WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Магдебурзьке право - Курсова робота

Магдебурзьке право - Курсова робота

2.3 Юридики

Монопольний характер власності феодалів на землю, їх економічних і політичних привілеїв впливав на формування й розвиток міста. Володіння феодалів не обмежувалися межами маєтків. Їм також належали цілі міста. Але й ті міста, які не перебували у власності феодала, виявлялися в орбіті його володінь і влади. Досягалося це шляхом придбання ділянок землі, що входили в межі міста або належали їм, хоча й розташованих за міською рисою у вигляді передмістя, окремої слободи. Власність феодалів у містах випадала з-під юридичного контролю й впливу правового статусу міста, як і сам феодал. Вона й одержала назву юридики.

Юридики стають, так сказати, постійно діючим фактором економічного й політичного життя феодального міста головним чином тому, що панівний клас включає місцеві ринки, дрібнотоварне виробництво в ті сфери, використання яких сприяє росту його доходів. У цьому насамперед вся суть такого явища як юридики.

Система юридик не локалізувалася межами Східної Європи, зокрема Великим князівством Литовським. Вона була добре відома й країнам Західної Європи. Правда, сеньйоральний режим в історії західноєвропейського міста склав етап його ранньої історії - XІ - XІ вв. За ним пішов період боротьби проти сеньйорів за муніципальні волі, у результаті якої міста затвердили свою станово-політичну автономію.

Перші звістки про юридике в містах України ставляться до XV століття.

Верховна влада санкціонує юридики твердженням їхніми своїми грамотами, зовсім не з огляду на, як позначиться на місті й на її власних інтересах множення юридик. Тільки грамоти королеви Бони Гродно містять єдине свідчення спроби відокремити приватну власність феодала від приватної влади над городянином.

Як ні отрывочны дані, вони цілком виразно свідчать про те, що в містах юридики являли собою постійне явище протягом усього розглянутого періоду.

У чому причини устремління городян у юридики? Документи одностайні у визначенні головної з них - втечі від податкового тягаря. Оскільки вдома й ділянки феодалів не піддавалися оподатковуванню, прагнення городян звільнитися від поборів передачею права власності на свій будинок і земельні ділянки феодалові, залишаючись при цьому розпорядником проданої нерухомості, було цілком природним виходом з положення.

Питанням першорядної важливості є питання про заняття населення юридик. Документи незмінно вказують, що на юридиках духовних і світських феодалів живуть купці, торговці, ремісники. Запису книг раді Бреста неодноразово називають цехових майстрів, подмастерьев, навіть цехмистров. Єдиною групою землеробського населення на юридиках були городники.

Юридики в містах не досягли того ступеня автономності, що грозила перерости в самоізоляцію усередині міста.

Документи чітко виявляють прагнення власників юридик сконцентрувати у своїх міських володіннях ремісниче й торговельне населення. Звідси можна укласти, що оскільки формування юридик проходило й за допомогою переселення кріпаків у міста, юридика сприяла процесу урбанізації, а це дає можливість, з огляду на умови розвитку міст у Мові Посполитой, зробити висновок про позитивну роль юридик у процесі розвитку міст як центрів ремесла й торгівлі. Юридики протягом XVІ - першої половини XVІІ в. залишалися важливим фактором соціально-економічного життя украниских міст. Вони наклали свою печатку й на структуру міського населення[6. стр.30-54].

2.4 Городяни

Міське населення з XV століття йменувалося міщанством. Міщанство включало у свій склад різні категорії громадян: ремісників, торговців-купців, домовласників й ін. Юридичне оформлення міщанства в особливий стан феодального суспільства знайшло відбиття в державному законодавстві Великого князівства Литовського - Статутах. Так, уже в першій статті першого розділу Статуту 1529 р. міщанство виділялося як особливий об'єкт права: "... міщан карати не хочем...". Однак не тільки Статути визначали правовий стан міщанства. Воно конкретно регламентувалося великокнязівськими грамотами на магдебурзьке право[4. c. 83-84].

Населення міст формувалася за рахунок швидких селян, а також з ремісників, переселених феодалами в місто. Серед жителів міст близько 80% минулого білоруси. Отут жили також росіяни, українці, литовці, поляки, євреї, німці, татари. Більшу частину населення становили ремісники й торговці. Крім них у містах була велика кількість міських низів (плебсу )[3. с.136].

Збережені документи дозволили цілком чітко констатувати поповнення міського населення за рахунок селянства. Разом з тим у більших містах у числі жителів були вихідці з малих міст і містечок, що належали приватним власникам.

