WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період - Курсова робота

Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період - Курсова робота

Протистояння двох систем було закріплено офіційно.

У вересні 1946 р. посол СРСР у США М. Новиков на запит міністра закордонних справ СРСР В. Молотова підготовив аналітичний огляд "Зовнішня політика США в повоєнний період", яку можна назвати "довгою телеграмою" Новикова за аналогією з "довгою телеграмою" Кеннана (лютий 1946 р.). В огляді констатувалося, що повоєнна зовнішня політика США характеризується прагненням до світового панування, і робився висновок, що США готуються до війни з Радянським Союзом, який є в очах американських імперіалістів головною перешкодою на шляху США до світового панування. Аналітичний огляд Новикова відповідав віянням та настроям у кремлівських коридорах влади і сприяв виробленню курсу на конфронтацію із США. Впевненість сталінського керівництва в правильності обраного курсу підживлювалася оприлюдненими навесні 1947 р. "доктриною Трумена"та влітку того ж року "планом Маршалла",які було сприйнято й кваліфіковано в СРСР як ворожі інтересам країн Східної Європи, насамперед Радянського Союзу.

1.3 Доктрина Жданова

Посилення радянською правлячою верхівкою конфронтаційного навантаження політико-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії, а також бачення сучасного світу, яскраво виявилися в "доктрині Жданова",що її було сформульовано в доповіді секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова на нараді дев'яти комуністичних і робочих партій у вересні 1947 р. в Польщі. "Доктрина Жданова" базувалася на концепції "двох таборів", які сформувалися у світі після другої світової війни. Згідно з доповіддю, "імперіалістичний та антидемократичний табір" на чолі зі США ставить перед собою мету зміцнення імперіалізму, боротьбу з соціалізмом та демократією, встановлення американського світового панування; "антиімперіалістичний та демократичний табір" на чолі з СРСР веде боротьбу проти загрози нових війн та імперіалістичної експансії, за зміцнення демократії та викоренення залишків фашизму. Поступки політиці США та імперіалізму прирівнювалися до "мюнхенської політики", яка призвела до заохочення гітлерівської агресії. За такої постановки питання місця для політики "мирного співіснування", яка, втім, традиційно згадувалася в доповіді, практично не залишалося.

Ключове положення знайшло відбиття в заключній декларації наради: "Сформувалися дві протилежні політичні лінії: на одному полюсі політика СРСР і демократичних країн, спрямована на підрив імперіалізму й зміцнення демократії, на іншому полюсі політика США й Англії, спрямована на посилення імперіалізму й удушення демократії... Таким чином, утворилися два табори - табір імперіалістичний і антидемократичний, що має своєю основною метою встановлення світового панування американського імперіалізму й розгром демократії, і табір антиімперіалістичний і демократичний, що має своєю основною метою підрив імперіалізму, зміцнення демократії й ліквідацію залишків фашизму". Тим самим проголошувався розкол миру на два конфронтуючих політичних табори, насаджувався дух холодної війни.

Всі компартії повинні були послідовно орієнтуватися на Радянський Союз і беззастережно підтримувати його зовнішню політику. Доповідь Жданова містила наступний не опублікований у той час пасаж: "Оскільки на чолі опору новим спробам імперіалістичної експансії стоїть Радянський Союз, братні компартії повинні виходити з того, що, зміцнюючи політичне положення у своїх країнах, вони одночасно зацікавлені в зміцненні міцності Радянського Союзу, як головної опори демократії й соціалізму. Цю політику підтримки Радянського Союзу, як провідної сили в боротьбі за міцний і тривалий мир, у боротьбі за демократію, компартіям варто проводити чесно й відкрито ".

На нараді були піддані різкій критиці італійські й французькі комуністи за їхні спроби дистанціюватися від Москви, від досвіду більшовицької партії і йти до корінних перетворень у своїх країнах особливим національним шляхом. Тим самим робилося попередження компартіям країн народної демократії проти будь-якого відходу від радянської моделі. Представники ВКП(б) домоглися ухвалення рішення про створення Інформаційного бюро комуністичних і робочих партій, представлених на нараді. Воно повинне було розміщатися в Белграді й видавати газету "За міцний мир, за народну демократію!".

На нараді Інформбюро компартій в Угорщині в другій половині листопада 1949 р. лінію на всебічне викриття американського імперіалізму було продовжено й розширено. Секретар ЦК ВКП(б) М. Суслов заявив, що правлячі кола США й Великобританії, які очолюють імперіалістичний табір, проводять політику агресії, політику підготовки та розв'язування нової війни, спрямовану на завоювання світового панування. Таким чином, створювалася вкрай спрощена картина світу: з одного боку — постійно "агресивний" та "кривавий" імперіалізм, який здійснює активну підготовку до війни з СРСР, з іншого — "прогресивний" Радянський Союз, який неухильно виступає за "мирне співіснування".

