WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни - Курсова робота

Не всі вони повністю поділяли постулати ОУН, а тим паче визнавали керівництво західноукраїнських "молодиків". В.А.Доленко у своїх повоєнних спогадах так оцінював перебіг подій на початковому етапі у Харкові; "Стало відомо, що до Х. Прибули якісь українці з Заходу. Через кілька день на міській управі з'явився жовто-блакитний прапор, національні настрої підвищились. Один з прибулих К.(Б.Коник. – А.С.) став ніби українським комендантом міста і почав формувати поліцію, другий, П. (К.М. Полуведько), став секретарем управи і здобув великий вплив на Крамаренка і інших членів управи. Українцям ніби стало легше. Проте і без великої застереженості щось було незрозуміле для харківських кіл у діяльності цих осіб... Для політичної нашої тактики було ребусом, чи вважати обох спритними молодими людьми, чи чиєюсь агентурою, що маскується під національний рух. На Сумській вул. 62 в квартирі Д. Відбувалася нарада українців, де було, як говорять, чоловік до 30 справжніх українських діячів різного гатунку. На цій нараді приїжджий К. зробив доповідь і це ще більше пожвавило настрої серед українського громадянства. Це поклало зародок двом таборам – Ветеринарна була осередком з давніми і сильними громадськими традиціями, і сумська 62 попритягала радикальні приїжджі елементи, не пов'язані ні з традицією громадської роботи до 1917 р., ні з підпільною роботою під час більшовицької окупації" [56, с. 156]. По вулиці Сумській, 62 проживали Тодось Дорошевич Недужий та його дружина Марія Матвіївна, які і являли собою, за словами В.А. Доленка, акумуляційний осередок безтрадиційного громадянства в Харкові. На відміну від В.А. Доленка, колишній обербургомістр О.П. Семененко з повагою згадував про них у своїй книзі: "Родина Недужих заслуговує на особливе місце в Харківському літопису. За скупими біографічними даними про цю родину криється барвиста історія національного і людського самоствердження людей твердих, виразних у своїх духовних проявах" [56, с. 122].

Доля родини Недужих у роки війни була трагічною. Уродженка Кам'янця-Подільського, учасниця національних змагань в період революції М.М.Недужа в 20-х р. разом з чоловіком прибула до Харкова, отримала тут вищу освіту [53, с. 281]. Проте радянську владу не сприймала як рідну і тому свідомо залишилася у Харкові в жовтні 1941 р. разом з В.В. Кривенком, В.В. Дубровським та іншими зустрічала німців хлібом-сіллю [53, с. 281], бо з ними пов'язувала надії на створення української держави. О.Соловей розповідала таку історію: "Пізня осінь 1941-го. Фронт невпинно рухається на схід. У Просвіті обід. З якоїсь особливої нагоди, бо людей зібралося дуже багато, серед них кілька військових. Місця за столами забракло, стоїмо гуртом під стіною – неподалік мене Марія Матвіївна Недужа, - чекаємо другої черги і слухаємо промови. Хтось на закінчення вигукнув "Хайль Гітлер", і Марія Матвіївна з запалом викинула руку вперед. Не тільки вона, таких у ті перші дні було більше" [53, с. 282].

М.М.Недужа розгорнула активну діяльність на посаді заступника голови відділу пропаганди Харківської міської управи, стала одним з керівників Союзу українок. Проте панування німців у Харкові швидко підтвердило найгірші побоювання. М.М.Недужа стає на шлях небезпечної нелегальної роботи. На квартирі цієї родини знаходять притулок українські націоналісти, хазяї розповсюджують націоналістичну літературу, ведуть широку пропаганду. У вересні 1942 р. гестапо заарештувало Т.Д. та М.М.Недужих, а також їх 17-річну доньку Оксану. Усі вони загинули [53, с. 285].

