WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Однак найкоротший шлях до соціалізму також означав необхідність не тільки боротьби із самодержавством, але й дискредитації лібералізму. Так, у своїй промові "Що таке радянська влада" В. Ленін повторив тезу К. Маркса про те, що капіталізм, капіталістична форма господарювання несумісна з політичною демократією, і зробив висновок, що буржуазна модель лібералізму є утопією. І.В. Сталін у статті "Буржуазія ставить пастку" вказував, що на практиці результатом ліберальної революції буде заміна царського самодержавства "самодержавством буржуазії". У роботі "Теорія пролетарської диктатури" (1919 р.) М. Бухарін стверджував, що "зараз не існує демократичних держав. Те, що існує зараз у Європі, Америці і Японії, є диктатура фінансового капіталу... Всі "демократичні свободи" носять формальний, чисто декларативний характер".

Після Жовтневої революції лібералізм був вигнаний з Радянської Росії, і вперше був реалізований комплекс соціальних заходів. Однак від первісних обіцянок комуністів-утопістів (наприклад, про реалізації принципу "кожному по потребах") радянська влада частково дистанціювалася і, фактично, визнавала, що на сучасному етапі економічного розвитку це неможливо.

Паралельно в капіталістичних країнах під впливом соціал-демократичних рухів були проведені реформи, які також значно підвищили соціальний захист населення. Ці обставини, у сполученні з ворожістю демократичних країн стосовно СРСР, привели до того, що починаючи з 1930-х рр. комуністична критика лібералізму стала усе більш надуманою. Саме слово "лібералізм" вживалося радянською пропагандою й державними діячами найчастіше як лайка і ярлик для опонентів у політичних дискусіях.

Відповідно до розповсюдженої серед комуністів думки, саме перевазі авторитарних тенденцій і придушенню капіталістичних свобод комуністами СРСР був зобов'язаний не тільки високими темпами росту промислового виробництва й економіки в цілому, але й світовим лідерством у багатьох галузях науки й техніки. Зокрема, силами мобілізаційної економіки в найкоротший термін був забезпечений ядерний паритет зі США. Однак ряд економістів думає, що ріст радянської економіки був цілком завдяки її екстенсивному характеру і забезпечувався збільшенням норми нагромадження основного капіталу, рівня зайнятості й експлуатації природних ресурсів. [12, 61] Висувалися аргументи, що при збереженні НЕПу також були б можливі індустріалізація й швидкий економічний ріст.

3.4 Соціал-демократична критика лібералізму

У силу того, що термін соціал-демократія поєднує як соціальних лібералів, так і прихильників демократичного соціалізму, необхідно відзначити, що більш гостра критика лібералізму виходить від останніх. У Росії початку XX століття демократичними соціалістами були есери, які виступали за соціалізм і революцію, але при цьому були супротивниками будь-якої диктатури. Лібералізм есери вважали неприйнятним, оскільки, на їхню думку, ліберали не знали потреб селянства, були прихильниками еволюційного шляху і ігнорували особливості російської реальності. Есери виступали проти приватної власності на землю й призивали до її соціалізації, у результаті якої приватні й державні земельні володіння були б законодавчо передані у власність громад з наступним зрівняльним розподілом.

Підтримуючи вимоги політичного лібералізму, есери вважали неможливим їхнього здійснення при опорі на буржуазію, тому що, на думку одного з ідеологів партії В. Чернова, вираженої в статті "До характеристики суспільного руху у відсталих країнах" (1905 р.), не всяка буржуазія ліберальна.

Розповсюдженим аргументом на користь лібералізму, історично характерним для Росії, є твердження, що лібералізм (особливо, його економічна складова) веде до процвітання. Дійсно, на сьогоднішній день більшість країн з високим рівнем ВВП на душу населення є ліберальними демократіями. Однак прихильники соціальної демократії звертають увагу на те, що серед ліберально-демократичних країн зустрічаються відносно небагаті (Чилі, Коста-Ріка, Угорщина, Естонія) і що в деяких країнах з високими темпами економічного росту (Південна Корея, Тайвань) соціальна політика мала більше значення при визначенні економічної політики в порівнянні із країнами, які дотримуються концепції неолібералізму. Соціал-демократи також часто приводять скандинавські країни як приклад високого рівня благополуччя, досягнутого завдяки сполученню ліберальної політики із соціальною.

На сьогоднішній день у Росії одержала широке поширення точка зору, що збігається із критичним поглядом демократичних соціалістів на лібералізм. Її прихильники думають, що конституційна парламентська демократія невіддільна від соціальної справедливості, що соціальний захист повинна забезпечувати рівність у рівні життя і що для цього необхідна сильна держава.

