усіх проблем ідеологічної та геополітичної боротьби. Справді, з цієї точки зору, догматично виключався не лише будь-який зв'язок між переговорами про контроль за озброєннями та агресивною поведінкою Радянського Союзу, але він навіть здобував право встановлювати "негативний" зв'язок, тобто можливість розглядати американську політику, що не сподобалася, як обструкцію контролю за озброєннями (приміром, будь-який стратегічний розвиток американо-китайських стосунків). Розрядка ж почала розглядатися сама по собі.
Здавалося, настав час повороту в історії, проте його не сталося. Натомість все обернулося іншим, зворотнім боком, набуло розмаху та, зрештою, призвело до результату, що перевищив найнеймовірніші сподівання кількох історичних оптимістів, котрі наполягали, мовляв, радянський натиск, зустрівши спротив, зрештою, зупиниться, а відтак відкотиться в зворотній бік.
Як часто трапляється в історії, це сталося з різних причин, починаючи з людської недолугості до фортуни. Найбільше значення мали помилки та прорахунки самого Радянського Союзу. Хибно оцінюючи історичну ситуацію, він вичерпав терпіння навіть найбільш схильних до угодовства партнерів на Заході, водночас використавши радянські внутрішні ресурси до межі, коли природжені вади та корупція радянської системи набули динамічного розвитку. Поведінка ж Радянського Союзу цілком підпадала під концепцію Пола Кеннеді про "імперський розмах".
Результатом стала заключна фаза холодної війни - приблизно з 1979 до 1991 року. Вона відзначалася поступовим поверненням ідеологічної ініціативи до Заходу, спалахом філософської та політичної кризи в таборі супротивника та кінцевим і вирішальним прискоренням Сполучених Штатів у гонці озброєнь. Ця фаза тривала трохи більше десяти років. Результатом її була перемога.
Цьому драматичному історичному поворотові передували три критичні моменти поширення впливу Радянського Союзу. Радянське вторгнення до Афганістану в грудні 1979 року - очевидно організоване з надією на відсутність реакції з боку США - підштовхнуло Сполучені Штати до (вперше за всі роки холодної війни) політики прямої підтримки дій, спрямованих на винищення радянських військових. Адміністрація Картера не лише негайно підтримала моджахедів, але й нишком створила коаліцію, до якої ввійшли Пакистан, Китай, Саудівська Аравія, Єгипет та Великобританія, що стала на бік афганського опору. Не менш важливим було гарантування безпеки Пакистану від будь-якого військового наступу Радянського Союзу, що уможливлювало створення партизанських груп. Протягом 1980-х років, за адміністрації Рейгана, постійно зростали масштаби та якість американської підтримки. Таким чином, Америка, разом з Пакистаном, який відігравав вирішальну роль у цій кампанії, змогла потопити Радянський Союз у його власному еквіваленті В'єтнаму.
Крім того, внаслідок обурення радянською безцеремонністю, Сполучені Штати якісно розширили свої стосунки з Китаєм. Уже в 1980-му році американо-китайське співробітництво набуло стратегічного розвитку, включаючи не лише "афганські справи", а й інші. Таким чином Радянський Союз опинився перед зростаючою загрозою оточення.
На додачу адміністрація Картера розпочала створення Сил швидкого реагування і, що надзвичайно важливо, спільно з головними союзниками по НАТО вирішила про форму відповіді на розгортання Радянським Союзом ракет СС-20 - спрямувала до Європи нові високоточні американські ракети середнього радіусу дії. Останнє викликало активну радянську кампанію залякування, спрямовану на Європейські країни, коли їх недвозначно попередили (вустами міністра закордонних справ Андрія Громико), що її може спіткати доля Помпей, якщо атлантичне кільце безпеки не буде значно ослаблене. Однак європейські союзники Америки зайняли тверду позицію - заохочувані дедалі впевненішим тоном Вашингтону та прискоренням виконання американської програми оборони, прийнятої адміністрацією Рейгана.
Швидке зростання оборонної могутності США на початку 1980-х років - включаючи рішення про Стратегічну оборонну ініціативу - шокувало Радянський Союз й виснажило його ресурси. Москва виявилася абсолютно неготовою до його масштабу, стрімкості та технологічної сміливості. З 1983 року в Кремлі почався справжній воєнний психоз. Вважалося, що Сполучені Штати схильні до вирішення проблем військовим шляхом. Лише в середині десятиліття радянські лідери раптом зрозуміли, що вони не лише не можуть змагатися, але й не спроможні наздогнати Америку.
Це відкриття співпало з третім вирішальним моментом. У другій половині 1970-х президент Картер розпочав кампанію за права людини. В контрольованійРадянським Союзом Східній Європі та в самому СРСР спочатку окремі люди, а потім дедалі чисельніші групи почали правозахисну діяльність, розраховуючи на моральну і навіть політичну підтримку Заходу. Боротьба за права людини набувала розмаху. Особливо в Польщі під впливом виборів папи Іоанна Павла II. Наприкінці 1970-х років масовий рух "Солідарність" почав загрожувати комуністичному режимові в одному із найважливіших східноєвропейських сателітів Радянського Союзу.
В грудні 1980-го, а потім і в березні 1981-го СРСР вдався до військового втручання в справи Польщі. В обох випадках американська адміністрація шляхом прямих та непрямих сигналів недвозначно дала зрозуміти, що така інтервенція матиме серйозні наслідки, а підтримка США афганського опору надала більшої вірогідності цим заявам. За таких обставин кремлівські лідери визнали за доцільне покластися на запровадження військового стану самими польськими комуністами. В результаті криза в Польщі затягнулася на десятиліття, постійно підриваючи комуністичний режим в Польщі, та невідступно впливаючи на інші країни Східної Європи.
Кампанія за права людини та нарощування озброєнь стали основними стрижнями американської відповіді, за допомогою чого вдалося не лише подолати радянську загрозу, але й посилити кризу самої радянської політичної та соціально-економічної системи.
У середині 1980-х років до влади прийшло нове радянське керівництво. Розуміючи недієздатність радянської внутрішньої та зовнішньої політики, Москва намагалися відремонтувати комуністичну систему шляхом енергійних реформ та зміцнити сателітні режими, аби вони краще сприймалася у власних країнах. Для виконання цих завдань було необхідно перемир'я. Таким чином радянські лідери вхопилися за оливкову гілку, простягнуту адміністрацією Рейгана в 1985 році - особливо у зв'язку з
Loading...

 
 

Цікаве