WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період - Курсова робота

Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період - Курсова робота

Зіткнення через Болгарію й Румунію, як і бажання Радянського Союзу встановити комуністичний режим у Польщі, остаточно переконало Захід у тому, що Москва вважає зайнятий під час війни регіон сферою свого панування. Крайнє невдоволення західних політиків викликала й радянська політика на Ближньому й Середньому Сході. На Потсдамській конференції Сталін висунув територіальні претензії до Туреччини й наполягав на спільної радянсько-турецькій обороні Чорноморських проток.

Мова йшла про приєднання деяких східних районів Туреччини до Вірменії. Навіть Молотов визнавав згодом, що вимога встановити радянський контроль над Протоками "була несвоєчасна, нездійсненна справа". За його словами, "в останні роки Сталін трошки став зазнаватися, і в зовнішній політиці доводилося вимагати те, що Мілюков вимагав - Дарданелли". Спроби натисків на Туреччину тривали в 1946 і 1947 р.

Не менше роздратування Заходу викликала допомога СРСР комуністичним повстанцям у Греції. У Потсдамі Сталін запропонував також увести режим опіки над колоніальними володіннями Італії. Одержавши мандат на керування частиною італійських володінь, СРСР зміг би створити плацдарми на Середземне море й у Східній Африці.

Ще один конфлікт виник навколо Ірану. У той час як англійські війська покинули цю країну по закінченні війни, вивід радянських військ затримувався. В Іранському Азербайджані й Курдистані за підтримкою СРСР були проголошені автономії, що відмовилися підкорятися тегеранській владі; почався розділ землі між селянами.

Великобританія й США доглянули в цих подіях підготовку СРСР до розчленовування Ірану й до захоплення позицій на нафтоносному Середньому Сході. Захід навіть виніс іранське питання на розгляд ООН. З боку США пішла негласна погроза застосувати ядерну зброю, якщо СРСР не буде поважати територіальну цілісність Ірану.

У розпал іранської кризи в березні 1946 р. колишній англійський прем'єр-міністр У. Черчілль виступив в американському місті Фултоні з мовою, у якій затверджував, що Радянський Союз насаджує в Східній Європі прокомуністичні тоталітарні режими. У властивій йому образній манері Черчілль заявив, що Москва перегородила Європу залізною завісою. "Я не вірю в те, що Радянська Росія жадає війни. Те, чого вони хочуть,- це плодів війни й безмежного поширення своєї влади й своїх доктрин". Для протидії цьому, на думку Черчілля, потрібно було встановити міцний союз Великобританії й США. "Якщо населення Співдружності націй, що говорить англійською мовою, додати до США й урахувати, що буде означати подібне співробітництво на морі, у повітрі, у галузі науки й промисловості, то не буде існувати ніякого хибкого й небезпечного співвідношення сил".

Надалі, уважав Черчілль, погрозі радянської експансії випливало протиставити загальноєвропейську єдність, "від якої не може бути відлучена жодна країна". Це означало заклик включити Німеччину в західну систему безпеки.

Звичайно, мова відставного політика не могла вважатися вираженням офіційної позиції Лондона й Вашингтона — тим більше, що й президент Трумен, і лейбористський уряд Англії відмежувалися від заяв Черчілля. Проте Сталін реагував досить болісно. Він затверджував, що "установка Черчілля є установка на війну, заклик до війни зі СРСР". Протягом багатьох років радянські автори розглядали промову Черчілля у Фултоне як оголошення холодної війниРадянському Союзу.

Погрозу застосування атомної зброї Сталін коментував зовні спокійно, заявивши, що атомні бомби "призначені для залякування". Однак в 1946 р. радянські війська були виведені з Ірану й Маньчжурії. Втім, при цьому Тегерану були нав'язані угоди про визнання автономії Іранського Азербайджану й про спільну зі СРСР розробку нафтових родовищ у Північному Ірані. У відповідь уздовж ірано-іракської границі розташувалися британські війська.

Наприкінці 1946 р. іранська влада ввела війська в Курдистан і в Іранський Азербайджан і ліквідували автономії. Слідом за тим була розірвана радянсько-іранська угода про видобуток нафти.

