WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Епоха великих реформ Олександра II відкриває наступну сторінку в історії російського лібералізму. Нова якість громадського життя створює поле для практичної реалізації ліберальних ідей. Притулком лібералізму стають звільнені від твердої цензурної опіки друк, відносно вільні університети й земства. У розвиток російського лібералізму особливо значима роль земського руху. Земське самоврядування стало полем практичної реалізації ліберальних принципів. Земства були середовищем, до якого тяжіла ліберальна публіцистика й ліберально орієнтована університетська наука. У земствах і навколо земств формуються багато з майбутніх лідерів ліберальних політичних партій Росії.

У той же час — в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. у країні складається не тільки публіцистичний, але й науковий, а так само філософський дискурс ліберальної свідомості. Юридична (або державна) школа в російській академічній науці виявилася теоретичною базою російського конституціоналізму. Праці Каверіна, Чичеріна, Градовського давали теоретичне обґрунтування для переходу від традиційних порядків до громадянського суспільства. Поряд із цим, цілий ряд мислителів розробляли різні філософські аспекти ліберальної парадигми. Так у роботах Соловйова вітчизняна філософська традиція звільнялася від антиліберальних тенденцій, Струве стверджував концепцію невід'ємних прав особистості, Чичерін вписував російську ліберальну свідомість у контекст розвитку сучасної філософської думки.

Революція 1905 р. і політичні реформи, що пішли за нею, позначили наступний етап в історії російського лібералізму. У країні виникають політичні партії з усвідомленою ліберальною орієнтацією — кадети, октябристи, прогресисти, їхні депутати представлені були у Державній Думі. З аморфного "напрямку" російський лібералізм перетворився в зрілу політичну силу.

Період між двома революціями (1905—1917) ознаменувався з однієї сторони — ідейним й організаційним визріванням російського лібералізму, з іншої — породив кризу, яка почалася із затвердження більшовицької ідеократії.

Наступний розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тому, що в пізньо-середньовічному суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно й болісно. Російський лібералізм страждав типовими пороками вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Російський лібералізм страждав пансько-інтелігентською зневагою до проблем приватної власності і господарської свободи. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.

Лютнева революція задала наступний етап в історії російського лібералізму. Представники ліберальних партій увійшли в Тимчасовий уряд і розділили з іншими політичними силами відповідальність за долю країни.

Однак, розвиток подій розкрив як нездатність ліберальних партій опанувати ситуацією, так і неготовність російського суспільства до ліберальної політики. Різка радикалізація політичної ситуації й більшовицький переворот поставили крапку на легальному існуванні лібералізму в Росії й задали п'ятдесятилітню перерву в розвитку ліберальної традиції.

У післяреволюційні десятиліття лібералізм, як ідейна традиція, зберігається тільки в еміграції, де проживала значна частина мислителів і політичних діячів ліберальної орієнтації. У перші десятиліття радянської історії важко виявити якісь сліди ліберальних ідей.

Відродження ліберальної свідомості починається після смерті Сталіна. Ліберальний напрямок у радянській суспільній думці виникає поряд з іншими неофіційними тенденціями — націоналістичними, релігійно-фундаменталістськими, соціал-демократичними. Існуючи в умовах партійної цензури, ліберальні автори були змушені викладати свої ідеї в рамках історичних й аналітичних досліджень: історико-філософських праць, досліджень по історії економічних навчань, рідких видань по історії США й Великобританії, досліджень по історії буржуазного конституціоналізму, сучасної економічної історії й т.д. У ході цієї непомітної роботи ціною величезних зусиль у суспільстві напрацьовувався певний потенціал і формувалися покоління, готові до перетворень.

Паралельно з "легальними", вписаними в контекст офіційного радянського життя, складалися й нелегальні форми самореалізації ліберальної ідеї. Вони структуруються в рамках таких феноменів як: Правозахисний рух, Самвидав. Правозахисний рух — героїчний рух в історії російського лібералізму. Він породив свої символи, своїх борців і мучеників.