Багато демократичних соціалістів думає, що приватні монополії повинні бути націоналізовані і що держава повинна проводити політику протекціонізму внутрішнього ринку. Забезпечення свободи слова і справедливості демократичних процедур також погоджується з гарантованою державною підтримкою засобів масової інформації, виборчих кампаній і політичних рухів, що представляють інтереси незаможної частини населення.

3.5 Соціалізм проти лібералізму

Через історично сильні традиції аграрного суспільства й тривалої епохи соціалізму, у Росії конфлікт між соціальними й ліберальними цінностями носить особливо гострий характер. Більшість населення країни вважає, що рішенням соціальних завдань (підвищенням рівня життя, забезпеченням зайнятості, поліпшенням охорони здоров'я й т.д.) повинна займатися держава. [12, 67]

З погляду цієї більшості, багато ідеалів лібералізму суперечать принципам соціальної держави. Зменшення державного регулювання знижує роль держави в соціальній сфері, поділ відповідальності між рівнями влади утрудняє координацію соціальної політики, а покладання відповідальності за матеріальне благополуччя на самих громадян позбавляє їх впевненості в майбутньому. Слідством підвищення самостійності і посилення конкуренції є страх перед втратою роботи і перспективою недостачі коштів на продукти першої необхідності, на оплату житла, на медичну допомогу або на освіту дітей.

3.6 Інша критика лібералізму

Прихильники радикального етатизму категорично заперечують негативну свободу, що є істотним елементом у ліберальних уявленнях про баланс між відповідальністю уряду і окремих громадян, між загальним добром і правами особистості. Наприклад, А. Дугін писав: "Свободу беруть сильною чоловічою рукою й більше не пхикають і ні від кого не чекають пощади". [12, 69]

Існує думка, що ніяка сильна влада не можлива без обмежень прав людини [12, 72]. У відповідь ліберали вказують на безліч реалізацій ліберально-демократичної моделі, що успішно сполучає сильну владу з гарантіями прав меншостей й окремих громадян.

Лідерам ліберальних рухів іноді пред'являються докори в підміні термінів, перекрученому тлумаченні фундаментальних уявлень лібералізму або діях, не сумісних із сучасними стандартами ліберальної демократії. Такі докори виходять як від прихильників, так і від супротивників лібералізму.

Висновки

Російський лібералізм — одна зі значимих тенденцій суспільної думки в Росії. Джерела російського лібералізму йдуть від подій XVI-XVIII ст. В ідейній боротьбі цього часу виявляються окремі ліберальні ідеї й устремління в боярській аристократії, спрямовані на обмеження сваволі вищої влади й у русі, викликаному церковним розколом, які об'єктивно породжували прагнення до затвердження свободи совісті.

Історія зложилася так, що ліберальні тенденції були подавлені абсолютизмом, який затверджувався. Ліберальна ідеологія проникала в суспільство в міру розгортання процесів модернізації. Ліберальна свідомість з'являється в країні наприкінці XVIII і початку XIX ст. Його поява обумовлена включенням Росії в широкий загальноєвропейський контекст, прилученням вищих верств суспільства до європейської освіченості, затвердженням ідеалів Просвітництва, впровадженням ідеї суспільного договору й т.д.

В історії російського лібералізму істотна роль масонства, яке наприкінці XVIII і початку XIX ст. пронизує собою досить тонку верству по-європейські освічених людей. Ліберальне світовідчування проникає в Росію у формах релігійно-моральної проповіді, разом із загальним ідейним кліматом масонського руху.

Формування більш-менш цілісної ліберальної свідомості попадає на 10-30 р. ХІХ сторіччя. Затверджуючись у Росії, лібералізм породжує цілий спектр особистісних проявів. Це й такий кабінетний мислитель, як Чаадаєв, і один з найвизначніших політичних мислителів і державних діячів Росії — Сперанський, і нарешті, ряд людей, що зробили безпрецедентний для того часу крок — і зміну віросповідання і своїм життям затвердили одне з фундаментальних прав: право на свободу совісті — Лунін, Гагарін й ін.

В 40-50 р. ліберальна свідомість рухається вшир. Поступово в країні складається властиво ліберальний напрямок. Поряд із цим, вплив ліберальних ідей простежується у всіх великих течіях суспільної думки. Так, класичні для Росії "напрямку" — західництво й слов'янофільство в різній мірі пронизані ліберальним світовідчуванням.

Loading...

 
 

Цікаве