WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Лицарські ордени - Курсова робота

Лицарські ордени - Курсова робота

Ордену були інквізицією пред'явлені звинувачення, скажімо так, формальні, хоча очевидно багато з обвинувачень і не необґрунтовані.

Юридично орден Тамплієрів припинив своє існування на підставі булл Папи Римського Клемента V від 22 березня 1312 року (Vox clamsntis), 2 травня 1312 року (Ad providam) і 6 травня 1312 року (Considerantes dudum). З погляду сучасного права це законні розпорядження, тому що й створений орден був також буллою Папи Римського.

Останній Великий Магістр ордену тамплієрів Жак де Молі був визнаний винним у пред'явлених йому обвинуваченнях, присуджений до смерті й спалений на багатті в 1314 році в Парижі.

2. Госпітальєри — Мальтійський орден

1070 рік став роком заснування в м. Палестині купцем Мауро з Амальфи госпіталю для прочан до святих місць. З кожним роком госпіталь розростався, перетворившись через якийсь час у братство з догляду за хворими й пораненими. Воно почало набувати значення в найвищих колах, його позиції стали міцними й непохитними.

У 1113 році братство офіційно визнається Папою Римським, перетворюючись на духовно-лицарський орден. Братство почало називатися — "Орден вершників госпіталю святого Іоанна Ієрусалимського".

Як і в тамплієрів, у госпітальєрів були три обітниці: послуху, бідності й цнотливості. За свій символ лицарі взяли білий восьмикутний хрест, розташований на лівому плечі чорної мантії. Щоб засвідчити обітницю послуху, у мантії були зроблені дуже вузькі рукави, що показували, наскільки мало свободи в ченця. Через певний проміжок часу лицарі змінили колір свого одягу. Відтепер вони почали носити червоне вбрання з хрестом, який був розташований на грудях.

Орден розпадався на три категорії. Тут були просто лицарі, капелани, службова братія. Главою ордену був проголошений Раймонд де Пюї, призначений Великим магістром. Щоб прийняти важливі рішення, лицарі збирали генеральний капітул. З метою продемонструвати, що госпітальєри не прагнуть багатства й згодні його позбутися, члени капітулу повинні були віддавати Великому магістрові гаманець із вісьма динарами.

Протягом тривалого часу догляд за пораненими й хворими — це й був одним з основних завдань ордену. Головний госпіталь, розташований у Палестині, уміщав близько 2 тисяч ліжок. Іоанніти безкоштовно допомагали біднякам, намагалися нагодувати їх, чим могли. Підкидьки й немовлята також не були обійдені увагою госпітальєрів. Що цікаво, умови для всіх, хто знаходився в госпіталях або притулках, були однакові, незалежно від наявності або відсутності грошей. Але незабаром пріоритети змінюються.

Із середини XII століття лицарі зобов'язані захищати прочан і воювати з невірними. Орден уже не бідний: йому належать землі в Південній Франції й Палестині. З кожним роком вплив іоаннітів зростає й стає практично рівним впливу тамплієрів. Кінець XII століття не був щасливим для лицарів. Християні були вибиті з Палестини, й іоаннітам довелося переселитися на Кіпр. Незабаром вони втрачають практично всі землі в Європі. Тоді вони вирішують знову спробувати своє щастя й пристають до європейських берегів.

Для вступу до ордену госпітальєрів з 1262 року треба було довести, що ти належиш до дворянського стану. Але з часом вимоги прийому до ордену змінилися. З'явилося дві категорії бажаючих вступити до ордену. Одна з них припускала вступ за покликанням, а інша — за правом народження. Люди, що вступають до ордену за покликанням, повинні були тільки довести, що їхні предки не були ремісниками або рабами.

Історія мальтійського ордена, члени якого колись називалися іоаннітами і родоськими лицарями, починається з 1530 р., коли лицарі одержали від імператора Карла V у ленне володіння Мальту із двома сусідніми островами, Гоццо й Коміно, зобов'язавшись охороняти Середземне море і його узбережжя проти турків і африканських корсарів.

До ордену мали право вступити й монархи, які зуміли переконати всіх у своїй прихильності до християнства. Як не дивно, але Мальтійський орден відкривав свої двері також для жінок. У лицарів Мальтійського ордену були свої обов'язки, якими не можна було нехтувати. Вони повинні були знаходитися постійно в казармах і покидати їх тільки з дозволу Великого магістра. У казармі лицарів, або конвенті, вони зобов'язані були провести не менше п'яти років. Конвенти знаходилися на острові Мальта — їхній основній резиденції. Також до обов'язків мальтійців входило плавання на кораблях ордену протягом 2,5 років, що мало назву "караван".

