WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

У свою чергу, бандерівці виходили з того, що незалежна Україна може бути створена, насамперед, тактичними діями самого українського народу, котрий використовуватиме німців як визволителів від більшовиків. Територія незалежної України повинна визначатися етнографічними кордонами, а за допомогу німцям віддячити природними багатствами, концесіями, торговельними договорами та ін. У разі відмови німців надати незалежність Україні треба тиснути на них, створити українську армію., підвести народ на активну боротьбу не тільки проти радянської влади, але й проти інших завойовників, у т. ч. і німців. Тільки така боротьба визволить Україну [59, с. 160]. Отже, бандерівці мали надії на війну, виснаження Радянського Союзу, а потім і Німеччини, намагалися в цих умовах стати третьою силою коротко оцінюючи програмні розходження обох флангів ОУН, один з харківських націоналістів визначив їх так: по-мельниківське це означає "спочатку дасть Бог, а потім візьмемо самі", а по-бандерівськи – "спочатку візьмемо самі, а потім дасть Бог" [60, с. 180 - 181].

Для харків'ян ці розбіжності існували, насамперед, на вищих шаблях націоналістичної організації, у програмних документах та деклараціях, які нівелювалися під тиском обставин у ході війни і тому мали для них біль абстрактний, ніж директивний характер. В цілому вони мало розумілися у причинах існуючої ворожнечі, не знаходили "виправдальних мотивів та логічних аргументів для братовбивчих актів" в середовищі українських націоналістів. П.Бабак пригадував таку історію: "Бандерівець Д.Зуб, згідно зі своїм організаційним обов'язком, працював двірником а нічним сторожем у харківській резиденції гестапо на вул. Фрунзе. У той час сидів під слідством інж. А.М. Стратієнко (близький до мельниківців), з оформленим присудом на смерть. Д.Зуб підібрав уночі ключі до шафи, вибрав звідти слідчу справу А. Стратієнка і її заховав або знищив" [58, с. 83]. А.М. Стратієнко був врятований. Але німці запідозрили у зникненні справи Д.Зуба і розстріляли його.

У свою чергу, деякі харківські мельниківці підтримували тісні стосунки з бандерівцями. П.П. Сиротенко, наприклад, переховував декого з них після того, як німці розпочали репресії проти бандерівців. Є відомості, що з середини 1942 р. житло Сиротенка стало явочною квартирою бандерівців [60, с. 182]. Існували й інші подібні факти. Вони свідчать про намагання рядових оунівців з початком репресій німців проти радикальних українських націоналістів, а згодом і більш поміркованої їх частини, яка все ж таки наважувалася на самостійні акції, нелегальну роботу, згуртувати свої сили задля конкретної роботи в місті, з метою збереження своїх кадрів.

З часом життя змушувало мельниківців переглядати власну політику щодо німців, визначати тактику боротьби з урахуванням конкретних умов на місцях. Не розриваючи повністю з німцями, як свідчив О. Одрина, мельниківці намагалися працювати так, щоб вони відчули, що без українців не можна переможно закінчити війну та запровадити новий порядок в Україні. Вони сприяли організації українських військових частин, вели пропаганду серед поліції та ін. збройних загонів [58, с. 95]. Унезалежнюючи свою позицію та одночасно маючи на меті зберегти в складних умовах окупації рештки легальних можливостей для праці, мельниківці намагалися провадити в життя більш обмежену програму, яка видавалася реалістичнішою. Вони концентрують увагу на вихованні національної самосвідомості місцевого населення, пропагують готовність українського народу до розбудови державності, борються поти радянської влади. Конкретними щоденними завданнями оунівців, за свідченням П.Бабака, були:

  1. Вишукування в українському суспільстві ідейних українців, які можуть посісти ключові позиції адміністративно-господарського, культурного та громадського життя.

  2. Ані в якому разі масово не вербувати до ОУН, для кількісного ефекту, випадкових, незнаних людей.

  3. Поборювати, виявляти та знешкоджувати підпільну діяльність комуністичної агентури.

  4. Дбати про фізичне здоров'я людей, рятуючи їх від голоду.

  5. Посилювати національне, духовне та релігійне виховання людності через мережу шкільництва, церкви, театри, товариства "Просвіта", кооперації.

  6. Запобігати участі громадськості у можливих та спровокованих ворожою агентурою сумнівних політичних ексцесах, що дало б окупантові підставу для каральних експедицій та фізичного винищування населення [2, с. 147].

