WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проблема абсолютизму в Росії - Курсова робота

Проблема абсолютизму в Росії - Курсова робота

Феодально-кріпосницькі відносини створювали обмежені можливості для розвитку торгівлі, оскільки феодальне господарство засноване на дрібному селянському натуральному господарстві, що не було високопродуктивним. Існування старих аграрних відносин при виникненні нових форм буржуазної держави — одна з основних особливостей російського абсолютизму. "Абсолютизм виник і розвивався в спеціальних умовах існування кріпосного права й сільської громади, підданої вже значному розкладанню". [42, 65]

Однією з важливих передумов формування абсолютизму виявилася соціальна сфера. Властиво економічні зміни в житті суспільства не визначають розвитку форм державності, економічним змінам відповідають зміни в соціальній структурі суспільства, і насамперед у вигляді панівного класу — класу феодалів. Затвердження в XV-XVI століттях помісної форми землеволодіння висунуло дворянство, а в XVII столітті зміцнилися позиції купецтва. Із середини XVII століття перетерпіли зміни права феодалів на землю: Укладення 1649 року закріпило зближення маєтків з вотчинами в частині прав по обміну маєтків; в 1674-1676 роках за відставними служивими людьми, спадкоємцями поміщиків був визнаний продаж маєтків. На тлі економічних змін відбувався процес станової консолідації феодалів (боярства і помісного дворянства). Всі категорії приватновласницьких селян зливалися в основну масу кріпосного залежного селянства.

В XVII столітті відбувається зростання ролі помісного господарства в економіці країни і відповідно підйом політичного значення дворянства. У період становлення абсолютизму, монарх опирався на дворянство в боротьбі з боярською й церковною опозицією, яка виступала проти посилення царської влади. Абсолютизм робив все, щоб консолідувати клас феодалів, зміцнити тим самим свою соціальну базу. В історичній літературі існує думка, що на рубежі XVII- XVIII століть боярство, у результаті скасування місництва і ліквідації боярської думи, як стан зник і основною опорою самодержавства було дворянство. Найважливіші соціальні передумови абсолютизму в Росії виразилися в рості феодального землеволодіння, у різних привілеях російських купців на внутрішніх ринках країни. [42, 68]

Установлення абсолютизму в Росії було викликано і зовнішньополітичними причинами: необхідністю боротьби за економічну й політичну незалежність країни, за вихід до моря. Абсолютна монархія виявилася більше пристосованою до вирішення цих завдань, ніж станово-представницька монархія. Так, двадцятилітня Левонська війна (1558-1583 рр.) закінчилася поразкою Росії, а абсолютна монархія в результаті Північної війни (1700-1721 рр.) блискуче впоралася з рішенням цієї проблеми.

Велике значення в становленні абсолютної монархії грали Земські собори, початковою метою яких було зміцнення класу феодалів, а потім встановлення кріпосного права. Виходячи з історичних і політичних умов уряд спочатку тримав курс на зміцнення абсолютизму через Земські собори, а потім на згортання їхньої діяльності.

Однією з характерних сторін оформлення абсолютистської держави є бюрократизація державного апарата. Складання бюрократичного апарата мало два напрямки: "1) Створення системи управління зі складною структурою підпорядкованості установ, строгим поділом функцій керування, одноособовим рішенням питань при колегіальності їхньої підготовки; системи, що приводила до панування канцелярії, у якому головною була паперова переписка, а не сама справа; 2) Створення привілейованого кола, що здійснює це керування, тобто верстви чиновництва, підлеглого тільки верховній владі, та яке цілком залежале від неї у своєму службовому становищі і майновому забезпеченні.". [41, 103]

Отже, з середини XVII століття станово-представницька монархія переростає в абсолютну, що відображає вступ феодалізму в нову стадію. В епоху пізнього феодалізму класовий розподіл суспільства оформляється як становий. Становий лад здобуває риси замкнутості, консерватизму. Формою правління при абсолютизмі залишається колишня монархія, але зміст і зовнішні атрибути її міняються.

Перехід до абсолютизму характеризується й помітними змінами в державному механізмі. Відмирають і скасовуються станово-представницькі органи, створюється складна, розгалужена, дорога система органів, наповнених урядовцями-дворянами.

Але говорячи про становлення абсолютизму в Росії, не можна не помітити одну особливість: якщо в Європі зміцнення позицій абсолютної монархії вело до звільнення селянства від гніта, то в Росії спостерігалися зворотні процеси.

