WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проблема абсолютизму в Росії - Курсова робота

Проблема абсолютизму в Росії - Курсова робота

2.4 Церковна реформа

Важливу роль у розвитку абсолютизму грала церковна реформа. Разом з реформою центральних урядових органів було змінене управління церквою. В 1700 році помер патріарх Андріан і Петро І заборонив обирати йому спадкоємця. Управління церквою поручалося одному з митрополитів, який виконував функції так би мовити виконуючого обов'язко патріаршого престолу. В 1721 році була заснована "духовна колегія" або Синод, що став головною центральною установою по церковних питаннях, і підкорявся Сенату.

Була скасована посада патріарха, спостереження за церквою поручалося обер-прокуророві Синоду. Члени Синоду, так само як і інших колегій, призначалися царем.

Церковна реформа означала ліквідацію самостійної політичної ролі церкви. Вона перетворювалася в складову частину чиновницько-бюрократичного апарату абсолютистської держави. Паралельно із цим держава підсилила контроль за доходами церкви, значна частина доходів від монастирських володінь надходила із цього часу в загальнодержавну скарбницю. Ці дії Петра І викликали обурення церковної ієрархії і чорного духівництва, і виявилися однією з головних причин їхньої участі у всякого роду реакційних змовах. Петро здійснив церковну реформу, яка виразилася в створенні колегіального управлінні російською церквою. Знищення патріаршества відображало прагнення Петра ліквідувати немислиму при самодержавстві петровського часу "князівську" систему церковної влади.

Оголосивши себе, фактично, главою церкви, Петро знищив її автономію. Більше того, він широко використав інститути церкви для проведення поліцейської політики. Піддані, під страхом великих штрафів, були зобов'язані відвідувати церкву і каятися на сповіді священикові у своїх гріхах. Священик, також, відповідно до закону, був зобов'язаний доносити владі про все протизаконне, що стало відомим на сповіді.

Церковна реформа завершила процес підпорядкування церкви світській владі, який почався ще в XVII столітті. Перетворення церкви в бюрократичну контору, яка стоїть на охороні інтересів самодержавства, і обслуговує його запити, означало знищення для народу духовної альтернативи режиму. Церква стала слухняним знаряддям влади.

Підсумовуючи, можна зазначити, що реформи Петра I знаменували остаточне оформлення й подальший розвиток абсолютної монархії в Росії. Російський абсолютизм, у відмінності від класичного західного, виник не під впливом генезису капіталізму, балансуванням монарха між дворянами і третім станом, він виріс на кріпосницько-дворянській основі. Його формуванню сприяли традиції самодержавства, подальше посилення централізації влади, а почасти складна міжнародна обстановка і досвід західноєвропейського абсолютизму.

Перехід до абсолютизму означав перебудову державного апарата. Нова система управління стала кроком вперед у державному будівництві: вона замінила наказовий лад, який відрізнявся архаїзмом, виявилася одним з найважливіших елементів європеїзації Росії, і нарешті, в умовах феодального правопорядку поклала початок законності.

Таким чином петровські реформи привели до утворення військово-бюрократичної держави із сильною централізованою самодержавною владою, яка опирається на кріпосницьку економіку, сильну армію і флот. Створена нова держава не тільки підвищила ефективність державного управління, але й послужила головним важелем модернізації країни. Росія швидко наздогнала ті європейські країни, де збереглося панування феодально-кріпосницьких відносин, але вона не могла наздогнати ті країни, які встали на капіталістичний шлях розвитку.

За час царювання Петра І (перша чверть XVIII ст.) відбулася серйозна метаморфоза зовнішньої політики Росії: від рішення насущних завдань національної політики вона перейшла до постановки і вирішення типово імперських проблем, саме в цей час почали формуватися імперські стереотипи.

У першій чверті XVIII ст. у Росії відбувається юридичне оформлення абсолютизму. "Перехід до абсолютизму знаменувався широким розвитком законодавства. При цьому авторами законів були самі монархи". [39, 119]. Розвиток абсолютистської держави, її активна внутрішня і зовнішня політика висували нові складні потреби їхнього ідеологічного обґрунтування. У період розвитку, абсолютизм потребував підтримки. І така підтримка була зроблена доданням йому сакрального, теологічного характеру, вираженого в тому, що носій абсолютної влади — монарх — це "провідник волі Божої".

Отже, в Росії в першій чверті XVIII століття абсолютизм оформилося в завершеному виді, тобто в системі державних органів не було такого органа, який міг би обмежувати владу монарха. Для такого абсолютизму характерний високий ступінь централізації державної влади, наявність чиновницького апарату, численність армії.

Більшість з петровських нововведення продемонстрували дивну живучість. Державні установи становили кістяк російської держави в XVIII ст., а почасти й далі. Рекрутські набори проіснували до 1874 року, а Сенат, Синод, прокуратура, Табель про ранги, так само як і вся Російська імперія — до 1917 року.

Розділ 3. Абсолютизм у Росії в другій половині XVIII століття

3.1 Освічений абсолютизм за правління Катерини ІІ

Вступивши на престол, Катерина II зіштовхнулася з прагненням дворянської знаті обмежити царську владу на свою користь. Саме із цією метою видний дипломат М.І. Панін виступив із проектом створення постійної імператорської ради. У проекті Паніна Катерина II і дворянство, яке оточувало імператрицю, побачили спробу поставити у влади нових верховників з багатих і впливових аристократичних родин. Проект Паніна був відхилений. [22, 10]

Проте "самодержавці всеросійські" мали потребу в постійно діючій раді, яка складалася із близьких їм людей. Уже в часи Єлизавети Петрівни була заснована Конференція при найвищому дворі, у компетенцію якої входили іноземні справи й деякі військові питання. Петро III ліквідував Конференцію, але все-таки через якийсь час змушений був створити Раду при найвищому дворі, яка, так само як і Конференція, відала військовими справами. Катерина II в 1768 році теж організувала Імператорську раду як дорадчий орган при імператриці для обговорення найважливіших законів і державних заходів. У зв'язку зі створенням Імператорської ради значення Сенату впало.

Свою внутрішню політику Катерина II здійснювала безпосередньо через генерал-прокурора, президентів колегій і генерал-губернаторів. Ріст впливу Імператорської ради і одночасне применшення ролі Сенату були двома сторонами процесу зміцнення абсолютизму, розвитку бюрократії і посилення централізації державного апарату, розпочатого Петром I. [22, 11]


 
 

Цікаве

Загрузка...