Таким чином, діяльність Б.Коника та ін. мельниківців у Харкові була спрямована на розбудову оунівських організацій, проведення широкоширокої націоналістичної пропаганди та агітації, виховання у народу націоналістичного духу, вишкіл націоналістичних кадрів, організацію більш масових легальних культурно-просвітницьких організацій, які б стали провідниками націоналістичних ідей, створення органів місцевого самоврядування, а також української поліції широку українізацію.

Поки німці визначали своє ставлення до лояльних оунівців, їх діяльність протягом листопада-грудня 1941 р. мала взагалі цілком легальний характер. Регулярно проходили збори оунівців, Б.Коник формував частини української поліції, вів з німцями переговори щодо складу харківської міської управи, розповсюджував друковані видання Проводу українських націоналістів та ін. В грудні 1941 р. він організував навіть декілька маршів української поліції з оркестром та виконанням націоналістичних пісень вулицями Харкова. Проте вже з кінця 1941 р. німці розпочали в Україні репресії і проти мельниківців після їх акції у містечку Базар поблизу Житомира, яка була демонстрацією сили націоналістичного руху. Німці провели широкі арешти впродовж листопада 1941 – березня 1942 р. З кінця січня 1942 р. німці розв'язали репресії і проти харківських націоналістів та їх прибічників. Був ліквідований легальний штаб оунівців – відділ пропаганди Харківської міської управи, заарештовані М.С.Сліпченко та К.М.Полуведько, який виявився радянським агентом [18, с. 34], змінилося обличчя газети "Нова Україна", а пізніше і склад редакції. Б.Коник був усунутий від керівництва українською поліцією, його наступником став полковник Минжулінський [60, с. 176]. За таких умов Б.Коник та інші західноукраїнські емісари на початку березня 1942 р. виїхали з Харкова. Оунівська організація перейшла на нелегальне становище, стала працювати у підпіллі. Були припинені загальні збори та засідання учасників організації, ширше стала використовуватися "Просвіта" як легальне прикриття ОУН. Організаційний зв'язок з оунівськими центрами значно послабшав, хоча в Харків часом і наїжджали емісари з Заходу, безумовно, важливою подією для місцевих націоналістів стали відвідини Харкова влітку 1942 р. У. Самчуком та єпископом М. Скрипником [1, с. 95]. У зв'язку з їх приїздом пожвавилася діяльність оунівців. У. Самчук мав бесіди, зустрічі в місцевих осередках, редакції "Нової України", багато часу провів у "Просвіті". До речі, У. Самчук описав свої враження від подорожі до Харкова у "Харківських репортажах 1942 р.", надрукованих у газеті "Волинь" 1 жовтня 1942 р. Про головну мету подорожі , ясна річ, там немає жодного слова. У. Самчук писав, що "Харків робить враження великого міста, з розмахом без тепла і затишку, але бетоно-твердого" [32, с. 286].

Влітку 1942 р. до Харкова прибув активний діяч ОУН(м) Юрій Костюк, який став працювати в німецькій установі "Пропаганда-штаффель". За деякими відомостями, він намагався реанімувати та очолити оунівську організацію мельниківців. Його робочий кабінет перетворився на явочну квартиру оунівців. Особливу увагу він приділяв керівництву політико-просвітницькою роботою, намагався спрямувати діяльність "Просвіти", друкував програмні націоналістичні статті в "Новій Україні" [59, с. 14].

На цей час у Харкові залишилися лише невеликі оунівські осередки. Найміцнішим з них керував завідуючий відділом праці Харківської міської управи М.М.Кононенко, про якого П.Бабак писав, що "він був прототипом духовного формату О. Ольжича-Кандиби" [2, с. 164]. До складу цього осередку у різні часи входили письменник Ю.Г. Блохин-Бойко, керівник персонального відділу міської управи М.Ф. Стратієнко, райбургомістр М.І. Горбань, керівник відділу міської управи В.С. Світличний, учасник бою під Крутами С.А. Чернявський, письменник А. Любченко, редактор "Нової України" П.А. Сагайдачний, бургомістр Мерефи П.Т. Бабак та ін. [32, с. 188 - 189]. Як свідчив останній, "за підпільну націоналістичну діяльність 5 чоловік цієї групи були розстріляні гестапо, 8 осіб померло природньою смертю у старшому віці в ЗДА і на Заході, 7 осіб опинилися у вільному світі, про решту осіб немає вісток" [2, с. 167 - 168].

Loading...

 
 

Цікаве