WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Анархістський рух в Україні у 1917-1921 рр. - Курсова робота

Анархістський рух в Україні у 1917-1921 рр. - Курсова робота

Поряд з досить великими і боєздатними загонами існували й такі, які обростали кримінальними елементами, проводили погроми, грабунки. Численні безчинства та збройні сутички з радянськими загонами і місцевим населенням дали привід Раднаркому роззброїти анархістські формування на підконтрольній йому території.

Такий безславний кінець став тяжким ударом для українського анархістського руху. Крім величезних кадрових втрат, ще більшим було ідеологічне значення цієї поразки. Не виправдилися сподівання на масову народну революцію.

2.Діяльність Конфедерації анархістських груп "Набат"

Народні маси, особливо селянство, байдуже поставилися до чергової зміни влади і залишилися глухими до закликів анархістів. Воєнні дії весни 1918 р. показали утопічність тези анархістів про стихійний спротив населення, ефективність партизанської війни і дали в руки більшовиків докази необхідності організації регулярної армії, проти якої послідовно виступали анархісти. Крім того, грабунки анархістських загонів завдали непоправної шкоди їх авторитету.

Після проголошення Гетьманату анархістам вдалося відновити деякі свої групи і розгорнути в умовах підпілля активну агітаційну діяльність. Водночас вони почали пошук шляхів організаційного об'єднання з метою згуртування своїх сил для продовження революції. Навесні 1918 р. в анархістських колах виникає ідея створення в Україні Конфедерації анархістських груп, яка б об'єднала всіх практиків, без врахування відтінків. [10, с. 83] Для такого об'єднання в липні 1918 р. декілька відомих діячів, в основному синдикалістського напрямку, створили Ініціативну групу "Набат", яка мала провести організаційну роботу для скликання конференції і виробити принципи їх об'єднання.

Восени 1918 р. рівень розвитку анархістського руху дав змогу скликати таку конференцію. Вона проходила в Курську з 12 по 16 листопада 1918 р. На конференції були присутні делегати від груп Олександрівська, Зернова, Кам'янця-Подільського, Києва, Одеси, Конотопа, Миколаєва, Харкова, від Летючої групи по організації терору та повстань в Україні та члени Ініціативної групи "Набат". Делегати від груп Катеринослава, Чернігова, Кременчука не змогли прибути. 6 делегатів були анархо-синдикалістами і 9 – анархо-комуністами. [3, с. 10]

Найважливішим документом з тих, що їх прийняла конференція, була Декларація про умови спільної роботи анархістів, в якій визначені ідеологічні принципи об'єднання анархістських груп України. В ній, зокрема, зазначалося, що наближається соціальна революція і ніякої перехідної стадії між капіталізмом і комунізмом не може бути, тому більшовизм має бути відкинутий; соціальна революція, що наближається, повинна бути лише анархо-комуністичною за змістом, синдикалістською за організаційним принципом та індивідуалістичною за метою, оскільки така організована маса шляхом створення своїх класових організацій здатна збудувати анархічну комуну; будівництво анархічної комуни – організаційно-творчий, а не стихійно-бунтарський процес; соціальну революцію можуть здійснити тільки народні маси, а не анархісти; вільний розвиток особи є єдиним смислом процесу суспільної організації, тому немає підстав відділяти по суті або в часі індивідуалізм від комунізму. Отже, анархо-синдикалізм, анархо-комунізм і анархо-індивідуалізм – три сторони одного й того ж цілісного процесу – єдиного анархізму.

Політичний, а особливо економічний терор був визнаний необхідною формою боротьби. Конференція висловилася за входження анархістів до ФЗК, комітетів незаможників, селянських трудових комун. До кооперативів, профспілок і Рад конференція поставилася негативно.

Курська конференція проголосила створення Конфедерації анархістських груп України "Набат", обрала її Секретаріат у складі В. Воліна, М. Мрачного, А. Которовича, Й. Гутмана, Я. Суховольського. [3, с. 11]

З листопада 1918 по червень 1919 р. до Конфедерації приєдналися новостворені та існуючі групи Харкова, Катеринослава, Києва, Клинців, Бердянська, Мелітополя, Кролевця, Хорола, Миргорода, Люботина, Нижньодніпровська, Олександрії, Севастополя, Феодосії, Сімферополя, Керчі. В Києві, Харкові, Єлизаветграді, Олександрівську були створені групи анархічної молоді "Набат". [3, с. 11]

