WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Учасниками стихійного руху були мешканці Богодухова О.П. Кліменко, Н.П. Клімченко, В.П. Турчан, З.Г. Карпова, О.І. Сіроштан, Сергієнко, Є.С. Решетняк, Г. Мелещенко та ін. Вони також переховували поранених, допомагали хірургам батькові і синові Ревковським в догляді за ними. Переважна більшість тих, що видужали, повернулись в ряди Радянської Армії, перейшовши лінію фронту. Надійними документами забезпечувала бійців М.Ю. Солодовник, яка була залишена на окупованій територій райкомом партії. Їй вдалося влаштуватись перекладачкою в поліції. Вона тримала підпільників у курсі всіх планів окупаційних властей. За короткий строк вона дістала для бійців 47 паспортів [17, с. 296].

У Боровій лікар С.О. Головіна, коли окупанти починали мобілізацію молоді для вивезення до Німеччини, оголошувала район тифозним, видавала довідки про вигадані хвороби, щоб молодь не забирали на роботи до Німеччини.

Після відступу радянських військ з Нової Водолаги 6 березня 1043 р. у підвалі напівзруйнованої лікарні залишилось понад 70 важко поранених радянських бійців, яких за станом здоров'я не можна було транспортувати. З ними залишились медичні працівники: професор Ю.Ю. Вороний лікарі Є.Г. Бутков і Є.Ф. Водка, медсестри Н.І. Воровик, В.С. Водолажченко, А.П. Лойко, Н.Ф. Килипко-Мищенко, М.Г. Пінчук, А.Н. Пінчук, Л.Г. Співак та інші.

Радянські лікарі доклали героїчних зусиль, щоб врятувати і вилікувати солдат і офіцерів. Вони оголосили їх хворими на тиф, чого окупанти дуже боялись. Мешканці міста приносили пораненим їжу, одяг, випрану білизну, давали свій кров, переховували у своїх садибах тих, хто вже вилікувався. Так продовжувалось півроку, до дня остаточного визволення міста від окупантів. Зусиллями патріотів було врятовано життя понад 70 бійців, більшість яких стала до лав Радянської Армії, щоб продовжити бити ворога.

Але не завжди вдавалося спастися самим і врятувати своїх співвітчизників. Мешканці с. Куцо-Ганебне Кегичівського району переховували радянських бійців, що тікали з полону, постачали партизанів продовольством і одягом, допомагали радянським розвідникам. Особливо активно діяли Т.С. Кучерявенко, П.М. Півень, М.Г. Тютька, О.А. Леонова, П.О. Турченко, школярка Ганна Доценко. Всі вони були схоплені німцями і закатовані. У Сахновщині М.Д. Бойко переховувала радянського льотчика, а комсомолець В.Т. Бойченко подавав допомогу пораненим військовополоненим радянським солдатам. Дізнавшись про це німці піддали їх страшним тортурам і стратили.

Іноді такі подвиги відзначалися урядовими нагородами. Так мешканка с. Пісочина Харківського району Р.С. Яременко за врятування життя 20 воїнам була нагороджена медаллю "За відвагу" [17, с. 994].

Влітку 1943 р. в районі Люботина фашистам вдалося підбити радянський літак, пілотований молодшим лейтенантом Миколою Кирєєвим. Льотчик винищувач приземлився на парашуті в саду по вул. Кооперативній. Комсомолка Віра Сахно, ризикуючи життям, надала льотчику першу допомогу і сховала його. Фашисти вимагали від населення видачі офіцера, загрожували спалити вулицю, взяли заручників з мешканців, що проживали на Кооперативній. Серед заручників була і В. Сахно, але вона не видала льотчика. Через деякий час він повернувся до своєї частини. Наказом по військах Другого Українського Фронту Віра Сахно нагороджена орденом Червоної Зірки [17, с. 944 - 945].

Під час окупації мешканці області допомагали партизанам хлібом та іншими продуктами. Часто місцеві жителі ховали продовольство, саботували виконання призначуваних робіт, брали участь у партизанському русі.

В період окупації блюзнюківці вели боротьбу проти ворога, саботуючи всі заходи окупантів. Ось один із прикладів: Пилипа Радіоновича Володченка німці примусили відремонтувати водокачку. Пустити її в дію можна було за кілька днів. Але він ремонтував її два з половиною місяці. П.Р. Володченко також переховував вдома бійців Червоної Армії, що потрапили в оточення. В сім'ї зберігаються їх листи. Ось що писав П.Р. Володченку капітан Г.Б. Чуднєвський: "У жовтні 1941 року, коли я попросився до вас переночувати, ви без вагань впустили мене, нагодували, перев'язали рани. Три дні я жив у вас. А потім ви знайшли мені гвинтівку" [45, с. 68].

