WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Таким чином, політичне поле окупованого Харкова увібрало в себе громадсько-політичні сили та об'єднання різного спрямування та забарвлення. Найвиразніше заявили про себе під час німецько-фашистської окупації міста, окрім радянського табору, націоналістичні організації, які не були монолітними. Серед останніх траплялися і такі, котрі можна розглядати як відгалуження українських, принаймні західноукраїнських, організацій, але більшість їх була місцевим, суто харківським витвором. Аналіз їх ідейних засад та політичної практики дав можливість припустити, що у Харкові на початку окупації зустрілися дві структури, а можливо, і концепції українського націоналізму. Перша – західноукраїнська – представлена значно ширше мельниківцями, ніж бандерівцями. Друга – т. зв. "традиційна українська громадськість" – місцевими харківськими прибічниками українського націоналізму. Десанти західноукраїнських націоналістів у Харків мали на меті привернути східняків до оунівських ідеалів, утворити тут міцний провід, який спрямовував би національне життя не тільки Харкова, але і східноукраїнського регіону, а то й Лівобережної України. Проте широкої соціальної бази в Харкові вони не знайшли і помітного впливу на місцеву людність не мали. За таких умов доля цієї організації не стала довговічною, бо її існування цілковито залежало від волі окупанта. Після перших гучних успіхів, досягнутих завдяки енергійності, настирливості, врешті, відданості ідеї націократичної держави, з початком репресивних акцій німців головний Провід націоналістичного руху переходить до В.А.Доленка, репрезентанта т. зв. "традиційного громадянства Харкова".

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Велика Вітчизняна війна - епохальна подія в житті України на довгому шляху відродження української державності. Перемога народів Радянського Союзу у війні відвернула перетворення території України в колонію Німеччини. З того дня минуло майже 60 років, коли відлунали переможні салюти війни. Великі втрати поніс наш народ. Лише за визволення Харківщини загинуло тисячі бійців, офіцерів, партизан і підпільників. Але час не владний стерти з пам'яті народній подвиги радянських людей, які відстояли честь, свободу i незалежність своєї Батьківщини, врятували людство від фашистської чуми.

Не можна не пишатися рухом Опору. Антифашистський рух, відраза до фашизму, несприйняття націонал-соціалізму були притаманні переважаючій більшості всього українського народу, який в цілому, боровся проти німецько-фашистської окупації, хоч у Харкові, як і в інших регіонах України, ця боротьба мала свої особливості.

Як і по всій Україні він поділявся на три частини: комуністичний, націоналістичний і стихійний.

Тисячі мешканців області, ризикуючи власним життям, надавали допомогу пораненим червоноармійцям, що опинились на окупованій ворогом території. Місцеві жителі лікували, переховували бійців і офіцерів Червоної армії, ділилися з ними часто останнім шматком хліба. Особливо багато у цьому зробили лікарі 9-ї холодногірської лікарні на чолі з професором О.І. Мєщаніновим.

Існував у Харкові й націоналістичний рух Опору, але він не мав значної підтримки у харків'ян. Це було пов'язане, по-перше, із тим, що на сході України ідеї створення незалежної України не мали такого широкого розповсюдження, як на заході, по-друге, націоналісти прийшли разом із німцями і заплямили себе співробітництвом із окупантами, і, по-третє, рух не був єдиним, від поділявся на місцевий, мельниківців і бандерівців, які не могли йти на компроміс один одному.

Найбільш розповсюдженим був комуністичний рух Опору. Він відзначався певним розмахом, масовістю, рівнем організованості, ефективністю і переслідував мету звільнення від фашизму і відновлення радянської влади.

На території області під керівництвом підпільних парторганізацій широко розгорнувся партизанський рух. На Харківщині було сформовано 94 партизанські загони і 66 диверсійних груп, в яких боролися проти ворога 3610 народних месників, серед них – 2200 комуністів.

Партизанські загони під керівництвом О.М. Салова (Ізюмський район), О.А. Камишана (Харківський сільський район), С.О. Либи (Нововодолазький район), І.А. Шепелєва (Вовчанський район) знищили багато бойової техніки і живої сили ворога. успішно діяли партизанські загони в Зміївському, Олексіївському, Краснокутському, Липецькому, Барвінківському, Балаклійському, Печенізькому районах, Боровський підпільний райком КП(б)У під керівництвом П.А. Журавльова, підпільна партійна група Олексіївського району, очолювана В.С. Ульяновим і А.Г. Бузникою. За два роки партизанські загони і диверсійні групи знищили понад 23 тис. фашистських солдатів і офіцерів, розгромили 4 ворожі штаби, висадили в повітря 21 ешелон з військами і технікою ворога, підірвали 24 залізничні і шосейні мости, вивели з ладу 88 паровозів, 777 вагонів, 260 автомашин, захопили багато військового спорядження та боєприпасів. Цим самим партизани внесли значний вклад у справу перемоги над ворогом. Юнаки і дівчата були найбільш масовою верствою населення, яка безвідмовно пішла за радянською владою.

