WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період - Курсова робота

Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період - Курсова робота

По-третє, нове радянське керівництво почало відходити від сталіністського сприйняття США як "найнепримиреннішого та найлютішого ворога". У доповіді на XX з'їзді КПРС М. Хрущов закликав покласти в основу радянсько-американських відносин п'ять відомих принципів мирного співіснування, розвивати між СРСР і США дружні стосунки для зміцнення миру в усьому світі. М. Хрущов неодноразово підкреслював особливу спільну відповідальність двох великих держав — СРСР і США — за запобігання ядерній катастрофі та врегулювання конфліктів у різних "гарячих точках" Землі.

Хрущов був першим державним діячем Росії, що намагався робити світову політику. Він зазнав краху, тому що йому не вистачало засобів для проведення такої політики, і він при цьому, не маючи достатнього прикриття, піддав ризику Радянський Союз. Його динамічний наступ на Америку увінчався успіхом в Індії, на Близькому Сході й у Берліні, однак на Кубі призвів до сенсаційного оголення слабостей Радянського Союзу. Проба сил, свідком яких світ став восени 1962 р., звичайно розглядається як кінець холодної війни у власному розумінні слова, однак процес ядерного озброєння почався ще до цієї конфронтації.

Коли Хрущов в 1957-1958 р. захопив керівництво партією й урядом, уже стала вимальовуватися перспектива боротьби на два фронти - Китай на сході й Америка (включаючи частину, що перебуває під її впливом, Європи й Азії) на заході. Необхідна була кругова оборона, що вимагає таких озброєнь, які дозволяли б протистояти усьому іншому світу й тим самим були б досить переконливим засобом залякування. Хрущов спробував, опираючись на пророблену Сталіним підготовчу роботу, вирішити проблему безпеки за допомогою потужного потенціалу ядерної зброї міжконтинентальної дальності в сполученні з іншими засобами ядерного нападу, безпосередньо загрозливій Західній Європі і Японії. Ціль полягала в тому, щоб, проводячи під прикриттям залякування, створюваного ядерною зброєю, наступальну політику, ліквідувати кільце оточення, створене під керівництвом Америки. Спонукуваний цим устремлінням, він намагався натискати на Америку й Західну Європу всюди, де тільки в Радянського Союзу вистачало на це сил. Безсумнівно, він вважав подібну політику "оборонною", оскільки вона переслідувала стратегічну мету відбивання зовнішніх погроз. Однак засоби реалізації цієї політики припускали наступальні маневри й тим самим вели до створення прямої погрози безпеки іншої сторони. У випадку успіху збільшилася б сфера радянського впливу у світовому масштабі, а авторитарний соціалізм радянської моделі був би розповсюджений на інші країни. Хрущов був за збереження розмежування з Європою, однак вважав, що на зміну самоізоляції, на яку прирік Росію Сталін, повинна прийти нова, динамічна епоха "мирних завоювань", під час якої тривав би ріст "соціалістичного табору", поки він нарешті не поширився б на більшу частину світу й поки світова революція не була б реалізована без війни. Радянському ж Союзу приділялася роль утримання супротивників революції від ефективного опору, використовуючи погрозу війни й демонстрацію військової міцності.

У часи Хрущова технічна розробка ракет далекої дії, розпочата ще за Сталіна, просунулася настільки, що можна було сподіватися, що в найближчі роки за допомогою цієї зброї вдасться знайти здатність ефективного залякування у відношенні не тільки Європи, але й США. Однак утримання ракетних військ і необхідність подальшого вдосконалення керованих ракет вимагали дуже багато ресурсів. Хрущов прагнув розв'язати цю проблему за допомогою радикального скорочення суднобудівної програми військово-морського флоту, а також виробництва далеких бомбардувальників, вважаючи, що їхнє завдання візьмуть на себе ракети. Було зроблене переоснащення наявних кораблів, на яких встановлювалося ракетне озброєння для ведення морського бою на більших дистанціях; була збільшена чисельність підводного флоту, що також був оснащений ракетами для нанесення далеких ударів і придушення кораблів супротивника. Потім почалася реалізація програми будівництва сучасного надводного океанського флоту, озброєного керованими балістичними ракетами.

Зрештою Варшавський пакт, у якому домінували радянські збройні сили, досяг у Центральній Європі переваги над НАТО як по звичайних озброєннях, так і в області оснащених ядерними боєголовками ракет середньої дальності в Європі.

