WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проблема абсолютизму в Росії - Курсова робота

Проблема абсолютизму в Росії - Курсова робота

Сформованою ситуацією скористалися багато європейських монархів XVI–XVII ст. Прагнучи звільнитися від опіки й претензій великих феодалів, вони стали опиратися на союз дрібного служивого дворянства й третього стану (городян), зацікавлених у сильній центральній владі. [21, 26]

Такім образом, виникнення абсолютних монархій розглядалося Марксом й Енгельсом як закономірна зміна політичної надбудови у зв'язку зі змінами соціально-економічного базису. Головною соціальною опорою абсолютних монархій країн Західної Європи були дрібні дворяни й городяни, а політичною опорою - бюрократичний апарат й армія. При цьому абсолютні монархи аж ніяк не сліпо виконували побажання своєї двоякої соціальної опори. Навпаки, використовуючи протиріччя між дворянством і третім станом, вони стали мистецьки використовувати їх, прагнучи до все більшого зміцнення власної влади. Тим самим виникла тенденція до відносної самостійності абсолютної монархії від своєї соціальної опори в широкому змісті (служиве дворянство й городяни).

Що стосується необмеженої монархії в Росії, то, зважаючи на все, Маркс й Енгельс не бачили в ній подібності із класичним європейським абсолютизмом і схилялися до того, щоб віднести російське самодержавство до так званої азіатської форми правління по типу Османської імперії, Персії й т.д., заснованої на пануванні натурального господарства, общинному землекористуванні й перевазі державної, а не приватної власності на землю. [21, 26] З іншої сторони Маркс і Енгельс відзначали, що при правлінні Петра I російське самодержавство еволюціонувало від старих азіатських форм правління до європейського абсолютизму, зберігаючи, проте, риси східного деспотизму, оскільки зберігався общинний устрій села й, у значній мірі, натуральне господарство.

Таке неоднозначне трактування класиками марксизму російського самодержавства й привели до дискусії про те, що ж таке російський абсолютизм — особливий вид абсолютної монархії західного типу або східна деспотія?

З позицій сьогоднішнього дня видно, що дискусія про природу російського абсолютизму носила багато в чому схоластичний характер і часто зводилася до коментування висловлень Маркса, Енгельса і Леніна (часто досить неоднозначних і суперечливих) по даному питанню. На жаль, учені споконвічно були змушені діяти у вузьких рамках пануючої ідеології і тому обговорення часто зводилося до того, хто виявить більшу ерудицію й спритність в оперуванні цитатами з робіт класиків марксизму. Зрозуміло, їх (класиків) думка вважалася істиною в останній інстанції.

Проте, незважаючи на зазначені вище складності, дискусія в цілому виявилася досить плідною. У науковий оборот був введений значний масив нових джерел, визначені основні підходи до виявлення соціальної й політичної сутності російського абсолютизму, етапів його становлення й розвитку.

Думка учасників дискусії із приводу природи російської необмеженої монархії розділилися. Меншість учених на чолі з Н.П. Павловою-Сильванською доводили наявність у російському абсолютизмі ознак східної деспотії, посилаючись насамперед на ряд висловлень К. Маркса, Ф. Енгельса й Г.В. Плеханова.[40, 217] Схожої позиції дотримувався й А.Н. Чистозвонов. У статті "Деякі аспекти проблеми генезису абсолютизму", що носила порівняльно-історичний характер, він висловив думку про існування двох типів абсолютизму — класичного європейського (наприклад, Франція Людовика XIV) і азіатського (або напівазіатського). До останнього типу він відніс абсолютизм в Іспанії і Росії. При цьому посилався, насамперед, на висловлення Маркса, який, аналізуючи політичний лад в Іспанії XVII–XVIII ст., відзначав наступне: "Абсолют таким чином, абсолютна монархія в Іспанії, що мала лише чисто зовнішню подібність із абсолютними монархіями в Європі, взагалі повинна бути віднесена до азіатських форм правління". На думку Чистозвонова, Маркс і Енгельс відносили до іспанського варіанта абсолютизму й російський абсолютизм. [62, 46] При цьому абсолютизм вони розглядали у формально-юридичному змісті як необмежену монархію, підрозділяючи її, як мінімум, на два різновиди — абсолютні монархії Європи і азіатські форми правління. Приблизно такої ж позиції дотримувався й А.Я. Аврех. [2, 82]

І Павлова-Сильванська, і Чистозвонов, і Аврех виділяли наступні риси російського абсолютизму, які зближали його, на їхню думку, з азіатською деспотією: перевага не правових методів керування суспільством і, насамперед, особистої сваволі монархів; перевага державної власності на землю й общинне землекористування; нерозвиненість у Росії XVII-XVIII ст. третього стану, а звідси, винятково дворянський характер російського абсолютизму.

