WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національне відродження Чехії - Курсова робота

Національне відродження Чехії - Курсова робота

Палацький (Palacky) Франтишек — чеський історик, філософ, діяч культури й чеського національного руху ХІХ ст. Народився в родині вчителя. В 1818 р. опублікував (у співавторстві з П. І. Шафариком) твір "Початки чеської поезії", який виявився програмою дій "пробуджувачів", обґрунтуванням необхідності відродження національної культури й науки.

Естетико-філософські праці Палацького ("Оглядова історія естетики", 1823 р., "Наука про прекрасне", 1827 р.) були першими філософськими роботами епохи національного Відродження, опубліковані чеською мовою.

Палацький — ініціатор реорганізації Чеського національного музею (який став важливим центром наукового й культурного життя країни) і створення (1831 р.) Матиці чеської, засновник (1827 р.) і перший редактор (до 1838 р.) першого чеського наукового журналу "Casopis spolecnosti vlasten-skeho museum v Cechach". Опублікував величезну кількість джерел по історії, літературі й мистецтву середньовічної Чехії, у тому числі чеського літопису. Поклав початок (40-і рр.) багатотомним виданням джерел "Archiv cesky" і "Fontes rerum Bohemicarum". [15, 62]

Палацький — автор численних досліджень по історії Чехії. Його головна праця — "Історія чеського народу в Чехії й Моравії" (з найдавніших часів до 1526 р.). Найважливішим періодом чеської національної історії Палацький вважав гуситський рух, вбачаючи в ньому боротьбу за волю й право, прагнення до нових соціальних відносин, внесок чеського народу в прогресивний розвиток людства. "Історія" Палацького зіграла важливу роль у розвитку чеської культури й національно-визвольного руху.

З 40-их рр. ХІХ ст. Палацький — лідер чеського буржуазного національно-ліберального руху. У період революції 1848—1849 рр. він виступив з розгорнутою програмою австрославізму; головував на Слов'янськом з'їзді в Празі (1848 р.). З кінця 40-х до початку 60-х р. ХІХ ст. був депутатом австрійського рейхсрату й чеського сейму. З 60-х рр. — один з ідейних вождів консервативного крила чеської буржуазії (партії старочехів). [26, 16-17]

Шафарик, Шафаржик (Љafaшik) Павло Йосеф — словацький і чеський славіст, діяч чеського й словацького національно-визвольного руху. Закінчив Йенський університет (1817 р.). Викладав у сербській гімназії (1819-1833 рр.), хоронитель (1841 р.) і директор (1848 р.) бібліотеки Празького університету. У період Революції 1848 р. займав ліберально-буржуазні позиції. Голова товариства "Слов'янська липа" (із квітня 1848 р.) і чехословацької секції Слов'янського з'їзду в Празі (червень 1848 р.). Шафарик — перший славіст, який застосував порівняльно-історичний метод до вивчення слов'янських народів. В основних працях ("Слов'янські стародавності", 1837-1848 рр.; "Слов'янська етнографія", 1843 р.) дав історичне обґрунтування слов'янської спільності й показав роль слов'ян у світовій історії. Займався також слов'янськими мовами, міфологією, чеською й словацькою літературою й фольклором, палеографією. [16, 13-21]

В 1818 р. разом з Ф. Палацьким опублікував трактат "Основи чеського віршування...", в 1826 р. — "Історію слов'янської мови й літератури по всіх прислівниках". Виступив як поет (збірник "Татранська Муза зі слов'янською лірою", 1814 р.). Вплинув на розвиток слов'янознавства в інших країнах, у тому числі в Росії.

Юнгман (Jungmann) Йосеф —чеський філолог, поет, перекладач. Закінчив Празький університет (1799 р.). Друкуватися почав як поет в 1795 р. Праці Юнгмана "Чесько-німецький словник" (т. 1-5, 1835-1839 рр.), бібліографія "Історія чеської літератури" (1825 р.) і хрестоматія чеської літератури "Словесність" (1820 р.) зіграли видну роль у розвитку чеської культури періоду Національного відродження.

Юнгман був прихильником культурного зближення словянських народів, відстоював ідеї чесько-російських зв'язків. Суспільно-політичні погляди Юнгман виклав у мемуарних "Записках" (1845 р., опубліковані 1871 р.). Переводив здобутки закордонної літератури. [14, 6-10]

Пельцль (Pelcl), Пельцель Франтишек Мартін — представник чеського національного Відродження, один з "пробуджувачів", історик, лінгвіст. З 1792 р. професор чеської мови і літератури Карпова університету у Празі.

