WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Отже, стихійний рух був різноманітним. Він увібрав у себе і діяльність антифашистських підпільних організацій, які не підпорядковувались центру, і саботажі харківців на підприємствах, у господарських дворах. Особливо він відзначився щирою допомогою простих людей радянським бійцям і офіцерам, що потрапили у скрутне становище.

Ці люди не завдавали ворогові відчутної шкоди, але те, що вони повертали до життя людей, які із зброєю в руках нищили ворога, і було їх скромним внеском у справу Перемоги над ворогом. Адже недаремно Меланію Дем'янівну врятовані називали своєю другою мамою, а до Олександра Івановича Мєщанінова, а після його смерті – до родини, надходили тисячі листів із подякою за врятоване життя.

РОЗДІЛ ІІІ. НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ ОПОРУ

Національний рух на терені Харківщини важко назвати рухом Опору проти фашистів. По-перше, він був слабо розвинений, по-друге, не мав єдності і, по-третє, а це, можливо, головне, активно співробітничав із німцями, залишивши по собі недобру пам'ять.

Цей рух зосереджувався в основному у Харкові і швидко охопив цивільні адміністративні органи управління. Своїм основним методом націоналісти вибрали боротьбу із більшовизмом, а для цього потрібні були співпраця і лояльне ставленні до окупантів, пропаганда серед місцевого населення послуху та підтримки нової влади.

Національний рух у Харкові мав три гілки: місцевий, бандерівський і мельниківський.

Безумовно Харків, у недалекому минулому столичне місто, центр українізації у 20-ті рр., мав певні традиції українського національного руху ще з дореволюційного періоду. Багато хто з учасників українського відродження зазнав переслідувань, суворих випробувань та поневірянь по тюрмах та таборах. Проте і в кінці 30-х рр. місто повністю не втратило свого значення як одного з центрів української культури, де працювало багато видатних українських митців. З початком німецько-фашистської окупації українська громада міста виявилася розколотою. Більша її частина опинилася на фронті або евакуювалася в радянський тил. Решта перебувала під німцями. Часто не з своєї волі, бо не було можливості виїхати, а дехто залишився цілком свідомо, пов'язуючи з німцями свої надії, у т. ч. й державницькі. Серед них були і відомі політичні постаті, такі як В.А. Доленко, О.П.Семененко та ін. З перших днів окупації вони провадили активну роботу по згуртуванню навколо себе антирадянськи налаштованих осіб. Зрештою була сформована досить струнка вертикаль організації місцевих націоналістів, яка включала політичний провід, більш широкий за складом "Громадський комітет" і максимально легальні, відкриті, формально неполітичні об'єднання. Найчисленнішою серед останніх була "Просвіта", значно меншими – "Союз українок", "Спілка української молоді", "Комітет українського купецтва" та ін. Важливим чинником у боротьбі за населення Харкова стала відроджувана у місті при активній участі націоналістів УАПЦ.

Політична концепція та організаційні засади харківських націоналістів формувалися в жорстоких умовах німецько-фашистської окупації та під її впливом. Помітний слід у цьому залишили західноукраїнські націоналісти, які прибули в Харків у дуже складний початковий період війни. В обстановці хаосу, невизначеності та непевності перших днів окупації енергійність і настирливість західноукраїнських націоналістів за умови поблажливого до них ставлення німців дозволили їм на певний час перебрати у свої руки головний провід українського руху в Харкові.

На початку війни Харків привернув велику увагу західноукраїнських націоналістичних центрів ОУН(б) та ОУН(м). Організація українських націоналістів ще до війни робила спроби поширити свій вплив на Наддніпрянщину і навіть Слобожанщину. Але тільки з початком війни склалися передумови для розбудови націоналістичних осередків у Східній Україні. Харків стає головною метою та кінцевим пунктом руху т. зів. похідних груп як бандерівців, так і мельниківців. Похідні групи С.Бандери, за деякими даними, налічували до 5 тис. чол. і були розподілені на 3 напрями: "Північ", "Центр" і "Південь". Група "Центр", якою керував М. Лемик, мала досягти Харкова та заснувати тут оунівські осередки бандерівського спрямування. Проте німці, які розпочали репресії проти бандерівців, перехопили цю групу ще у Миргороді. У результаті створити у Харкові розгалужену систему бандерівської організації не вдалося. З часом окремі емісари ОУН(б) проникали у Харків та утворювали тут невеликі добре законспіровані осередки. На жаль, про них залишилося небагато відомостей.