В боротьбі з окупантами партизанам активно допомагало місцеве населення. багато жителів району мали безпосередні зв'язки з партизанським загоном. Данило Яценко та Петро Чаговець, наприклад, за завданням командування партизанського загону не раз переходили через лінію фронту з цінними відомостями про розташування німецьких військ. комсомолка В.Г. Марченко разом з подругами зібрала й доставила партизанам 10 цент хліба, 26 кг тютюну, 8 пар чобіт, 15 шинелей, 30 пар білизни, 8 кулеметів. Вона привела до закону 10 чоловік, в тому числі трьох командирів Радянської Армії.

Особливо активізувалися партизани на початку 1943 р. 28 січня 1943 р. партизанський загін, в якому налічувалось більше 120 бійців, визволив від гітлерівців село Чепіль, відновивши там радянську владу.

На початку лютого 1943 р. партизани ще до приходу Радянської Армії визволили 27 населених пунктів – Протопопівку, Шурівку, Байрак та інші – і підійшли до Балаклії.

Жителі Добровілля Близнюківського району допомагали партизанам і радянським військам. Так, хата М.М. Семи використовувалась для зв'язку з партизанським загоном. Жителі Г.А. Антоненко, Г.Ю. Каземірова, О.К. Овчаренко переховували і допомагали одужати кільком пораненим радянським солдатам і офіцерам. Дізнавшись про це, фашисти закатували селянок.

Комсомолки, школярки Віра Васильченко, Раїса Іщенко організували підпільний комсомольський комітет села у складі 7 осіб. Вони розповсюджували рукописні листівки, допомагали пораненим радянським командирам та бійцям. Схоплені ворогом, юні патріотки Віра та Раїса були розстріляні фашистами.

Напередодні жовтневих свят 1942 р. гітлерівці вирішили пограбувати с. Мартове Чугуївського району. Усе награбоване вони зносили до річки Сіверський Донець, щоб переправити на той берег. Навіть покидали гвинтівки, які їм заважали. Чотири піонера: Гриша Походенко, Ваня Шевченко, Ваня Шевченко другий та Мишко Піхур підповзли до річки, швидко поскладали речі на паром, забрали зброю і перетягли паром на другий берег Дінця. Речі заховали у піщаному кар'єрі і приготувалися зустріти фашистів. Коли ті повернулися хлопці відкрили вогонь. Німці вирішили, що це засідка партизанів, і з криком "Рус! Партизанен!" втекли.

Напередодні визволення села інший мешканець піонер Павлик Піддубний під носом у гітлерівських патрулів пробрався за село. Раптом він побачив людей у білому, що повзли у напрямку села. Хлопчик зрозумів, що це радянські розвідки і що зараз їх схоплять німці. Не думаючи про небезпеку, Павлик кинувся назустріч розвідникам. Він біг і кричав: "Там німці! Там німці!" Коли ж зрозумів, що його почули, він повернуся і побіг до села. Фашисти люто розправилися з хлопчиком. Павлик загинув, але врятував життя підрозділу радянських воїнів.

Опинившись на окупованій території місцеві жителі самостійно утворювали партизанські загони. Так, з листопада 1941 до серпня 1943 р. в селі Пархомівка Краснокутського району існувала підпільна антифашистська група на чолі з П.О. Масенко. Вона проводила активну агітаційну роботу серед населення. комсомолець Ю. Кисельов зробив радіоприймач і систематично слухав повідомлення Радянського інформбюро. За допомогою листівок і усних переказів вони ставали відомими населенню Пархомівки і навколишніх сіл. у кінці 1942 р. група робітників цукрозаводу, залучивши молодь села, утворила другу підпільну антифашистську групу. Її очолив М.Я. Трошин, який утік з німецького полону і влаштувався в Пархомівці кочегаром на цукрозаводі. Через деякий час командир Краснокутського партизанського загону Т.С. Милюха встановив зв'язок з цією групою і доручив їй ряд бойових завдань. Напередодні вступу частин Радянської Армії у Пархомівку в лютому 1943 р., група Трошина захопила село і протягом 9 днів тримала в руках і вела бої проти гітлерівців.

У селі Багата Чернещина Кегичівського району утворилася підпільна група, до якої ввійшли місцеві жителя І.Г. Рябуха, М.Я. Кізка та інші, а такої червоноармійці втікачі з німецького полону П.Г. Омеляненко, А.Г. Томілін. П.Г. Омеляненко виготовляв з дерева клини, які використовувались для диверсій на залізниці. Вони ж підробили печатки Сахновщинської і Перещепинської комендатур і "завіряли" ними написані німецькою мовою перепустки, які давали можливість партизанам і втікачам з німецького полону вільно проходити до лінії фронту.

До стихійного руху Опору можна віднести також саботаж: ухиляння селян від сплати податків, здавання продуктів харчування, намагання робітників зривати план роботи, псувати устаткування і уже виготовлену продукцію, паралізувати залізничний та автомобільний рух тощо.

Loading...

 
 

Цікаве