WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Практичне значення дипломної роботи полягає у тому, що її матеріали можна використовувати під час проведення уроку з історії України " Наш край у роки Великої Вітчизняної війни" в 11 класі загальноосвітньої школи. Можуть бути використані також у проведені позакласної роботи, організації святкових вечорів, присвячених визволенню рідного краю від німецьких окупантів.

При написанні дипломної роботи використовувалися такі методичні принципи:

- історизму;

- об'єктивізму;

- диалектичностi.

Дипломна робота написана дотримуючись методів:

- хронологiчно-проблемного;

- методу послідовності викладу матеріалу;

- iсторико-порiвняльного.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, методичної частини, списку використаних джерел i літератури.

У вступі надається актуальність теми, мета дипломної роботи, хронологічні та географічні рамки, історіографічний огляд.

У першому розділі розповідається про радянський рух Опору на Харківщині, особливості його діяльності у регіоні.

Другий розділ присвячений аналізу діяльності стихійного руху Опору, коли місцеві жителі допомагали вижити бійцям Червоної Армії, що потрапили на окуповану німцями територію не за чиїмось наказом, а по зову душі.

У третьому розділі аналізується діяльність націоналістів на території області.

У заключенні робляться основні висновки по дипломній роботі.

РОЗДІЛ І. РАДЯНСЬКИЙ РУХ ОПОРУ

Великі труднощі в процесі свого становлення пережив партизанський рух у тилу ворога. оскільки воєнною доктриною Червоної Армії передбачалося, що війна вестиметься виключно на території противника, підготовка населення до партизанської боротьби визнавалася недоцільною. Більш того, створена в лісах прикордонних районів на початку 30-х рр. мережа матеріально-технічних баз була ліквідована, а підібрані для можливої партизанської боротьби досвідчені кадри звинувачено у підготовці "замаху на товариша Сталіна" та знищено. Було відкинуто теоретичні засади і практичний досвід організації й тактики партизанського руху. Ці прорахунки далися взнаки на початку війни, коли партійні та військові органи заходилися створювати підпілля, формувати партизанські загони. Адже об'єктивні труднощі організації боротьби у ворожому тилу ускладнювалися поспішністю й формалізмом у доборі кадрів та підготовці їх до діяльності в нелегальних умовах, накладанні матеріально-технічної бази, створенні конспіративних квартир, налагодженні засобів зв'язку. Орієнтовані на досвід громадянської війни, місцеві керівники до обов'язків яких було віднесення формування підпілля та партизанських загонів, нерідко проявляли кричущі невігластво і формалізм.

Тому не дивно, що багато таких погано підготовлених і недосвідчених підпільників і партизанів, зіткнувшись на початку окупації з гітлерівськими каральними органами, які мали великий досвід боротьби з антифашистським рухом у Німеччині та Європі, не витримали всього тягаря непередбачених труднощів.

Відомо, що в промові Й. Сталіна 3 липня 1941 р. йшлося не лише про масовий опір фашистським агресорам, але й про створення загонів диверсантів. Серед багатьох функцій, що вони їх мали виконувати, мова йшла й про сталювання ними лісових масивів. 17 листопада з'явився наказ Й. Сталіна № 0428, в якому вимагалося:

"1. Руйнувати й спалювати до решти всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40 – 60 км в глибину від переднього краю та на 20 – 30 км праворуч і ліворуч від шляхів.

2. Для знищення населених пунктів у зазначеному радіусі дії кинути негайно авіацію, широко використовуючи артилерійський і мінометний вогонь, команди розвідників, лижників, і партизанські диверсійні групи, споряджені пляшками з запалювальною сумішшю, гранатами й підривними засобами...

3. При вимушеному відході наших частин на тій чи іншій ділянці виводити з собою радянське населення й обов'язково знищувати всі без винятку населені пункти, щоб ворог не міг їх використати.

4. Ставці щотретього дня окремим зведенням доповідати скільки й які населені пункти знищено за минулі дня й якими засобами досягнено цих результатів" [Див. 55, с. 31].

Не важко уявити, в якій ситуації довелося б діяти майбутніми партизанам, коли б ці накази пунктуально виконувались.

Хоча з 25 по 29 червня 1941 р. керівні працівники Компартії України провели кілька нарад, де обговорювалися проблеми створення партизанських загонів та підпілля, але до середини липня вказівок з Москви з цих питань не надходило. Лише стихійний рух білоруського народу, про який кілька разів доповідав секретар Компартії Білорусії П.К. Пономаренко особисто Й. Сталіну, примусив Центр звернути увагу на пір фашистам з боку населення окупованих регіонів СРСР.