Основні історичні праці Пельцля присвячені правлінню Карла IV і Вацлава IV. В "Новій чеській хроніці" (т. 1—3, 1791—1796 рр.), написаній чеською мовою, він дав перше систематичне викладення чеської національної історії з найдавніших часів до 1378 р. Разом з Й. Добровським здійснив видання збірника документів по історії Чехії — "Скрипторес рерум богемикарум" (1783—1784 рр.). Пельцль боровся проти фальсифікації чеської історії. Виступав на захист чеської мови. [17, 52-55]

Пуркине, Пуркиньє (Purkynм) Ян Євангеліста — чеський біолог і суспільний діяч. Батько К. Пуркине. Освіту одержав у Празькому університеті, вищу медичну освіту отримав у 1818 р. Професор Бреславльського (Вроцлавського) (з 1823 р.) і Празького (з 1850 р.) університетів. Заснував перший у світі фізіологічний іпститут у Бреславлі (1839 р.) і аналогічний інститут у Празі (1851 р.). Дуже вплинув; на розвиток фізіології, цитології, анатомії, ембріології. Відкрив ядро яйцевої клітини (1825 р.), увів поняття "протоплазма" (1839 р.) і був близький до формулювання клітинної теорії; удосконалив мікроскопічну техніку.

Дослідження Пуркине з фізіології зору (1818—1825 рр.) заклали основи офтальмоскопії і офтальмометрії, теорій центрального й периферичного зору. Вивчав фізіологію мови (1832—1835 рр.). [17, 57]

Пуркине один з відомих "пробуджувачів", боровся за введення чеської мови у вищу школу, за створення національної Академії Наук, національного театру. Заснував науково-популярний журнал "Живий" ("Ћiva") і перший медичний журнал чеською мовою. Був прихильником пантеїзму. Почесний член Петербурзької медико-хірургічної академії, Харківського університету, товариства російських лікарів у Петербурзі й т.д.

Коллар Ян (Kollar, 1793 — 1852 рр.) — знаменитий чесько-слов'янський поет, родоначальник панславізму в поезії. Коллар — угорський словак. Син бідного писаря, він з дитинства призначався батьком до ремесла м'ясника. Бажання одержати вищу освіту змусило його кинути рідний дім, і, завдяки підтримці чужих людей, він міг продовжувати свої заняття.

Закінчивши курс гімназії, Коллар поступив у пресбургський євангелічний ліцей, у якому залишався до 1815 р. У цей час він познайомився з Палацьким, дружбу з яким підтримував до самої своєї смерті. Зібравши уроками невеликі гроші, Коллар у 1816 р. відправився в Йену, де пробув 3 роки й бачив ту національну наснагу, яка тоді охопила німецьку молодь. Коллара найбільше вражало, що це торжество німецького національного духу відбувалося на ґрунті, який колись належав племені полабських слов'ян, які загинули від власної розрізненості. До того ж, Коллар полюбив дочку одного з онімечених нащадків загиблого слов'янства — Міну Шмідт. Її мати не погоджувалася відпустити свою дочку в Угорщину, у цю "дику" країну й до народу ще "більше дикого", а Коллар, у свою чергу, не міг залишатися вдалині від батьківщини, і молодим закоханим довелося розлучитися надовго: одружилися вони лише в 1835 р.

Після повернення з Йени Коллар одержав місце проповідника в євангелічній церкві в Пешті. В 1821 р. Коллар друкує в Празі невелику книжку віршів під заголовком: "Basne Jana Kollara", з 76 сонетами, які являють данину любові Коллара до Міни й нагадують сонети Петрарки на честь Лаури. В 1824 р., у рік смерті Байрона, принциповим супротивником і, незважаючи на те, мимовільним послідовником якого був Коллар, вийшло (у Будапешті) ще 150 сонетів під новим заголовком: "Slavy Dcera" у трьох піснях, а в 1832 р. більше 600 сонетів, з'єднаних в 5 пісень. Тут поруч із відзвуками особистих радостей і сумів автора йдуть і його спогади про минуле слов'янства, міркування про його сьогодення, мрії про майбутнє. [17, 62-69]

В остаточному вигляді, у якому "поема" вийшла в передсмертному виданні 1851 р., вона містить 645 сонетів і розпадається на 5 пісень: 1) "Sala", 2) "Labe, Ren, Vitava", 3) "Dunaj", 4) "Lethe" і 5) "Acheron". У першій пісні малюються веселі картини щасливого життя поета в Йені; у другий і третій він, як Чайльд Гарольд, подорожує по різних землях живого й вимерлого слов'янства — від Сали, через Лабу на узбережжя й на острови Балтики, у Голландію, Констанцію, Баварію, Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, а думкою переноситься в інші слов'янські землі, у супроводі друга Мілка, що відповідає Вергілію в "Божественній Комедії" Данте; у четвертій і п'ятій пісні поет подорожує по слов'янському Раю й Аду, причому померла на той час (1827 р.), по припущенню Коллара, Міна служить йому путівницею раю, подібно Дантової Беатриче. Іде постійне змішання любові земної і небесної й Міна є то йенською красунею, то дочкою Слави (богині, родоначальниці слов'ян), то прообразом всеслов'янства. Почуття поета роздвоюється, але він сам не в змозі усвідомити, кого він більше любить — чи Мину — йенську красуню, або слов'янство: обидва предмети порівну цінні його серцю. Поема написана чеською мовою, але з безліччю особливостей, властивих словенській мови, тому середньословенському говору, який незабаром зробився літературною мовою словаків. [15, 66]

Loading...

 
 

Цікаве