Групи та федерації, що входили до Конфедерації "Набат", створювали свої клуби, читальні, бібліотеки, а також розгорнули активну видавничу діяльність. В Катеринославі було створено видавництво "Набат", де, крім конфедеративного органу – одноіменної газети, друкувалися брошури, листівки та прокламації. Крім того, в Харкові, Одесі, Єлизаветграді виходили місцеві газети "Набат", в квітні 1919 р. було випущено і номер газети "Голос трудящихся", органу Революційного союзу анархістів м. Клинці. [1, с. 58]

В січні 1919 р. "набатівці" встановили контакти з анархістами Гуляйпільського району. Тут було організовано групу "Набат" та налагоджено випуск одноіменної газети. В травні 1919 р. гуляйпільський "Набат" об'єднався з місцевим Союзом анархістів. [1, с. 58, 212]

Активна пропагандистська діяльність дала результати. Ідеї безвладного комуністичного суспільства підтримували дедалі ширші верстви населення, особливо селяни. З'їзд констатував наростання невдоволення мас режимом та їх прагнення відмовитися від будь-якої влади; наростання розриву між містом і селом; повний економічний розвал; відірваність влади від народу; наростання революційних настроїв у Червоній Армії. В зв'язку з цим з'їзд поставив перед анархістами завдання розширити пропаганду, особливо на селі, в Червоній Армії та повстанських загонах. [3, с. 11–12]

Проте Конфедерації "Набат" не вдалося об'єднати всі анархістські сили України. Частина анархо-комуністів не погодилася об'єднатися з синдикалістами на їх платформі.

Розширенню впливу анархістів у цей період всіляко намагалися перешкоджати більшовики. Після повернення в Україну вони максимально обмежували сферу впливу анархістів і не допускали розростання їх організацій. Утиски з боку радянської влади набували найрізноманітніших форм – від закриття газет до роззброєння анархістських загонів і арештів активних анархістів. Але більшовики у 1919 р. ще не наважувалися оголосити анархістів поза законом. Перебуваючи в Україні в дуже непевному становищі, вони не хотіли йти на прямий конфлікт з силою, яка була якщо не фактичним союзником більшовиків, то принаймні запеклим ворогом їх ворогів.

Ситуація суттєво змінилася після наказу Л. Троцького за №1824 від 4 червня 1919 р., який санкціонував початок відкритої боротьби проти махновщини. [4, с. 25] Паралельно посилилися репресії проти анархістів: 16 липня був закритий одеський "Набат", у клубах анархістів проводилися обшуки.

Після того, як Добровольча армія захопила Південь і Лівобережжя України, а на Правобережжі утвердилася Директорія, анархісти черговий раз опинилися в підпіллі. Влітку 1919 р. керівництво "Набату" перенесло свою діяльність у махновський район. Місцеві групи, що входили до Конфедерації, намагалися організувати підпільну роботу, але влітку 1919 р. внаслідок численних провалів і розстрілів активність анархістських груп значно зменшилася.

Восени 1919 р. Секретаріат Конфедерації "Набат", спираючись на підтримку Революційної Повстанської Армії України (махновців), налагодив зв'язок з місцевими організаціями, які почали видавати в тилу Денікіна листівки та газети. Майже всі вони мали назву "Набат". У цей період такі газети виходили в Полтаві, Миргороді, Єлизаветграді, Кременчуці, Одесі, Києві, Волчанську, Харкові, Севастополі, Сімферополі. Активна пропагандистська робота проводилася також у районах, зайнятих махновцями. В Гуляй-Полі виходили орган Секретаріату – газета "Набат", а також декілька місцевих газет, які перебували під впливом анархістів. Вони ж очолювали Військово-Революційну Раду та культурно-провідницький відділ махновської армії. [1, с. 321–326]

На кінець 1919 р. була здійснена спроба пов'язати анархізм з українським національним рухом. Така ідея була висловлена в передовій статті органу Федерації анархістів-повстанців Полтавщини газети "Анархист-Повстанец" від 27 грудня 1919 р. під назвою "Самостійність України і анархісти". Автор статті закликає до боротьби за встановлення самостійної Безвладної Трудової Федерації України, яка єдина може забезпечити інтереси українців і встановити рівноправні взаємовигідні стосунки з сусідами. Це була абсолютна нова і нехарактерна ідея для українського анархістського руху. Анархістські організації, зокрема, Конфедерація анархістських груп України "Набат", традиційно вороже ставилися до українського національного руху як одного з проявів буржуазної реакції. Але практично в цей же час (кінець 1919 – початок 1920 рр.) більшовикам вдалося знищити анархістські селянські повстанські загони Полтавщини і Чернігівщини, в середовищі яких виникла ця ідея.

Loading...

 
 

Цікаве