Реалізуючи бажання скористатися містом для поповнення своєї кишені, феодал не відмовлявся від можливості "перемкнути" частина своїх підданих на працю в сфері дрібного товарного виробництва й обміну. Інвентарі дають досить прямих і непрямих свідчень того, що в структурі міського населення постійну групу становили жителі, переселені їхніми феодальними панами й сохранявшие при цьому свою особисту залежність.

Городянин-кріпак виступає в феодальному місті зовсім чітко. Невірно бачити в цьому факті особливість всього Великого князівства Литовського. Це - особливість епохи. Так, дослідник феодальних міст В.А. Франконии Єрмолаєв прийшов до висновку, що "все населення франконских міст XVІ століття можна розділити на три категорії: на особи, що не перебувають у феодальній залежності й не несучих ніяких феодальних повинностей; на особи, особисто вільних, але, що перебувають у феодальній залежності від міста або інших сеньйорів і несучої відповідної повинності; на особи, що перебувають у кріпосної залежності".

Подібну із цієї можна вважати структуру населення білоруського міста XVІ - першої половини XVІІ в. Таким чином, кріпосний городянин - фігура постійна для феодального міста. Але влаштувавшись у місті такий кріпак здобувало можливість зняти із себе тягар натуральних повинностей, замінивши їхнім грошовим оброком.

У соціальній структурі міського населення переглядає ще одна група, існування якої викликане як ростом фольварочно-барщинной системи, так і розвитком товарно-грошових відносин. Група ця позначена в джерелах термінами "люзные", "гультяи". Обидва терміни мають через що розорилася й збезземелену частину селянства. Протягом XVІ - першої половини XVІІ в. місто залучило більшу масу селянства, що розорилося, і вони утворили постійну групу міського населення. Конституція 1620 року прямо називає "люзного" міським жителем. Відповідно до цієї конституції, до "люзным" - городян ставилися ті, "які будинків своїх не мають і не найнялися на рік".

Для того, щоб бути повноправним городянином, перебувати під захистом міського самоврядування, користуватися привілеями, які надавалися місту, складатися в цеху, а виходить, мати право займатися ремеслом, вести торгівлю на міському ринку, необхідно було мати певну нерухомість. Обов'язковим мінімумом був власний будинок, або, як тоді говорили, "оселость свою мети". У цехових уставах обмовлялося, що для вступу в цех майстер, крім знання свого ремесла, повинен "у місці бути добрі оселым". Отже, "люзный" городянин не мав необхідного майнового мінімуму, щоб стати повноправним городянином. І проте "люзные", "гультяи" заповнюють міста. Вони наймають житлове приміщення в городян й у документах фігурують за назвою "каморники". Ті з них, які займаються перепродажем товарів, продуктів, позначені в джерелах терміном "перекупники"; працюючі по найманню - "найманці", "молодці", "паробки"; пошедшие в служіння названі "слугами". Але в місті поселявся не що тільки розорився селянин. Число городян поповнював і селянин, що володів відомими матеріальними можливостями, які дозволяли йому влаштуватися в місті як повноправному городянинові. Позбавлені такий можливості, але обладавшие ремісничою професією, виявлялися в сфері бюргерських і цехових з, хоча й не мали "своєї оселости", тобто власного будинку й двору, живучи на положенні "каморника". Про таких майстрів - членах цеху повідомляє ряд міських документів. Очевидно велико в місті було й число жебраків.

Відома феодальному місту й група городян, що розорилися. За даними про збір "позлотового" побору з міських будинків Вітебського повета в 1601 р., з 1143 будинків 295, або 26%, названі "бідними халупами". З 253 ремісників, що сплатили цей податок, 81 - "бедные", а 23 "гірші", перші платили 15 грошів, другі 12. Про велику чисельність бідних городян якоюсь мірою може свідчити сам факт їхнього оподаткування[8, c.115].

Верхівку міського населення становили багате купецтво, ремісничі майстри, що стояли на чолі цехів. Ця частина городян тримала у своїх руках всю владу в місті. Велика кількість описів майна, заповідальних актів дозволяє скласти загальне уявлення про структуру власності міських багатіїв. Основні її елементи - будинку, крамниці, товари, наявні суми, боргові зобов'язання, орні, сінокісні вгіддя й фольварки. Можна з повною впевненістю сказати, що багатство купця, цехмистра спочивало на двох підставах: товарному виробництві й обміні й феодальному господарстві.


 
 

Цікаве

Загрузка...