В. Косик, наприклад, наводить деякі цікаві документи з німецьких архівів. У одному з них повідомляється, що в Харкові на початку вересня 1942 р. "було перехоплено нелегальні листівки групи Бандери, які були надруковані "крайовим відділенням ОУН східних територій України". У цих листівках вперше повідомляється, що група Бандери має "окреме відділення на Східній Україні і розширює свою пропаганду серед східноукраїнського населення". Розпочалося слідство з метою виявлення авторів і поширювачів цих листівок. У ході його, як про це йдеться у повідомленні до Берліна місцевої поліції безпеки, "в ніч на 17 жовтня 1942 р. вдалося виявити підпільну типографію організації Бандери. Інтенсивна перестрілка мала місце в ході акції, що закінчилась арештом 11 прихильників Бандери. Було захоплено важливі пропагандистські матеріали і 14 ящиків матриць" [27, c. 655]. У одній з листівок, підписаній обласним проводом ОУН Східної України говорилося: "Українці! Своєю брутальною колоніальною політикою в Україні німці викликали справедливе обурення всіх верств нашого народу... Тепер кожен українець повинен збагнути, що в нас є єдиний шлях до гідного людини державного життя – це шлях організованої революційної боротьби великих народних мас за самостійну Україну" [28, с. 368-369].

Деякі факти знаходимо в німецькому документі, наведеному газетою "Молодь України": "У зв'язку з розкриттям нелегальної комуністичної групи в Харкові встановлено, що вона також робила спроби привернути українських націоналістів до своїх цілей... Встановлено, що зв'язковим од бандерівської групи до комуністичної був Роман Процинський. Він прибув у Харків із Львова разом з німецькими військами і невідомо, де знаходиться зараз. У його квартирі відбувалися наради бандерівців. Бандерівці організували свої групи по 5 чоловік в кожній. Вони планували проведення диверсійних та терористичних актів..." [28, с. 655].

Проведені розшуки по архівам Харкова дають можливість розширити характеристику Р.М.Процинського – оунівського емісара на Харківщині. За деякими даними, він походив з Галичини, скінчив теологічний факультет Львівського університету, рано прилучився до визвольної боротьби ОУН на західноукраїнських землях, за що двічі арештовувався польською владою. У Харків прибув разом з деякими іншими галичанами після окупації міста німецькими військами. Легальним прикриттям його націоналістичної діяльності стала робота перекладачем в одній з німецьких військових частин, а пізніше, до літа 1942 р., - заступником райбургомістра на Основі. У спілкуванні з прибічниками Р.Процінський постійно підкреслював, що він – "рядовий боєць" С.Бандери і має завдання розбудувати в Харкові оунівські осередки.

У серпні 1942 р., коли гестапо провадило арешти, Р.Процинський залишив місто. Архівні документи зберегли також імена деяких інших бандерівських емісарів, які відвідували Харків. Відомо, наприклад, що серед них були Степан, Михайло, Оксана, Зіна Книш та ін. [29, с. 398]

Значно більше пощастило мельниківцям, 3 групи яких також прямували на схід і ще на початку осені 1941 р. з'явилися у Києві та утворили там сильний центр на чолі з Ольжичем-Кандибою. Невелика їх група прибула і до Харкова. Серед них – Б.І.Коник, К.М.Полуведько, доктор Олійник та протоієрей Я.Кравчук. вони розгорнули у місті енергійну діяльність з метою створити тут націоналістичну організацію [2, с. 102].

Б.І.Коник був вихідцем з Галичини, за фахом – журналіст [12, с. 95-96]. Розповідали, що він мав при собі похідний "інтендантський" мішок, з якого виймав та вивішував на будинках районних центрів та сільських управ українські жовто-блакитні прапори. Після його прибуття до Харкова на будинку харківської міської управи з'явився жовто-блакитний прапор [2, с. 103]. У Харкові на Коника дивилися як на визначного націоналіста, крім того, відчували, що його підтримують німці. А це давало можливість легально й відкрито працювати на користь України. Такі перспективи у поєднанні з енергійною діяльністю емісарів Мельника дали свої результати. Маючи на меті утворити в Харкові організацію українських націоналістів, яка б керувала діяльністю націоналістів Лівобережної України, Б.Коник за допомогою місцевих діячів заснував ініціативну групу, до якої входили М.С. Сліпченко, М.М. Кононенко, В.В. Кривенко, М.О. Ветухов та ін. Вона повинна була вербувати до ОУН нових членів. Активну допомогу Б.Конику подавав відділ пропаганди Харківської міської управи, який фактично перетворився на легальний центр оунівської організації. На численних напівконспіративних зборах, які провадив Б.Коник на квартирі то С.Ф. Черняєва, то Т.Д.Недужого, відбувалося знайомство присутніх з завданнями, програмою та статутом ОУН (м), обговорювалися стан справ із харківським самоврядуванням, питання формування української поліції, розподілялися посади тощо. На зборах були присутніми 10-20 чол., у т. ч. С.Ф. Черняєв, О.І. Попов, В.А. Доленко, М.С. Сліпченко, К.М. Полуведько, В.В. Кривенко, М.О. Ветухів, П.П. Дрига, подружжя Недужих та ін. [48, с. 52]

Loading...

 
 

Цікаве