Мальтійський орден з'явився як би аванпостом християнських держав проти Оттоманської імперії, що досягла в той час апогею своєї могутності. Незабаром після свого переселення на Мальту лицарі допомогли імператорському флоту оволодіти важливою африканською міцністю Галетою. В 1541 р. флот ордена підтримав імператорські війська, що вже відступали під натиском алжирців.

Вищого розквіту слава Мальтійського ордена досягла в правління великого магістра Ла-Валетта (1557-1568 рр.), при якому Мальті довелося витримати страшну облогу турків. Сорокатисячному турецькому війську орден міг протиставити всього 700 лицарів і 71/2 тис. солдат. Християнські государі, яких Ла-Валетт молив про допомогу, не поспішали підтримати лицарів; але останні зуміли самі відбити ворога. Після чотиримісячної облоги турки змушені були відступити, втративши понад 20 тисяч чоловік. Втрата ордена налічувала 240 лицарів і 5 тисяч солдат.

Блискуча перемога як би сп'янила членів ордена. Лицарі їдуть на материк і проводять там час у бенкетах і задоволеннях. Ті, які живуть на острові, з не меншим захопленням віддаються почуттєвим насолодам.

Колишня військова дисципліна слабшає; виникають розбрати між лицарями окремих народностей.

Минали віки, змінювалися відносини лицарів Мальтійського ордену із зовнішнім світом. Середина XIX століття принесла свої нововведення. Мальтійський орден із військового став духовно-благодійним закладом. Він існує й донині, продовжуючи виконувати цю функцію, його резиденція розташована в Римі.

3. Тевтонський орден

Тевтонський орден (Орден дому св. Марії в Єрусалимі) — католицький військово-чернечий орден, заснований німецькими хрестоносцями наприкінці XII ст. на базі госпіталю ("Дім святої Марії") для германських хрестоносців. Інакше його також називають Прусським або Німецьким орденом. Орден здійснював політику папської експансії в Прибалтиці і північно-західних руських князівствах. На захоплених орденом територіях проводилося насильницьке окатоличування населення.

Орден був заснований в 1128 в Єрусалимі невеликим кружком багатих німців з метою надавати матеріальну допомогу хворим і бідним прочанам германського походження. Невеликий кружок швидко розрісся в ціле товариство, члени якого стали називатися братами святої Марії Тевтонської.

Близько 1189 року син Фридриха Барбаросси надав новому ордену військовий характер, дав йому устав тамплієрів і форму одягу (білий плащ із чорним хрестом) і назвав Тевтонським орденом Дому святої Діви Ієрусалимської. В 1191 р. папа Климент III затвердив устав ордену, і його назву — Тевтонський орден.

Першим начальником ордена — або гохмейстером, як вони стали називатися згодом,— був Генріх Вольдботт. Перетворившись на військову установу, Тевтонський орден проте зберіг і свій первісний характер релігійно-благодійної установи, з багатьма правилами монастирського життя. Поповнювався він, головним чином, членами германських аристократичних родин.

Великої ролі в Палестині орден не грав, тому що відразу став на сторону Фридріха II і взагалі Гогенштауфенів у боротьбі останніх з папою.

Незабаром після падіння Акри гохмейстер Тевтонського ордену Герман Зальца разом з лицарями переправився у Венецію, де й заснував свою резиденцію.

Фридріх II і папа Гонорій III наділили орден численними землями в Німеччині і Італії. Кожний з них хотів залучити його на свою сторону. Зальца дуже спритно лавірував між ними, прагнучи якось помирити їх. Головною його метою було знайти таку область, де можна було б стати самостійним государем.

Саме в цей час угорський король Андрій запропонував Тевтонському ордену Трансільванську область Бурзу, із містами. Крейцбургом і Кронштадтом, під умовою захищати її від набігів половців, але незабаром відняв в ордена землю під приводом невиконання ним свого зобов'язання.

Після цього в 1226 році князь мазовецький Конрад запропонував Тевтонському ордену Кульмську і Льободську землі за захист від прусів. Навчений попереднім досвідом, Зальца виклопотав у Фрідріха II грамоту на володіння Кульмською землею й на Прусську землю, щоб "ввести там гарні звичаї й закони для зміцнення віри й установлення благополучного миру між жителями". В 1228 р. загін лицарів Тевтонського ордена прийшов на береги Вісли.

Пруссія, інакше Боруссія, була населена прусами або борусами, народом литовського племені. Це були язичники з досить розробленим культом. В 1209 р. у цій країні вперше став поширювати християнство єпископ Християн, із благословення папи й за сприяння Конрада, князя мазовецького. В 1215 р. папа призначив Християна єпископом і владикою Пруссії. Християн став скликати хрестовий похід проти прусів. Похід не вдався. Конрад Мазовецький, який сприяв Християну, звернувся, як сказано вище, до Тевтонського ордена, але Християн не погоджувався визнати права ордена на Кульмську землю й на Пруссію.

Loading...

 
 

Цікаве