WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Магдебурзьке право - Курсова робота

Магдебурзьке право - Курсова робота

3.2 Діяльність самоврядування

Відповідно до магдебурзького права, рада на чолі з бурмистрами повинна була збиратися в ратуші "не менш одного разу в тиждень, або стільки, скільки буде потрібно". Предметом обговорення на цих засіданнях повинні були служити спільного нтерес міста, "множення загального добра", попередження збитку, рішення виниклих позовів, установлення мер до попередження дорожнечі на продукти харчування. Магдебурзьке право також ставило за обов'язок раді вживати потрібних заходів для попередження в місті розбратів, "захищати вдів і сиріт", викорінити азартні ігри (карти, кістки й ін.). Раді повинні були бути "у всьому слухняні всі ремісники міста". Ті з них, хто порушував устав цеху, підлягали покаранню, що визначала рада.

Очевидно, що коло діяльності раді був досить великий, але головне місце приділялося функціям виконавчої й судової влади. Війтові з лавниками магдебурзьке право відводить тільки судові функції[6. стр.116].

Захист міського ринку від приватновласницьких юридик рада міст нерідко здійснювала шляхом репресій проти ремісників і торговців, що перебували під владою феодалів. У деяких містах рада забороняла їм вести торгівлю й виганяла з ринку, у деяких містах по приписанню раді руйнувалися крамниці, побудовані на міському ринку приватновласницькими городянами. Відстоювання й розширення привілеїв міста відбивало прагнення раді закріпити станові позиції городян.

Поряд із судовими функціями рада несла відповідальність як адміністративний і розпорядницький орган. Вона спостерігала за веденням торгівлі, виготовленням і продажем продуктів пекарями, м'ясниками, рибалками, солодовниками. Рада встановлювала ціни на хліб, єдині міри продажу зерна на ринку. Вона зі збір податків і поборовши, організацію виборів і звітності міського самоврядування, відала міськими доходами й земельними ділянками, установлювала норми й правила внутріміського життя, призначала й звільняла міщан від виконання тих або інших обов'язків як посадові особи.

Рада строго стежила за тим, щоб торгівля велася тільки на ринку й категорично забороняла торгівлю на вулицях й у будинках. Наприклад, в 1643 році рада Полоцька прийняла 7 вересня спеціальне рішення, у якому пропонувала "абы так Заполочане, Заречане й Кабачане не куповали й не важылисе жадібне мови, збожа всякого й будованья жадібного в будинках, а тільки на ринку" щоб уникнути дорожнечі.

Про початок торгівлі возвещала вивішена над воротами ринку "торговельна хоруговка". Перше право покупки продуктів і сировини для ремісничого виробництва надавалося ремісничим майстрам. Доти, поки вони не зроблять потрібні закупівлі, ніхто не мав права під погрозою конфіскації здобувати ці товари. Солодовники мали право перших покупців зерна, ковалі - закупівлі вугілля, кушніри - хутра й т.д. Разом з тим рада забороняла закуповувати потрібні для ремесла товари в кількості, що перевищувала виробничі потреби майстра. Таким шляхом вона прагнула не допустити спекуляції продовольством і сировиною, у яких міста завжди гостро бідували.

Настільки ж ревно стежила рада за збереженням земельних ділянок, що належали місту. Кожна спроба феодалів зазіхнути на ці землі зустрічала опір. Розподіл ділянок, передача їх у володіння, у спадщину, купівля й продаж вироблялися тільки з дозволу раді. Кожен такий акт заносився в книгу раді з обов'язковою вказівкою, що за отриману або придбану ділянку городянин зобов'язаний нести встановлені повинності й побори на користь міста.

Складним обов'язком раді був збір податків і поборовши. Її виконували спеціально призначувані особи.

У містах вони звалися шафары, бирчие. Крім регулярних щорічних податків, шедших у скарбницю, городянам доводилося мати втрати на постій військових загонів, що розташувалися в місті.

Не було більше важкої й часом небезпечного обов'язку, чим обов'язок збирача податків. Якщо, наприклад, для виклику міщанина на суд раді досить було "слузі мескому" написати на стіні будинку адресата крейдою повідомлення про день явки, як це робилося в деяких містах, то збирач податку настільки простим способом виконати свій обов'язок не міг. У раду він зобов'язаний був з'явитися, зібравши певну суму грошей, що заздалегідь підраховувалася. У Києві, наприклад, радою заздалегідь проставлялася сума, що повинна була дати кожна сотня. При підрахунку 22 червня 1649 р. виявилося, що замість передбачуваних 1228 коп з восьми сотень зібрано було тільки 500, при цьому бирчие повідомляли, що порожні будинки й бедные виключають взагалі збір 288 коп грошів. Рада пояснила такий недобір "недбалством" бирчих, але останні заявили, що не змогли стягнути необхідну суму через "бідність людей".

Збираючи побори, формуючи бюджет міста, рада після закінчення строку своїх повноважень, що тривали звичайно рік, представляла звіт. Для вислуховування звіту збирався весь склад раді; у містах ще обирали спеціальних представників від кожної вулиці, що входила в юрисдикцію самоврядування. Процедура звіту звалася "слухание личбы". Після твердження звіту війтом міста функції раді вважалися закінченими.

