WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Магдебурзьке право - Курсова робота

Магдебурзьке право - Курсова робота

Перерозподіл частини коштів зі сфери товарного виробництва й обміну в сферу землеволодіння зі споживчими цілями диктувалося також чисто життєвими міркуваннями: прагненням забезпечити себе необхідними продуктами на випадок неврожаю. А випадки подібного роду були дуже частими й неминучими через низький рівень землеробства й малої продуктивності сільськогосподарського виробництва. У той же час товарне виробництво й обмін залишалися в цілому слаборозвиненими. Їхньої можливості дуже часто залежали від стану й можливостей зовнішнього ринку. Тривалі й приватні війни, постійні спалахи феодальних междуусобиц усередині країни, що ввійшли в побут Великого князівства Литовського, надовго переривали торговельні операції купецтва й ремісничих майстрів, збільшували ризик додатка засобів у товарно-грошову сферу. Надлишок, що створився подібним чином, коштів перетерплював чисто феодальне перетворення, "застигаючи" у землеволодінні.

Немаловажною обставиною для формування структури власності багатої міської верхівки було поповнення числа городян із середовища дрібнопомісного військово-служивого шару - бояр. Улаштувавшись у містах, бояри, не залишаючи меча, обзавелися безміном і ремісничим інструментом. Серед міської верхівки була й шляхта.

Середній шар городян становили головним чином ремісничі майстри, торговельна частина жителів, що володіла крамницями, ларьками на ринках. У цей шар входили подмастерья, учні із числа повноправних городян, що були членами родин ремісничих майстрів і повторявших шлях, пройдений їхніми батьками. Загальну чисельність середнього шару городян у великих містах правомірно визначити в межах 40-50% всіх жителів, з огляду на, що частина їх становило духівництво, чини феодальної й урядової адміністрації[ 6. стр. 54-72].

Найбільш багатими городянами були купці, власники ремісничих майстерень, великі домовласники, лихварі, представники білого й чорного духівництва. Всі вони мали у своєму розпорядженні численну прислугу. У містах жили великі феодали із дружинниками, а також представники королівської й синьориальной адміністрації. Згодом, у міру розвитку науки й культури, тут з'явилися лікарі, юристи, художники, артисти, викладачі шкіл й університетів[9. с.93-96.].

Отже, з повною підставою можна укласти, що протягом всієї феодальної епохи селянство сформувало міське населення у всій його структурі - від патриціїв до плебеїв, від багатіїв-купців і цехмистров до учнів і найманців - "людей работных", "молодців", "паробков".

З розвитком міст, посиленням їхньої економічної ролі, а з іншого боку, з розширенням станових привілеїв панівного класу міське населення усе більш наполегливо домагалося від верховної влади станових прав і гарантій, без яких йому грозила доля кріпака .

Панівний клас і державна влада уступали в міру того, як переконувалися в перспективності поповнення джерел своїх доходів за рахунок економічної діяльності міст і неможливості ефективної експлуатації міста на тих же принципах, що й кріпака селянства. На цій основі зароджувалася система прав і привілеїв, у яких міське населення конституювалося в стан феодального суспільства в будь-якій феодальній державі, у тому числі й у Великому князівстві Литовському.

Принцип станових гарантій і привілеїв, на якому спочивала соціальна організація феодального суспільства, став вихідним пунктом й у суспільно-економічному й політичному розвитку феодального міста. Найважливішим у системі привілеїв було право міст на організацію самоврядування[6. стр. 54-72].

