WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Три поділи Речі Посполитої - Курсова робота

Три поділи Речі Посполитої - Курсова робота

Другий поділ Польщі свідчив про невідворотність остаточного поділу й ліквідацію польської державности. Паувальники, брутально перешкоджаючи будь-яким спробам модернізації Речі Посполитої та функціонуванню її легальної влади, фактично перекреслили можливість її екзистенції. Залишена після другого поділу обідрана польська державка, із змінімалізованими (а насправді – зліквідованими) функціями могла б стати територією підвладною виключно Росії, а отже, й джерелом конфліктів із двома іншими учасниками поділів, не кажучи вже про постійне намагання такої державки вибавитися з-під ненависного панування і повернути собі втрачені провінції.

І.5 Третій поділ Речі Посполитої — знищення Польської держави

Польські патріоти, не змирившися з рішеннями сейму, у березні 1794 р. оголосили в Кракові про початок повстання проти іноземних військ.

На чолі повстання встав Тадеуш Костюшко, при ньому була створена Головна національна рада. До армії Костюшко, що виступила з Кракова у напрямку Варшави, приєднався загін селян Краківського воєводства.

У першій великій битві – при Рацлавицях – повстанська армія отримала перемогу над російськими військами.

В квітні перемогли повстання у Варшаві та Вільнюсі (Вільно). 7 травня Костюшко видав Поланецький універсал, яким селянам дарувалася особиста свобода, скорочувалися розміри панщини, признавалося спадкове право селян на оброблювані ними землі. Проте шляхта всіляко саботувала проведення цього універсала, а в самій Варшаві почалися зіткнення між Головною національною радою й городянами на чолі з К.Конопко, виступаючими за більш радикальні заходи.

Тим часом у червні прусські війська вступили до Кракова, а росіяни – в серпні взяли Вільнюс. В листопаді, не витримавши натиску армії О.В.Суворова, здалася і Варшава. [1, 62]

Більшість дослідників цієї проблематики радянських часів твердять, що повстання Костюшко дало поштовх для нової російсько-пруссько-австрійської інтервенції. Польща виявилась беззахисною перед могутньою коаліцією і внаслідок третього переділу припинила самостійне державне існування до 1918 р. [8, 26-29]

Отже, незадовго після другого поділу загарбницькі держави (а насамперед Росія) почали обмірковувати те, як би то провести третій – остаточний – поділ Польщі; зокрема сильні німецькі держави недвозначно домагались нових територіальних збагачень за рахунок Польщі, енергійно провадячи задля цього війну проти революційної Франції.

Такі мотивації отримали рішучу перевагу в новітній та сучасній історіографії. Давніші дослідники, які, зрештою, тлумачили історію згідно з офіційною пропагандою займанців, трактували повстання Костюшка як основну і безпосередню причину третього поділу 1795 року і ліквідації польської держави. [8, 32]

Всупереч тодішній пропаганді і твердженням кількох генерацій істориків, загарбання Росією литовсько-білорусько-українських земель не принесло їхнім мешканцям жодного визволення з-під іноземного панування.

Влада царської Росії над тими неросійськими краями і народами була значно тяжчою і нестерпнішою. Мало що змінював той факт, що православна віра (яку сповідувала більшість населення цих територій) була панівною.

Натомість від самого початку царська влада розпочала війну з греко-католицькою та католицькою церквами, до лона яких також належали багато мільйонів віруючих. Навіть більше, нове панування загрожувало українському, білоруському, литовському та польському народам цілеспрямованою та брутальною русифікацією.

Після рішення спірних питань, 24 жовтня 1795 року держави, які приймали участь в розділі встановили границі інших польських земель. У результаті III розділу Росія одержала Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву й Курляндію, що залишились до сходу від Бугу, і лінії Немирів-Гродно, загальною площею 120 тис.км2 і 1,2 млн. чоловік. Пруссія – остаточну частину Підляшшя й Мазовії з Варшавою, Жемайтії (Західної Литви) і Малопольщі, загальною площею 55 тис. км2 і 1 млн. населення. Австрія – Краків і частину Малопольщі між Пилицею, Віслою й Бугом з м. Люблін, частину Підляшшя й Мазовії, загальною площею 47 тис. км2, і 1,2 млн. населення. [5, 77-78]

Останньою крапкою в ліквідації польської держави було зречення від престолу останнього короля – Станіслава Августа Понятовського (25 листопада 1795 р), а також угода трьох союзників (26 січня 1796 р), в якій вони зобов'язувалися ніколи не вживати назви "Королівство Польське" або "Польща" і надалі спільно виступати проти будь-яких намагань відновити цю державу в будь-якій формі. Власне ця угода і стала найсерйознішою підставою тісної співпраці, союзу Росії, Австрії та Пруссії аж до останніх років минулого століття. [8, 148-154]

