WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Три поділи Речі Посполитої - Курсова робота

Три поділи Речі Посполитої - Курсова робота

В оцінці причин розділів Польщі і їхніх наслідків думки істориків розділилися. С. М. Соловйов в "Історії падіння Польщі" виділив три фактори, три найважливіші, як він вважав, причини цих подій:

  1. "Російський національний рух, що відбувався... під релігійним прапором;

  2. Завойовницькі прагнення Пруссії;

  3. "Перетворювальні рухи, що панували в Європі з початку століття до кінця його". [6, 41-44]

Книга Соловйова, написана в 1863 р., у цілому відбивала офіційну точку зору того часу, яка зводилася до того, що розділи Польщі були неминучі, але деякі історики наступного часу були більш категоричні й винили в розділах Польщі або тільки самих поляків, або країни-учасниці розділів. Так чи інакше розділи Польщі негативно позначилися на розвитку взаємин між російським і польським народами й на тривалий період часу створили для Росії серйозну політичну проблему.

І.3 Перший розділ Речі Посполитої. Надбання союзників та втрати Польщі

В 1768 положення ще більше загострилося: проти Росії виступила так звана Панська конфедерація польських магнатів, у відповідь на що спалахнуло повстання православних селян гайдамаків. А рішення Росії щодо поділу Польщі викристалізувалося у 1771 році – наприкінці Панської конфедерації.

Росія мала достатню силу, щоб скорити Польщу, але цього не допустили б Австрія й Пруссія, які домовилися спільно підтримувати існуючий у Польщі політичний лад. Так виник новий союз, що призвів в остаточному підсумку до першого розділу Польщі. Проти Панської конфедерації були послані російські війська під командуванням О.В. Суворова, які досить швидко зуміли впоратися із супротивником. Однак надмірна рішучість Росії стала турбувати тепер і інші європейські країни (зокрема, Францію), які, щоб відволікти увагу російського уряду від Європи, спровокували початок Російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Ця війна, що була в цілому успішною для Росії, лягла непосильним тягарем на плечі російського народу, і уряд, усвідомивши, що значного посилення Росії за рахунок Туреччини європейські держави однаково не допустять, став шукати шляхи до миру. Але Туреччина, активно підтримувана Австрією, не бажала йти ані на які угоди. Відмовитися від підтримки Туреччини Австрію спонукало лише згода Росії на розділ Польщі, який ініціювала Пруссія. [5, 38-39]

Так, Катерина II, не змігши заручитися серйознішою підтримкою короля чи якоїсь достатньо впливової групи, зважаючи на невдоволення Австрії та Пруссії її новими завоюваннями в Туреччині, після певних вагань згодилась з проектом поділів Польщі, що його неодноразово пропонував прусський правитель Фрідріх II. Задля історичної правди варто зазначити, що перший крок у цій справі (ще в лютому 1769 року) зробила Австрія, зайнявши невеликий анклав – Спішське староство. Остаточний проект поділів прусський монарх запропонував Габсбургам у січні 1772 року.

У результаті 25 липня 1772 р. трьома країнами була підписана угода про розділ. Однак, після узгодження генерального плану Берлін та Відень почали змагатися в захланності, прагнучи загарбати якомога більший шмат території. Стримувала їх хіба що Катерина, звісно не з симпатії до польської держави чи народу. Вона все ще плекала надію, що знесилена Польща залишиться під протекцією Росії – як сили, що турбується про її подальшу екзистенцію. Через це займанщина Росії була доволі поміркована (92 тис. км. і біля 1,3 млн. населення) в порівнянні із захопленнями інших учасників поділів (Австрія – 83 тис. км. і біля 2,65 млн. населення, Пруссія – 36 тис. км. і біля 580 тис. населення). Усе це відбувалось у якомусь зв'язку з тодішніми британськими та міжнародними засадами рівноваги сил і рівноваги завоювань.

Отже, за першим розділом Польщі Росія одержала великі території польської Лівонії й частини Білорусії площею 92 тис. км2. Австрії дісталася Малопольща з територією в 83 тис. км2, а Пруссії лише 36 тис. км2 Великопольщі. Однак в економічних відносинах, землі, що відійшли до Росії були найменш розвинені, так до того ж Австрія й Пруссія одержали свої частки без єдиного пострілу. [5, 43]

Втрата понад 30 відсотків території і 40 відсотків населення мала би подіяти на Річ Посполиту як широко застосовуване в тих часах "пускання крови" хворим на гіпертонію. Перший поділ на багато років примирив опозиційні настрої в обкраяній Польщі. Практично без опору сприйняв акт поділу найвищий орган суверенної влади – сейм, скорумпований і заляканий (не враховуючи кількох винятків). Поділ суттєво зміцнив порозуміння між Петербурґом, Віднем та Берліном. Натомість не вдалося Росії так само успішно розвинути співпрацю з обома партнерами в інших напрямках – насамперед у Туреччині та в німецьких землях.