За 23 місяці боротьби партизанські загони, диверсійні і антифашистські групи Харківської області знищили більш як 23 тис. гітлерівських солдатів, офіцерів та їх прибічників, розгромили 4 штаби ворога, зірвали 21 залізничний ешелон з військовими і технікою ворога, 25 залізничних і шосейних мости, вивели з ладу 88 потягів і 777 вагонів, знищили 260 автомашин. 107 підвід з боєприпасами, захопили 1167 гвинтівок, 102 кулемети, 603 патронів, 94862 гранати і 2380 снарядів [70, с. 348].

За видатні заслуги в організації партійного та комсомольського підпілля на Харківщині, за мужність і героїзм, виявлені у боротьбі проти загарбників шести особам було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу. Це командиру нововодолазького партизанського загону І.Й. Копьонкіну, секретарю підпільного обкому партії І.І. Бакуліну і членам підпільного обкому комсомолу О.Г. Зубарєву, Н.Т. Волковій, О.М. Щербак, М.Т. Кисляк. 79 осіб в роки війни були нагороджені орденами і медалями [17, с. 52].

Німецько-фашистський окупаційний режим на Харківщині характеризувався жорстоким ставленням до людей. Було спалено багато будинків, зруйновано школи тощо. Величезних втрат зазнала приватна власність громадян. Грабіж, мародерство стали системою, офіційно підтриманою фашистською владою.

На тимчасово окупованій території, були створені підпільна комсомольська організація, винищувальний батальйон. Підпільники вели боротьбу з окупантами. Особливо масовою була боротьба за зрив аграрної політики гітлерівців. Селяни Близнюкiвщини ухилялись від сільськогосподарських робіт, від оплати натуральних та грошових податків, ховали харчі. Організовували саботажі молотьби хліба i інших сільськогосподарських робіт, псували молотарки i трактори, знищували хто що може. Окупанти були безсилі подавити саботажі дії населення.

Крім цього головною роботою комсомольців - підпільників району був випуск i розповсюдження антифашистських листівок, проведення диверсій. Гестапо i поліція, звичайно, не могли зумеритися з фактом діяльності підпільників. Багато часу шукали вони керівників, i після силенного терору їм вдалося натрапити на слід підпільників Близнюкiв. Їх було страчено після допитів i катувань.

Прикладом мужності була діяльність по рятуванню бійців Червоної Армії. Місцеві жителі ховали та лікували поранених бійців. Незважаючи на неодноразові перевірки люди не боялися смерті, бо у кожного були на фронті або чоловік, або син, або брат. Збирали жінки для поранених бинти, продукти харчування, а тих, хто одужував, забезпечували цивільним одягом i документами, відправляли у партизанські загони або за лінію фронту.

Робота підпільних організацій на Харківщині йшла виключно в складних умовах i була взагалі можливою тому, що знаходила щиру підтримку в населення.

Однією із сторінок героїчного літопису Великої Вітчизняної війни є боротьба юних патріотів - Павлика Шевченка, Вiри Складнєєвої. Вірні заповітам своїх батьків вони допомагали старшим, робили свій внесок в боротьбу з фашистським агресором. Героїчно загинув Юрко Старостiн - розвiдник партизанського загону, що діяв у Близнюках. Після довгих переслідувань він опинився у руках ворога. Його жорстоко катували, вимагали відомості про партизан. Юрко нічого не сказав, тільки повторював: "Їх багато, дуже багато, але скоро буде ще більше!" Безсилі i люті фашисти розправилися з юним героєм. Війна не пішла безслідно від нас, вона, як i раніше з нами, в наших серцях i душах. I зв'язує її з сьогоднішнім днем, нашим повсякденним життям Пам'ять. Пам'ять про подвиги, здійснені на полях боїв з фашистським агресором, пам'ять про тих, хто вершив історію, прийняв смерть за ради Перемоги, за ради майбутнього. Ця пам'ять завжди з нами. Вона обпалює серця невгасимим болем i одночасно підносить, робить нас духовно сильними. Пам'ять про загиблих захисників Батьківщини всенародна, а значить - безсмертна. Таким чином, можна сказати. що перемога над фашизмом була здобута ціною протистоянь i страждань мільйонів людей. Вона була забезпечена героїзмом i самопожертвою радянських людей на фронтах, на заводах i полях. Сприяла перемозі й боротьба народу в тилу ворога, яка дійсно стала всенародною.

Loading...

 
 

Цікаве