Внаслідок поділів Польщі витворився найтриваліший в історії Європи союз трьох імперій. Австрія та Пруссія доволі сильно поєдналися з Росією і це поєднання значною мірою було наслідком побоювань, що будь-яка неприязна супроти Росії політика може спричинити зміну її настроїв щодо польського питання. Ці побоювання справдилися не далі як за десять років після останнього поділу. Російський самодержець почав обдумувати можливість надання частині, або й усій території Речі Посполитої, що відійшла до Австрії та Пруссії національно-політичної автономії, що, врешті, частково й було зроблено у 1815 році – згідно з ухвалою Віденського Конґресу. Проте ця політика фактично не порушувала угоди поділів, обмежившись лише закріпленням деяких територіальних та політичних вирішень Наполеона (з 1807 –1809рр), фактично продовживши їхню чинність до 1831 року. У 1807 році після розгрому Пруссії Наполеон проголосив на частині польських земель Варшавське князівство під своїм протекторатом і "дарував" йому Конституцію (Кодекс Наполеона), яка задекларувала рівність усіх громадян, особисту свободу селян, надала право створення державних структур. У 1811 році селян звільнили від панщини за викуп, вони отримали право власності на землю. [8, 162]

Після третього розділу Речі Посполитої російські володіння охоплювали 81% колишніх територій Польщі, тобто литовсько-білорусько-українські землі, а також територію центральної Польщі з Варшавою. Створене на території, яка належала Росії, Королівство Польське втратило автономію в результаті народних повстань 1830 і 1863 років.

Після I світової війни й Ризького миру (1921), які завершились польсько-більшовицькою війною, значна частина колишніх російських володінь залишилася в СРСР, крім Литви й Латвії.

Розділ ІІ. Наслідки розподілів Речі Посполитої

ІІ.1 Значення розподілів Польщі для держав-союзниць в економічній галузі

Поділи та ліквідація Польщі мали різне значення і наслідки для кожного з учасників цих акцій. Росія, як ініціатор поділів заволоділа більшою половиною території Речі Посполитої (біля 460 тис. км.2 з населенням біля 6 мільйонів), проте це були землі з нижчим рівнем господарського та культурного розвитку, дуже різнорідні щодо етнічного складу і через те населення цих територій легше піддавалося асиміляції, і, відповідно, чинило менший спротив русифікації (принаймні в ХIX столітті). Найважливішим здобутком для Росії було просунення її кордонів далеко на захід і, відтак, поважне зміцнення її впливів у Європі, зокрема в середньозахідній її частині.

Австрії дісталося найменше – 132 тис. км.2 з населенням 3,9 мільйонів, серед яких поляки становили більшість, але доволі численними були також українці. Були це також землі економічно слабо розвинуті. Проте Відень і не збирався – цілком очевидно – виступати проти поділів, а як їхній безпосередній учасник, прагнув до того, щоб захопити якомога більші площі і якомога більше посполитих, проти чого, природно, виступали Берлін та Петербург. Це, власне, Австрія вимагала від Росії збільшити кількість царського війська а Польщі і якнайшвидше розправитись з повстанням.

Легендою є, вочевидь, і твердження, що Австрія готова була відмовитись від своїх польських здобутків. Насправді вона не пристала на це навіть у час найсерйозніших успіхів Наполеона (котрий пропонував Австрії віддати Галичину взамін за прусський Шльонськ чи якусь із балканських провінцій Туреччини; подібні проекти в тому ж часі виношував і цар Олександр I). [3, 67-71]

Набутки Пруссії – основного ініціатора та речника усіх поділів – були дещо більші від австрійських (148 тис. км.2 з населенням 2,8 мільйони), однак найсуттєвішим здобутком було те, що вона заволоділа найважливішою частиною споконвічних польських земель разом із столичною Варшавою.

Пруссія – враховуючи давно здобутий Шльонськ – захопила найбільш економічно розвинуті та цивілізовані регіони. Польські території і польське населення становили після 1795 року чи не половину усієї території та всієї людности Прусського Королівства. Ці території були дуже привабливі для економічного розвитку, а особливо для зміцнення Пруссії. Задля цього, власне, Берлін і провадив і тоді, і згодом таку послідовну, стабільну і брутальну антипольську політику, що, зі свого боку, викликало глибоко негативну позицію поляків. [6, 84]

Loading...

 
 

Цікаве