18 липня 1941 року вийшла постанова ЦК ВКП(б) "Про організацію боротьби в запіллі німецьких військ" [43, с. 217]. В ній говорилося, що партійні організації випустили з-під своєї уваги питання партизанської та диверсійно-розвідувальної діяльності в тилу ворога, яку вели групи патріотів. Ба більше, "ще не рідкісними є випадки, коли керівники партійних і радянських організацій у районах, яким загрожувало загарбання фашистами, ганебно кидають свої бойові пости, відходять у глибокий тил, на спокійні місця, перетворюються фактично на дезертирів й жалюгідних боягузів. При цьому керівники республіканських і обласних парторганізацій у багатьох випадках не вживають заходів для рішучої боротьби з цими ганебними фактами" [43, c. 217].

Найзначнішим в області був радянський рух Опору. Його формування розпочалось у липні – серпні 1941 р.

Згідно з директивою 4-й відділ Харківського управління НКВС разом з обкомом ВКП(б) розгорнули досить активну, якщо покладатися на кількісні показники, діяльність для формування партизанських загонів, диверсійно-розвідувальних груп та підпілля.

співробітники обкому ВКП(б) та управління НКВС провели бесіди з 10 тис. кандидатів до партизанських загонів і підпілля. Після відсіву ненадійних (не завжди точного) було утворено 85 партизанських загонів (кількістю 3 062 особи) і 66 диверсійних груп (кількістю 271 особа). На початок окупації було створено обласний обком партії, 37 підпільних райкомів, у тому числі 4 – у Харкові; обком, 26 райкомів комсомолу, з них 3 – у місті. Всі вони пройшли підготовку у спеціальних школах. У зв'язку з бойовою обстановкою, що швидко загострювалася, 15 загонів були передислоковані в інші області України, ближче до фронту. Взаємодіючи з регулярними частинами Червоної Армії, вони не раз відзначалися у боях.

Підпільна боротьба зосереджувалась в основному у Харкові. Головним завданням підпільників тут було не дати змоги окупантам налагодити виробництво. Сильний резонанс мали дії оперативної інженерної групи під керівництвом І.Г. Старинова. Напередодні залишення Харкова сапери замінували декілька будинків. У одному з них на вулиці Мироносицькій, 17 розмістився начальник Харківського гарнізону, генерал фон Браун. 16 листопада 1941 року цей будинок було підірвано радіоміною, керованою із Воронежа. Разом із генералом загинуло 2 офіцери і 13 солдат. 20 листопада ц.р. на площі Руднєва було знищено будинок штабу військового командування. Під його уламками загинули десятки офіцерів вермахту.

Підпільні обкоми партії і комсомолу, очолені відповідно Іваном Івановичем Бакуліним і Олександром Гордійовичем Зубарєвим, не встигли розгорнути активну діяльність. В основному вони розповсюджували листівки. За доносом зрадника у січні 1942 року Зубарєв і його зв'язкова Галина Нікітіна були заарештовані та після катувань страчені. У червні ц.р. у зв'язку з арештом Бакуліна припинив діяльність і підпільний обком партії. Намагання відновити діяльність обкомів не мала успіхів. Новий склад обкому комсомолу (Олександр Щербак – секретар, Федір Слинько і Галина Пархоменко – відповідальні організатори, Надія Волкова - зв'язкова ) не зумів пройти у Харків і влився до складу загону Синельникова. Під час одного з боїв із фашистами вони загинули. "Основною причиною арештів і провалів у діяльності підпільних організацій, - наголошувалося у звіті обкому партії, - була зрада й порушення конспірації".

В області діяли партизанські загони. Не зважаючи на те, що в області повинно було діяти 72 партизанські загони, на зв'язок вийшло лише 34. За звітом обкому партії, у лютому 1942 року в області у тилу ворога діяв 21 загін, 24 – на лінії фронту і 19 – опинились у радянському тилу.

На жаль, неможливо точно відповісти навіть на питання, яку ж кількість загонів було створено до кінця жовтня 1941 року та після окупації частини Харківської області. Найчастіше вживана в літературі й наведена нами раніше цифра – 94 партизанських загони та 66 диверсійних груп загальною чисельністю 3 581 боєць [3, с. 241, 4, с. 17], по вивченні архівних документів викликає поважні сумніви. Так, у доповідній записці М.С. Хрущову обласний комітет ВКП(б) повідомляв 13 грудня 1941 року, що в області було сформовано 108 партизанських загонів та 57 диверсійних груп, до яких залучено 2 662 більшовики та 1 780 комсомольців. Але загони створювалися й після грудня 1941 року: тільки за квітень – травень 1942 року обком та органи НКВС під керівництвом Л.Г. Добровольського організували ще 23 загони, де налічувалось 374 партизани. Стосовно кількості диверсійних груп, то в іншому документі мова йде вже про 130, а не 57 або 66 груп [55, с. 32]. Всі ці дані створюють складну картину неточностей та недомовок.

Loading...

 
 

Цікаве