На зборах оунівців у Харкові нових прибулих просто включали у списки, бо письмових заяв не існувало, достатньо було усної згоди стати членом ОУН. Пізніше такі члени прийняли присягу на вірність ОУН. Незабаром приватна квартира стала тісною для зібрань, тому з дозволу німців засідання перенесли до театру ім. Т.Г. Шевченка, де вони відбувалися щонеділі. Тут, за різними даними збиралося 30-40 чол. Однієї неділі, у грудні 1941 р., Б. Коник виступив з антирадянською промовою і запропонував зборам прийняти присягу на вірність ОУН. У фойє театру Я. Кравчук, який одяг церковну ризу і тримав у руках хрест та молитовник, виголосив націоналістичну проповідь. Після її закінчення він закликав присутніх дати клятву, що й було зроблено. Я.Кравчук зачитував текст: "Я, син українського народу, вступаючи до лав ОУН, зобов'язуюсь боротися за справу самостійної України та не пожаліти навіть свого життя, якщо цього вимагатиме наш вождь Андрій Мельник. Якщо ж я стану зрадником нашій справі. То хай покарає мене Бог та рука організації" [1, с. 53]. Зачитавши присягу, Я.Кравчук дав кожному поцілувати хрест. Після цього Б.Коник поздоровив присутніх з прийняттям присяги та вручив кожному тризуб. Він сказав, що оунівці повинні вітати один одного піднесеною вгору правою рукою та словами "Слава Україні" [1, с. 54]. В кінці січня на чергових оунівських зборах у будинку "Просвіти" був прийнятий адрес на ім'я Андрія Мельника, в якому повідомлялося про існування в Харкові оунівської організації та надіслано вітання вождю ОУН. Адрес підписали 50-60 чоловік [48, с. 43-44].

Безперечно, для багатьох присутніх не були повною мірою зрозумілими програма та цілі, які виборювала ОУН. Більшість з них раніше навіть не знали про існування оунівської організації. Мало з'ясованою була й суть розколу всередині ОУН, для багатьох східноукраїнців прізвища вождів ОУН – Мельника та Бандери – мало про що говорили. Цікаво, що навіть один з лідерів націоналістичного руху в Харкові, керівник відділу освіти харківської управи П.П.Дрига вже у повоєнний час показав, що "назву націоналістичної організації Коника – чи то УНО (українське націоналістичне об'єднання), чи то ОУН – вперше почув у театрі Шевченка, коли приймав присягу" [18, с. 38]. І це була правда: харків'яни не знали західноукраїнських націоналістів та їх лідерів. В.А. Доленко пригадував: "Йшли чутки, що в Києві уже є український уряд на чолі з Винниченком, на чолі з Студинським, чи якимсь невідомим нікому Бандерою" [39, с. 143].

Але згодом розгорнута Б.Коником перед місцевими діячами програма ОУН, її політичні перспективи привернули до нього частину місцевих націоналістів. Програма ця була позбавлена деяких крайнощів, наприклад, закидів на адресу російського народу, зросійщених українців та ін. Такий стан речей був характерним для діяльності західноукраїнських емісарів ОУН на Слобожанщині. Практика націоналістичної роботи вимагала враховувати тут місцеві реалії, менталітет східноукраїнського населення, вносити корективи у ряд наріжних положень програми на користь більш демократичного її здійснення. Від звинувачення у всіх бідах України російського народу, москалів оунівці переходили до викриття злочинів "російського імперіалізму", його керівної верхівки. Проте були зроблені тільки перші кроки у цьому напрямі.

Програма ОУН вимагала створення незалежної української держави на чолі з "Вождем, відповідальним тільки перед Богом" [27, с. 659-660]. Щодо шляхів досягнення мети, то, як відомо, між мельниківцями та бандерівцями існували розбіжності, котрі й досі повністю не з'ясовані та залишаються об'єктом підвищеної уваги дослідників. Тому значний інтерес викликають архівні документи, в яких відбилося ставлення до цього питання харківських націоналістів. Їх знайомство в роки війни з пропагандистською літературою ОУН, численні зустрічі з прибулими в Харків представниками націоналістичних центрів сформувавши у них своє ставлення до причин розколу в лавах ОУН. І хоч радянська література замовчувала, а то й взагалі заперечувала розбіжності між основними течіями українських націоналістів, деякі харків'яни ще в період війни були непогано обізнані у ряді важливих протиріч між ними.

За їх свідченнями, створення незалежної України мельниківці пов'язували з надією на активну допомогу німців та їх союзників. Через це вони не заперечували проти територіальних поступок Німеччині, Румунії та Угорщині, маючи на увазі Бессарабію, Закарпаття, Одеську область та ін. Війну мельниківці вважали сприятливим моментом повстання України, можливо, навіть у формі сурогатної державності. Головним ворогом націоналістів був проголошений Радянський Союз і тому поки війна проти нього не завершиться, мельниківці повинні тісно співпрацювати з німцями та підпорядковувати роботу серед населення мобілізації усіх ресурсів на боротьбу проти радянської влади. За мельниківцями, Німеччина після війни буде зацікавлена в існування більш-менш сильної незалежної України і тому надасть їй більше самостійності [60, с. 159 – 160].

Loading...

 
 

Цікаве