Отже, перший поділ був для його учасників доволі вигідним. Це могло означати, що в подібній кризовій ситуації займанці діятимуть за подібним сценарієм, що й сталося за двадцять років, щоправда в дещо іншій ситуації, хоча умови, які їй передували були дуже схожими.

І.4 Історія другого поділу Речі Посполитої

Невелика Польська держава, яка залишалась, зберігалася в зоні російського впливу й протягом ряду наступних років фактично управлялася не стільки королем Станіславом-Августом, скільки російським послом у Варшаві.

Так тривало до кінця 1780-х рр., коли сильна антикоролівська опозиція в сеймі вирішила переорієнтувати польську зовнішню політику на союз із Пруссією. Нове покоління польських політиків – патріотів, задивлене в ідеї просвітництва і позбавлене "комплексу катастрофи поділу", задумало скористатися з проблем Росії під час її війни з Туреччиною (1787–1792). [1, 22-24]

Катерина II не піддалась намові польського короля укласти союз із Річчю Посполитою і прийняти програму реформ. Патріотичний табір почав діяти (з розрахунку на союз із Пруссією та на доброзичливість Австрії) не зважаючи на Росію і відкидаючи її протекторат. На основі підписаного в 1790 р. пруссько-польського договору про взаємодопомогу сейм прийняв ряд важливих законодавчих актів, самим значним з яких була конституція 3 травня 1791 р. Як відзначають сучасні польські історики Л. Кондзеля й Т. Цегельский, це був "останній перед розділами акт самовизначення народу". При цьому польським законодавцям була властива характерна для Століття Просвітництва ілюзія, начебто "уже саме по собі утвердження нового державного устрою помножить сили" країни. [3, 68-69]

Впродовж чотирьох років сейм проводив реформи, спрямовані на модернізацію держави та суспільства, однак Росія все це перекреслила, започаткувавши другий поділ. Король поступився бажанням Катерини II і в липні 1792 р. приєднався до тарговицької конфедерації. Представники патріотичної партії реформ змушені були покинути країну.

Цього разу учасниками поділу були тільки Росія та Пруссія. Союзники дійшли згоди всупереч прагненням Австрії зберегти територіальну цілісність Речі Посполитої і не залишили Відню вибору, як тільки остаточно визнати доконаний факт.

Звістка про польську конституцію сильно стривожила російську імператрицю, яка побачила в ній відгомони французьких революційних подій і зовсім не бажала мати щось подібне в безпосередній близькості своїх границь. Дочекавшись поки Австрія й Пруссія загрузли у війні з жірондистською Францією, Катерина навесні 1792 р. обрушила на Польщу російські війська. Кампанія була недовгою, і вже до літа російська армія контролювала всю територію Речі Посполитої. У грудні того ж року Петербург дав позитивну відповідь на чергову пропозицію Пруссії про новий розділ Польщі, офіційно проголошений 9 квітня 1793 р. Підсумком другого розділу була анексія Пруссією воєводства познанського, калишського, гнезнінського, щерадского, лечицького, іновроцлавського, брест-куявського, плоцького, добринських земель, частина равського й мазовецького воєводств, а також Торунь і Гданьск, усього 58 тис. км2 і майже 1 млн. населення. Російська частина включала білоруські й українські землі на схід від лінії Друя-Пінськ-Збруч, усього 280 тис. км2 і 3 млн. жителів. [3, 71]

У 1793 році Польща втратила близько 308 тисяч км. – що становило 3/4 її території. Від цієї трагедії не врятувало Польщу навіть те, що частина магнатерії та консервативної шляхти погодилась на співпрацю з Росією і, з формального огляду, позаймала урядові посади в Польщі всупереч усім діям Чотирилітнього Сейму. Трагедія Тарговицької конфедерації 1792 року однозначно засвідчила, що навіть домінація консервативної проросійської орієнтації не змогла врятувати Польщу від поділів. Долю поділів визначило прагнення трьох союзників-загарбників на легкі, але чималі територіальні долучення коштом немічної Польщі. [5, 57]


 
 

Цікаве

Загрузка...