У цей час відбувається відродження вільної непідцензурної суспільної думки, видаються нелегальні журнали й монографії. Зусиллями Самвидаву радянську громадськість знайомлять, як з досягненнями західного лібералізму, так і зі спадщиною російської ліберальної думки. Практично в 1970-і рр. у Росії відбулося відродження ліберальної свідомості.

Наступний етап розвитку лібералізму в Росії починається з перебудовою й триває до сьогоднішнього дня. За лічені роки лібералізм перетворюється у фактор духовного й громадського життя Росії. Сьогодні нові російські ліберали беруть участь у політичному житті країни. Внутрішня й зовнішня політика Росії тією чи іншою мірою відображає ідеї й принципи лібералізму. Ліберальне відродження викликало до життя величезний, потік ідей, програмних документів, теоретичних і публіцистичних статей, феноменів політичного й культурного життя, які становлять сучасну тканину російської ліберальної свідомості.

Список використаної літератури

Александр II. // Российские государи. –М., 1993;

Александр II и реформы 60-70-х гг. 19в. // Энциклопедический словарь юного историка. — М., 1997;

Ананьич Б. Проблемы российского реформаторства. // Знание – сила. –1992. — №2. —С.11-17;

Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX — начала XX века // Вопросы философии. —1991. — № 8. — С.43-59;

Головатенко А. Преобразования Александра II: Великие свершения и неиспользованные возможности. // Головатенко А. История России. — М., 1997;

Горбачёв М.C. Жизнь и реформы: В 2-х книгах. — М.: Новости, 1995;

Замалеев А. Ф., Осипов И. Д. Русская политология: обзор основных направлений. — СПб., 1994;

Искендеров А.А. Российская монархия, реформы и революция. // Вопросы истории. –1999. — №11/12;

Кавелин К. Д. Наш умственный строй. Статьи по философии русской истории и культуры. — М., 1989. — С. 66;

Кагарлицкий Б. Управляемая демократия. Россия, которую нам навязали — Екатеринбург: Ультра. Культура, 2005;

Козловский В. В. Социологические альтернативы в дореволюционной России // Вести. С.-Петербург, ун-та. — 1993. — Сер. 6. — Вып. 4. — С. 51;

Леонтович В. В. История либерализма в России. — М.: "Русский путь", 1995;

Либерализм в России / РАН. Ин-т философии; Отв. ред.: В. Ф. Пустарнаков, И. Ф. Худушина. — М., 1996. — 451 с.;

Ляшенко Л.М. Царь – Освободитель. — М.,1994;

Новицкая Т.Е. Реформы Александра II. // Вестник Московского университета. –сер.11, Право. –1998;

Новикова Л., Сиземская И. Либеральные традиции в культурно-историческом опыте России // Свободная мысль. — 1993. — № 15. — С.32-46;

Новодворская В. // "Новый взгляд". — №46. —28 августа 1993;

Приватизация по-российски / Под ред. А. Б. Чубайса — М.: Вагриус, 1999;

Секиринский С. С., Шелохаев В. В. Либерализм в России. Очерки истории: середина XIX - начало XX в. Учеб. пособие. — М.: Памятники исторической мысли, 1995;

Струве П. Б. Дух и Слово. Статьи о русской и западноевропейской литературе. — Париж, 1981.— С. 219;

Струве П. Б. О мере и границах либерального консерватизма // Полис. 1994. — № 3. — С. 133;

Татищев С. С. Император Александр II. Его жизнь и царствование. В двух томах — М.: Чарли, 1996;

Чибиряев С. А. Великий русский реформатор: Жизнь, деятельность, политические взгляды М. М. Сперанского. — М.: Наука, 1989. — 216 с.;

Чичерин Б. Н. Вопросы политики. 2-е изд. — М., 1905. — С. 16, 28;

Чичерин Б. Н. Несколько современных вопросов. — М., 1862. — С. 189—197, 199—200;

Шелохаев В. В. Либеральная модель преобразования России начала XX века // Кто и куда стремится вести Россию? / Под общ. ред. Т.И. Заславской. — М.: МВШСЭН, 2001. — С. 32;

Эйдельман Н. Я. "Революция сверху" в России — М.: Книга, 1989.

Loading...

 
 

Цікаве