У діяльність раді входили турботи про благоустрій міста, безпеки його жителів. Останнє забезпечувалося головним чином судовими засобами. Суворо карали злодійство, підпали, навіть дрібна крадіжка[ 6. стр.135-137].

Інтересами благоустрою й безпеки міського життя пронкнуто спеціальне рішення, прийняте радою Несвижа 27 вересня 1589р. Як говорить саме рішення, війт, бурмистри, лавники, "вся рада й поспольство" прийняли цей "плебісцит, або ухвалу".

Постанова передбачала ряд заходів щодо благоустрою міста й забезпеченню безпеки. До першого ставилася заборона пасти худоба в міської міцності, установлення побору з кожної житлової ділянки для ремонту доріг, міських зміцнень, приписання, щоб у кожному будинку був побудований димохід. У протипожежних цілях постанова зобов'язувала городян дотримувати обережності, "беручи вогонь у сусіда", у кожному будинку мати завжди запас води, очищати димоходи від сажі[ 6. стр.138].

Раду турбувало появу в місті плебейського елемента, про що свідчить вимогу "не приймати в місті гультяев, люзных, а якщо такий з'явиться, то сповістити про нього" міським влада.

Головною причиною конфліктів городян з радою були безперервні грошові побори. Рада нерідко робила їх незаконно.

Невірно було б, однак, пояснювати описану нами ситуацію тільки специфічними умовами, у яких перебували міста України в XVІ - першій половині XVІІ століть. Характеризуючи обстановку, що зложилася в середньовічних містах Фландрії й Німеччини В.В. Стоклицкая-Терешкович відзначає: "Все правління носило характер грубої сваволі. Тягар податків ставало всі важче". Украънський патриціат поводився в рідному місті точно так само, як його західноєвропейський сучасник або попередник у своїх містах[6. стр.139-140].

3.3 Ратуша, як орган самоврядування

Історики і юристи пояснюють магдебурзьке право як найбільш відому в Європі систему міського права й самоврядування. Магдебурзьке право юридично закріплювало права й волі городян, їхнє право самоврядування. Атрибутами міст, що володіють магдебурзьким правом, були виборні магістрат і трибунал, ратуша та інші вільності й привілеї, близькі, у сучасному розумінні, до демократичного.

Слово "ратуша" (польське Ratusz - від німецького Rathaus; у французькому побуті - Hotel de vіlle, в англійському - Town-hall, Guіld-hall) означає й орган самоврядування, і сам будинок. Звичайно ратуша має зал для зборів і церемоній на другому поверсі й годинній вежі. Багатство ратуші вказує на багатство й могутність міста. Містом управляв магістрат на чолі з війтом (старостою). Обрані в магістрат призначали на річний строк двох бурмистрів - тодішню виконавчу владу.

Ратуша, герб, печатка, міські ваги... – Київ мав всі атрибути міст Центральної й Західної Європи.

На зміну магістратам і війтам прийшли призначувані губернатори. Ратуші скасували, а в ряді місць, у тому числі й Мінську, будинку їх навмисно зруйнували. У нашій столиці це зробили в 1851 році по особистій вказівці Миколи І.

Для сучасних минчан поняття "магдебурзьке право" - знакове. Міщанам дозволено було рубати ліс на будівлю будинків й їхнє опалення із князівських лісів на три милі навколо міста, за винятком бортей (дерев, на яких стояли вулики із бджолами), а також пасти худоба в тих лісах. Міщани зобов'язані були вибудувати суспільну лазню й ратушу, під которою мали бути крамниці червоних товарів і хлібні, у самій же ратуші повинна була зберігатися бочка мірна й медница з городскою печаткою; там же перебувала й камера для очищення товарів пошлиною. Дозволено було міщанам вибудувати на ріці Свислочи млин, але з тією умовою, щоб вона не зменшувала правильного надходження доходів із млина замкової - князівської (що тепер зламано, у Нижнього ринку).

3.4 Литовський статут

У другій половині XIV ст., після визволення українських земель від монголо-та-тарського ярма, почався багаторічний процес інкорпорації Подніпров'я і Поділля до складу Великого князівства Литовського. Піл контроль литовських князів перейшла Волинь, а згодом й Київщина. Полісся та Сівершина.

Після приєднання до Литви, завдяки цілеспрямованій експансіоністській політиці великого князя Вітовта, територія Київського князівства значно розширилася, насамперед за рахунок колонізації південних степових регіонів. Кордони Київщини наблизились до берегів Чорного моря. Дбаючи про охорону краю з півдня, Вітовт побудував на нових рубежах ряд фортець і поселень, заклав кілька митниць. Князь відбудував і зміцнив Канів, заснував Черкаси та Кременчук. На березі Чорного моря було зведено фортецю та порт Дашів (Очаків) і розбудовано відбиту від татар гавань Хаджи-бей [10, c.144].

Loading...

 
 

Цікаве