Однак більшість учених, що приймали участь у дискусії, цю позицію не підтримало. А.Л. Шапіро, М.І. Павленко, А.Н. Сахаров, А.М. Давидович, Ю. Ю. Титов й ін. доводили, що Маркс мав на увазі не різні типи абсолютизму, а регіональні особливості абсолютної монархії як єдиної форми правління. [64, 69], [39, 118], [48, 110], [17, 58], [58, 107] На їхню думку, Росія пройшла ті ж етапи в становленні монархії, що й країни Західної Європи. Інша справа, що через вплив монголо-татарського ярма Росія, по-перше, стадіально відстала від передових країн Західної Європи, як у соціально-економічному, так і політичному плані, таким чином перетворившись у країну яка розвивається, і, по-друге, тривала залежність від Золотої Орди сприяла сприйняттю багатьох рис східної політичної системи (незначна роль права в управлінні країною, перевага особистої сваволі правителя й т.д.). При цьому зверталася увага на те, що ті риси, які було прийнято вважати проявами східного деспотизму, виявляються тією чи іншою мірою і у практиці більшості західноєвропейських абсолютних монархій. Наприклад, у період правління у Франції Людовика XIV особиста сваволя монарха відігравала значну роль у визначенні внутрішньої й зовнішньої політики. Так що навіть теоретично поділ понять на абсолютизм і східну (азіатську) деспотію досить умовний. Після західницьких реформ Петра I російський абсолютизм за зовнішньою формою остаточно зближається із західноєвропейським абсолютизмом.

Основні риси російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського

Що ж стосується питання про співвідношення понять "абсолютизм" і "самодержавство", то воно вирішувалося з позицій їхньої рівнозначності. При цьому вищезгадані вчені посилалися, насамперед, на роботи В. І. Леніна, у яких самодержавство, абсолютизм і необмежена монархія розглядалися як синоніми[22, 16].

У кожному разі, представники обох підходів прийшли до висновку, що російський абсолютизм мав ряд особливостей, які відрізняли його від західноєвропейського абсолютизму. По-перше, у російського абсолютизму була інша соціальна база. Якщо в Західній Європі абсолютизм виник на стадії рівноваги дворянства й буржуазії, то в Росії абсолютистський режим опирався винятково на дворянство, тому що буржуазії, у західному змісті цього слова, у Росії XVII–XVIII ст. майже не існувало. По-друге, у Росії влада монарха в меншому ступені опиралася на закон, і більшою мірою — на особисту сваволю, насильство, тобто на не правові засоби. Хоча, починаючи з Петра I, співвідношення поступово міняється в протилежному напрямку і монархія як би "обростає" правовими засобами здійснення свого панування.

При визначенні понять "абсолютизм" і "самодержавство" більше вірним є формально-юридичний підхід. Відповідно до нього і абсолютизм, і самодержавство є синонімами понять "необмежена монархія". У цьому змісті російське самодержавство є різновидом необмеженої, тобто абсолютної монархії. Отже, поняття "російський абсолютизм" (самодержавство) цілком порівнянне з такими поняттями як "французький абсолютизм", "іспанський абсолютизм" і т.д.

Інша справа, що російський абсолютизм виник на іншій соціальній основі, ніж у Західній Європі. Через нерозвиненість буржуазних відносин у Росії рубежу XVII-XVIII ст. (коли й відбулося остаточне формування ознак абсолютної монархії) ніякої рівноваги між дворянством і буржуазією не існувало. Абсолютизм у Росії виник в основному під впливом майже винятково зовнішньополітичного фактору, а звідси й опорою був тільки один служивий стан (дворянство). Постійна зовнішня небезпека вимагала сильної центральної влади й швидкого прийняття рішень на вищому рівні. Однак паралельно діяла і інша тенденція, обмежувальна. Стара земельна аристократія (боярство), опираючись на сильні економічні позиції, природно прагнула впливати (як мінімум) на прийняття політичних рішень, а по можливості, і брати участь у цьому процесі. До того ж усе ще зберігалися й продовжували діяти старі вічові традиції (по суті, прямого народовладдя), які тягнулися ще від часу існування Давньоруської держави й Новгородської республіки, і виразилися в створенні й діяльності Земських Соборів (1549-1653 р.). По суті, вся друга половина XVI ст. і перша половина XVII ст. пройшла під знаком боротьби цих двох тенденцій у політичному розвитку Росії. Причому, довгий час результат цієї боротьби був неясний, верх по черзі брала то одна тенденція, то інша. При правлінні Івана Грозного і у роки правління Бориса Годунова, здавалося, перемогла абсолютистська тенденція, спрямована на максимальну концентрацію владних прерогатив у руках монарха. Однак під час Смути і у часи правління Михайла Романова (1613-1645) взяла гору обмежувальна тенденція, різко підсилився вплив Боярської Думи і Земських Соборів, без санкції яких той же Михайло Романов фактично не прийняв жодного закону.

Loading...

 
 

Цікаве