В Америці протягом 1946-1947 р. поступово складалося переконання, що політика СРСР носить агресивний і експансіоністський характер, причому ворожість до демократичних країн стала розглядатися як невід'ємна властивість радянської політичної системи. Звідси випливав висновок, що Москві потрібно дати зрозуміти "у першу чергу дипломатичними засобами, а якщо потрібно, то й за допомогою військової сили, що її нинішній зовнішньополітичний курс може привести Радянський Союз тільки до катастрофи".

У березні 1947 р. Трумен звернувся до Конгресу із проханням санкціонувати американську допомогу Греції й Туреччини. У своєму виступі президент США проголосив так звану "доктрину стримування".

Холодна війна між недавніми союзниками почалася.

1.2 План Маршалла

У червні 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл висунув план надання Америкою економічної допомоги потерпілим від війни країнам Європи за допомогою надання кредитів і поставки товарів. Країни, що приймають допомогу, повинні були надати дані про стан своєї економіки, про валютні резерви, про плани використання одержуваних засобів. На підставі цих відомостей Конгрес США ухвалював рішення щодо масштабів допомоги.

Маршалл стверджував:

"Наша політика спрямована не проти якоїсь країни або доктрини, а проти голоду, убогості, розпачу й хаосу".

Із проханням про надання допомоги за планом Маршалла звернулися не тільки західноєвропейські держави, але й ряд країн Східної Європи. Радянський Союз спочатку також виявив зацікавленість в одержанні кредитів. Однак радянське керівництво не влаштували запропоновані умови. Через те, що Москва оголосила про позитивний баланс радянського бюджету, американці схильні були в обмін на кредити зажадати від СРСР допомоги східноєвропейським країнам сировиною й продовольством. Але головне, Кремль вважав неприпустимим передачу США інформації про ресурси одержувачів допомоги або складання будь-яких економічних програм для країн, що беруть участь у плані Маршалла. На думку радянського керівництва, американська допомога повинна була надаватися на основі заявок самих європейських країн.

Деякі радянські економісти затверджували, що США збираються надати допомогу Європі у своєкорисливих цілях, щоб звільнити внутрішній ринок від зайвих товарів напередодні нової економічної кризи, а тому не мають права висувати свої умови.

На сесії Генеральної Асамблеї ООН улітку 1947 р. Молотов заявив:

"Стає усе більше очевидним для всіх, що проведення в життя плану Маршалла буде означати підпорядкування європейських країн економічному й політичному контролю з боку США й пряме втручання останніх у внутрішні справи цих країн. Цей план є спробою розколоти Європу на два табори й завершити... утворення блоку ряду європейських країн, ворожого інтересам демократичних країн Східної Європи, і в першу чергу Радянського Союзу".

У результаті СРСР відмовився від участі в плані Маршалла й змусив прийняти таке ж рішення Албанію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Румунію, Фінляндію, Чехословаччину і Югославію. Особливо твердий тиск було при цьому зроблено на чехословацький уряд, який включав тоді не тільки комуністів, але й представників інших партій.

Повернувшись зі СРСР, глава зовнішньополітичного відомства Чехословаччини Я. Масарик, син першого президента Чехословаччини, з гіркотою сказав: "Я їхав у Москву як вільний міністр, а повернувся як сталінський лакей". Заходу не вдалося за допомогою плану Маршалла послабити вплив СРСР на його сусідів. Але звалилися й надії східноєвропейських країн зміцнити свою економіку. Розрив у рівні життя між Західною й Східною Європою став швидко збільшуватися.

Відмова СРСР від участі в плані Маршалла стала ще одним великим кроком на шляху до розколу Європи й затяжної холодної війні, свідченням радянського прагнення перетворити країни Східної Європи у своїх сателітів.

Подібна політика Кремля була на руку американським правим, що заперечували проти надання кредитів і економічної допомоги Радянському Союзу. Як визнавали пізніше деякі вашингтонські політики, якби СРСР прийняв план Маршалла, США, можливо, змушені були б відмовитися від своїх пропозицій. Але рішення Сталіна дозволило представити ініціатором протистояння саме Радянський Союз.

У вересні 1947 р. на нараді представників ряду компартій секретар ЦК ВКП(б) Жданов заявив, що в підсумку другої світової війни виникло нове розміщення сил на міжнародній арені й зложилися два табори: імперіалістичний, антидемократичний на чолі зі США й антиімперіалістичний, демократичний на чолі зі СРСР.


 
 

Цікаве

Загрузка...