Черепнін Л.В. аналізуючи становлення абсолютизму в Росії, відзначив деякі особливості складання даної форми правління:

Слабість станово-представницьких установ;

Фінансову незалежність самодержавства в Росії;

Наявність бвеликих матеріальних і людських ресурсів у монархів, їхня самостійність у відправленні владних повноважень;

Складання нової правової системи;

Формування інституту необмеженої приватної власності;

Безперервне ведення війн;

Обмеження привілеїв навіть для пануючих станів;

Особлива роль особистості Петра I. [60, 53]

Розділ 2. Реформи Петра І та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії

У Росії в XVIII столітті поряд зі зміцненням й оформленням станового ладу, відбуваються глибокі зміни в економічному й соціальному розвитку, що торкнулися всіх сторін народного господарства і соціального вигляду країни. В основі цих змін лежав процес розкладання феодалізму й генезису капіталістичних відносин, що почалися ще в XVII столітті. Кульмінацією цього процесу була, звичайно ж, епоха Петра (1672-1725 рр.). Петро I правильно зрозумів й усвідомив складність тих завдань, які стояли перед країною й приступився до їхнього здійснення. "Реформи Петра були підготовлені попередньою історією народу, були потрібні народу". [39, 118] Уже до Петра І була написана досить цільна перетворювальна програма, яка багато в чому збігалася з реформами Петра, і яка в деяких питаннях навіть пішла далі них.

Реформи торкнулися буквально всіх сторін життя російської держави і російського народу, однак до основних з них варто віднести наступні реформи: військову, органів влади і управління, станового устрою російського суспільства, податкову, церковну.

Слід зазначити, що основною рушійною силою петровських реформ стала Північна війна. На перший погляд перетворювальна діяльність Петра І представляється позбавленою всякого плану і послідовності. Поступово розширюючись вона захопила всі частини державного ладу, торкнулася всіляких сторін народного життя. Але жодна частина не перебудовувалася відразу, в один час і у всьому своєму складі.

О.А. Омельченко виділяє три етапи в реформах Петра I.

Перший (1699-170910р.) — зміни в системі державних установ і створення нових; зміни в системі місцевого самоврядування; встановлення рекрутської системи. [36, 23]

Другий (171011-171819р.) — створення Сенату і ліквідація колишніх вищих установ; перша обласна реформа; проведення нової військової політики, широке будівництво флоту; установа законодавства; перенесення державних установ з Москви в Санкт-Петербург. [36, 24]

Третій (171920-172526) — початок роботи нових, уже створених установ, ліквідація старих; друга обласна реформа; розширення й реорганізація армії, реформа церковного управління; фінансова реформа; введення нової системи податків і нового порядку державної служби. Вся реформаторська діяльність Петра I закріплювалася у формі уставів, регламентів, указів, які мали однакову юридичну силу. [36, 24]

2.1 Статус російського монарха

При правлінні Петра I у Росії остаточно затвердився абсолютизм. 22 жовтня 1721 року Петру I був привласнений титул Батька Батьківщини, Імператора Всеросійського, Петра Великого. Прийняття цього титулу відповідало юридичному оформленню необмеженої монархії.

Один із принципів абсолютизму – розширення повноважень імператора. Імператори мали більш широкі повноваження, ніж царі періоду станово-представницької монархії. Монарх не був обмежений у своїх повноваженнях і правах ніякими вищими адміністративними органами влади і управління. Влада імператора в такій мірі була широка і сильна, що Петро I переступав усталені звичаї, які стосувалися персони монарха. У тлумаченні до 20 артикула Військового уставу 1716 року і у Морському уставі 1720 року проголошувалася: "Його Величність є самовладний монарх, що нікому у своїх справах відповіді дати не повинен, але силу і владу має своєї держави і землі як християнський государ по своїй волі і благомненію управляти". [14, 59] У регламенті духовної колегії (1721 рік, січень) говорилося: "Монархова влада є влада самодержавна, котрій коритися сам бог за совість велить". [14, 59] Монарх був главою держави, церкви, вищим суддею, верховним головнокомандуючим, у його винятковій компетенції було оголошення війни, підписання миру, підписання договорів з іноземними державами. У законодавчій владі тільки імператору належало право видання законів. Він мав вищу адміністративну владу в країні і йому підкорялися всі органи державного управління. Імператор також був главою судової влади. Всі вироки і рішення судів виносилися від його імені. Йому належала вища церковна влада, яку він здійснював через спеціально створену установу — Синод.

Loading...

 
 

Цікаве