Перед Хрущовим в 1953-1958 р. відкрилася єдина у своєму роді за історію СРСР перспектива - можливість одним великим стрибком перебороти значне технічне відставання від американців в області озброєнь. У серпні 1953 р. з російського літака вперше була скинута воднева бомба, а 4 жовтня 1957 р. запуском першого штучного супутника Землі був покладений початок космічній ері. Ця подія мала неоціненний пропагандистський ефект для Радянського Союзу. У тому ж році росіянам вдалося успішно провести перше випробування міжконтинентальної ракети - балістичного снаряду, що мав дальність польоту понад 6000 км і міг використовуватися як засіб доставки ядерної зброї.

Незабаром СРСР обігнав США в цій сфері, тому що знайшли два вірних технічних рішення, що визначили розвиток ядерного арсеналу Росії до 90-х рр.: по-перше, радянське ракетобудування було орієнтовано на важкі ракети, здатні переносити великий ядерний заряд; по-друге, перевагу було віддано міжконтинентальним ракетам наземного базування. У результаті росіяни забезпечували собі перевагу у вигляді більш корисної ваги, яка закидалася, і могли запускати більше число високоточних боєголовок і доставляти до цілей могутніші ядерні заряди, ніж американці з їх порівняно легкими ракетами. У силу цих переваг радянської ракетної зброї для СРСР виявилися більше вигідними заключені зі США угоди про взаємне обмеження стратегічних озброєнь, оскільки досягнуті домовленості дозволили під дахом угод про ОСО (1972 і 1979 років) домогтися посилення російських ракет і, формально не порушуючи передбачених цими угодами обмежень, створити реальну погрозу американським міжконтинентальним ракетам у їхніх підземних шахтах.

Програма розгортання виробництва ракет, почата Радянським Союзом, давала СРСР як більш слабкій державі дві переваги: вона служила цілям політичної демонстрації й виконувала поставлену Хрущовим стратегічну мету забезпечення мінімального залякування у відношенні Америки, тому що давала засоби для створення достовірної погрози нищівного удару по великих містах і промислових центрах Сполучених Штатів. Незважаючи на ці переваги, радянські міжконтинентальні ракети були недостатньо точні й надійні й до того ж уразливі для ударів супротивника: перед запуском було потрібно кілька годин на підготовку, тому що їх необхідно було заправити рідким пальним. У цей період підготовки їх до запуску вони були прив'язані до одного місця й беззахисні: їх можна було знищити навіть звичайними бомбами. Для цього американські ВВС завжди тримали до однієї третини своїх міжконтинентальних бомбардувальників піднятими в повітря, вони могли завдати удару по СРСР і Китаєві з більше близької відстані, ніж радянські міжконтинентальні бомбардувальники й ракети по території США.

Ця взаємна уразливість на два десятиліття стала для обох сторін загальною основою їхньої відносної безпеки, що забезпечувалася застрашливою погрозою відплати за допомогою зброї, проти якої не було засобів захисту. Однак Радянський Союз у той час не обмежився своїми планами виробництва ракет далекого й середнього радіуса дії, за допомогою яких він міг загрожувати американцям і їхнім союзникам у Європі й підривати обороноздатність НАТО, а почав готовити переоснащення своїх військово-морських, сухопутних і військово-повітряних сил на ракетну зброю з ядерними боєголовками.

Лише із прийняттям цих програм озброєнь почалося сходження Радянського Союзу на позиції "наддержави" - такої великої держави, що має здатність використовувати свої збройні сили в усьому світі, причому більш ніж на одному театрі воєнних дій одночасно, з метою вирішити військовим шляхом результат конфлікту у свою користь. Правда, Радянська Росія вже навіть після 1943 р. розглядалася на Заході як світова держава: ще під час війни Черчілль визнав, що СРСР, як союзник займає 2-е місце після Америки. Однак ні в стратегічному, ні у військовому й технологічному відношенні Радянський Союз ще не був великою державою, здатною вести воєнні дії по усьому світі. Зміни почали відбуватися лише поступово із середини 50-х рр., і пройшло ще майже два десятиліття, перш ніж Радянський Союз дійсно перетворився у військову й військово-технологічну "наддержаву", що стоїть на одному щаблі зі Сполученими Штатами.

Loading...

 
 

Цікаве