3. Міське самоврядування

3.1 Міське самоврядування на основі магдебурзького права

Проф. Д. І. Багалей характеризує міське самоврядування в лівобережної Малороссії в 1-ої половині XVІІ в. наступним чином: магдебурзьке право даровалось тут у видах чисто економічних, для збільшення числа ремісників. Усякий, хто мав у місті майно або який-небудь промисел, був під відомством городового магістрату. На чолі міського керування стояв війт, іноді призначений королем (довічно), іноді виборний. Бурмистри, радцы й лавники вибиралися із середовища поспольства, з людей, знаючих у магдебурзькому праві. По грамоті 1625 р. у Стародубе вони повинні були бути католиками, у Чернігові ж і Ніжині це не було потрібно. У перший раз вибір урядників робив війт із поспольством, потім війт, урядники й поспольство. Війт із лавниками й бурмистер з радцами могли судити не тільки місцевих міщан, але й всіх приїжджих при зіткненні їх з місцевими обивателями, навіть у тяжких карних злочинах, як каліцтво, насильство, убивство й т.п. Судочинство повинне було відбуватися по магдебурзькому праві, у Чернігові й Ніжині - мовою польському, у Стародубе, по грамоті 1625 р. - протягом перших 20 років на польському, потім на латинському мові. Апеляційний порядок для різних міст був різний, але останньою інстанцією у всякому разі був король. Міста, що користовувались магдебурзьким провом, мали більш-менш значну земельну власність; поверх того, для поповнення різних витрат, начебто платні міським урядникам і служителям, був уведений цілий ряд міських податків: торговельне мито із усякого роду привізних товарів, ваговое від ваги, помірнє від міри, мостове; потім місто одержувало доходи від віддачі в наймання міських гостинных дворів, лазень, резницких крамниць, млинів, воскобоен, броварень, солодовен, перевозу; у міську скарбницю йшов також податок з купців і ремісників, згідно з їхніми доходами. У витраті всіх цих зборів давався щорічний звіт перед уійтом і всім поспольством. У містах засновувалися торги і ярмарки; міщани одержували різні пільги щодо торгівлі й промислів: вони могли вільно курити пальник, варити пиво й мед, торгувати навіть заморськими винами; вони звільнялися, далі, від багатьох натуральних повинностей, начебто підводний, постойной, сторожовий; військову повинність вони зобов'язані були відбувати, хоча й вона поступово скорочувалася; так, в 1633 р. переяславские міщани були звільнені від явки в обоз і зобов'язані були брати участь тільки в посполитом рушенье. При з'єднанні з Росією в 1654 р. Малороссия одержала підтвердження ненарушимости своїх прав; в 1665 р. були видані містам жалувані грамоти на магдебурзьке право. У грамотах цих, однак, не були зазначені закони, які повинні були визначити сутність магдебурзького права; це робилося життям, практикою [18, c.15].

У справах "кримінальних" рішення представлялися на твердження вищої інстанції, який спочатку були звичайно полковий суд і полкова канцелярія, сюди ж подавалася й апеляція. У половині XVІІІ в. всі магістрати були звільнені від юрисдикції полкових судів і підлеглі суду генеральному, куди й направлялися апеляції на рішення магістратських судів. На війта приносилися скарги у вищий суд, на урядників - у магістратський. Сфера відомства магістратського суду поширювалася на міщан і посполитых, що жили в місті; чолобитниками на останні могли бути й особи інших станів. Крім міських урядників, у магістратському суді засідали також і представники козацького уряду, напр. у Стародубе - полковник, полковий суддя, полковий сотник. Там, де полковники зловживали своєю владою - напр. у Стародубе - козацький уряд впливав на рішення магістратських судів. Цьому сприяла й та неясність, невизначеність, що існувала в самому понятті й змісті магдебурзького права у Малороссии.

Першою метою, якої домагалися городяни у всіх країнах феодальної епохи, було право організації міського життя на основі самоврядування. Зразком для городян служили норми права міста Магдебурга. Жалувані грамоти на магдебурзьке право проголошували три принципи: скасування действовавших раніше звичаїв, литовського, російського права; скасування влади й суду над міщанами державцев, поміщиків, воєвод і всіх інших чинів великокнязівської адміністрації на місцях; установа самоврядування - раді, що обирає городянами.

Органи великокнязівської влади, зокрема, великокнязівський суд, зберігають за собою право розбору справ міщан лише як апеляційна інстанція на рішення органів міського суду. Але й при цьому у всіх грамотах обмовляється, що розбір такої апеляції буде вироблятися відповідно до норм магдебурзького права.

Те, що міста до магдебурзького права мали свій суд і своє право, підтверджують джерела. Можна лише припустити, що місцеве право видиме мало враховувало специфічні потреби й діяльність городян, нове положення самого міста як центра ремесла й торгівлі. У противному випадку важко зрозуміти сам факт заміни місцевого із чужоземним, з огляду на настільки типову феодальній епосі прихильність традиції, старовині.

Отже, досягнутий рівень міського життя виявився в суперечності із традиційними правовими нормами. Видимо, цей конфлікт назрівав протягом тривалого часу й, природно, раніше інших гострота його позначилася у великих містах. Тільки в зміні соціальної структури населення й у рівні, що змінився, економічної діяльності міст як центри ремесла й торгівлі можна знайти реальний ґрунт для твердження в містах України магдебурзького права. Надання містам самоврядування було, безсумнівно, визнанням за ними певної суспільної сили, важливої ролі в долях держави. Воно склало цілий етап його соціально - економічної історії[6. cтр.78-84].

Loading...

 
 

Цікаве