Й. Сталін, який правив Радянським Союзом до березня 1953 р., до кінця своїх днів дотримуючись чорно-білого бачення світу, незмінно підкреслював запеклість та абсолютну непримиренність суперечностей між капіталізмом і соціалізмом, принципову несумісність систем і фатальну неминучість нової війни, доки СРСР перебуває "у капіталістичному оточенні". Ці погляди дістали відображення в останній роботі Й. Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР" (1952). Знову обґрунтовуючи тезу про історичну зумовленість та неминучість загальної кризи й розпаду світової капіталістичної системи, И. Сталін підкреслював, що доки зберігається імперіалізм, залишається в силі неминучість війни. Звідси висновок: "щоб усунути неминучість війни, треба знищити імперіалізм".

1.4 Сталінізація країн центрально-східної Європи після другої світової війни та її наслідки.

Сталінське керівництво прагнуло після війни створити радянську сферу впливу по всьому периметру границь СРСР, у першу чергу в Європі. Це завдання включало прихід до влади дружніх Радянському Союзу урядів, тобто забезпечення надійної безпеки для СРСР. Але не тільки. Кремль домагався також встановлення близьких йому за духом соціально-політичних режимів прокоммунистической орієнтації. Сталін ще під час війни звертав увагу югославського політичного діяча М. Джиласа на її особливий характер: "Хто займає територію, той і встановлює свій власний громадський порядок".

До кінця другої світової війни Червона Армія перебувала на території Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Східній Німеччині й Східній Австрії; вона взяла участь у звільненні Югославії й Албанії. Сталін прагнув так чи інакше включити ці країни (можливо, крім Австрії) у радянську сферу впливу, встановити в них "просовєтські" й прокомуністичні режими. Необхідно враховувати соціально-політичну кризу в країнах Східної Європи, тягу значної частини населення до глибоких перетворень. У більшості східноєвропейських держав до війни (тим більше під час війни) існували ті або інші різновиди авторитарних режимів, тому просте повернення до довоєнної демократії було неможлива. Звичайно, політична ситуація в країнах Східної й Південно-Східної Європи була різною: найбільшим впливом комуністи користувалися в Югославії, Албанії й Болгарії, найменшим - в Угорщині й Польщі, де існувало досить сильне антикомуністичне підпілля.

Відмова керівників США визнати радянську сферу впливу, і в першу чергу радянське домінування в Польщі, Румунії й Болгарії, викликала перші зіткнення між колишніми союзниками - провісники холодної війни. Спроби американського керівництва змінити політичну ситуацію в цих країнах у свою користь натрапили на тверду протидію Кремля.

Однією з основних причин прагнення керівництва США не допустити закріплення радянської сфери впливу були побоювання її подальшої консолідації й розширення. У цілому, з погляду американських фахівців з міжнародних справ, поділ Європи на сфери впливу був б програшним для США. Радянський режим по своїй суті був здатний створити у своїй сфері впливу монолітний блок, що не вдавалося західним демократіям. Вашингтон орієнтувався на більше виграшний для себе варіант системи післявоєнних міжнародних відносин, хоча реально й не міг запобігти наступному розколу Європи. Боротьба принципово різних концепцій післявоєнного пристрою стала однією з передумов холодної війни.

Сталін використовував для закріплення радянського панування в Східній Європі тверді недемократичні методи. Опорою цієї політики стали сили Червоної Армії й радянських органів Наркомату внутрішніх справ. Маючи на увазі присутність Червоної Армії на території Польщі, Сталін заявив керівникам польських комуністів наприкінці вересня 1944 р.: "На вашій стороні тепер така сила, що, якщо ви скажете, що 2х2=16, ваші супротивники підтвердять це. Але так буде не завжди... Якщо партія не використовує нинішній період, не візьме владу в руки, то партії не буде. Єдиний шлях – взяти відповідальність на себе. Не рахуючись ні із чим..." З липня по грудень 1944 р. органи Червоної Армії й представники НКВС репресували 30 тис. бійців підпільної Армії Крайовой (АК), що орієнтувалася на емігрантський лондонський уряд. Наприкінці березня 1945 р. радянські органи заарештували 16 видних військових і політичних керівників польського підпілля, що виступали й проти нацистів, і проти комуністів. В 1947 р. радянськими органами МВС були арештовані на території Польщі близько 2,5 тис. людей і інтерновані більше 2,7 тис. бійців АК "у порядку очищення тилу".

Loading...

 
 

Цікаве