WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

У цілому, вплив ліберальної ідеології знизився. Хоча Уряд РФ як і раніше включає прихильників ліберальної економічної політики, у результаті виборів у Державну думу РФ 2003 р., у її новому складі не виявилося ні однієї опозиційної партії, яка відноситься до ліберальної. Причини провалу ліберальних партій зв'язують насамперед з падінням популярності їхніх лідерів, відсутністю нових ідей і програм, а також з невдачами реформ 1990-х років [10, 69]. Зазвичай поняття "лібералізм" в очах значної частини населення асоціюється з націоналістичною партією ЛДПР, яка не вважається частиною ліберального руху. Як вважають політологи, це також пов'язане з тим, що ліберальні цінності дотепер не матеріалізувалися в "конкретну, виразну, пояснювальну популярно політичну й тим більше електорально-придатну програму". [10, 72]

Однак, на сторінках малотиражних газет, на окремих радіостанціях й в Інтернеті тривають суперечки про майбутнє лібералізму в Росії. В 2004 й 2005 р. М. Ходорковський опублікував ряд статей, у яких підкреслював, що ліберальна політика повинна бути справедливою й повинна зберігати національне почуття власного достоїнства. В обговоренні взяли участь М. Леонтьєв, С. Митрохін, М. Коржавін і багато інших. Значний вплив на дискусію зробили ліберально-демократичні перетворення, що відбуваються на Україні.

Підсумовуючи, можна сказати, що скептики думають, що сьогодні в Росії для лібералізму відсутній ґрунт: широкий клас власників або (характерна для російського лібералізму) освічена й політично активна інтелігенція. Політичні ознаки, що спричиняються впровадження цієї ідеології (обмеження державної влади, керування країною за згодою керованих і т.д.), не користується значимою підтримкою ні серед народу, ні тим більше серед представників державної бюрократії. Разом з тим, до окремих положень лібералізму спостерігається зростаючий інтерес, і на думку Георгія Сатарова, сьогодні немає кризи лібералізму в країні, — є "криза лібералів". Структура ж демократичних переваг у населення залишається колишньою й становить близько 30 %.

Сьогодні Росія знову перебуває перед вибором, і хочеться сподіватися, що цього разу, коли всі інші моделі й варіанти соціального упорядкування здаються утопічними або "відпрацьованими", Росія виявиться готовою до реалізації помірних, закономірних і — одночасно — змушених-необхідних проектів: або ліберально-консервативної, синтезуючої ідеї класичного лібералізму з віковими підвалинами й національними традиціями державності і духовної культури, або "нового ліберального", що гарантує у своєму соціальному ідеалі всім своїм громадянам "право на гідне людське існування", якщо росіяни, звичайно, хочуть вільну, обновлену Державу Російську, а не вважають Росію "колосом на глиняних ногах"...

Розділ 3. Критика лібералізму в Росії

3.1 Моральна свобода і свобода особи

Якщо ліберальне уявлення про свободу має акцент на наділенні окремих особистостей реальною владою — у першу чергу, контролем над законотворчим процесом, — то в Росії традиційно сильні уявлення про моральну свободу, що часто протиставляється "західним цінностям". Питання про моральну свободу піднімалося в роботах великих російських письменників (Л. Толстого, Ф. Достоєвського), філософів (М. Бердяєва, В. Соловйова), слов'янофілів і західників. Під нею розуміється право на вільний вибір між добром і злом, право вільно любити й вірити, духовна свобода "від оковів усього минущого й тлінного" (В. Шубарт). Моральна свобода розглядається як застава самовдосконалення особистості і знаходиться, коли людина робить свій вистражданий життєвий вибір.

У свою чергу, суспільство "дозволяє людям бути злими, не втручається в їхній вільний вибір між добром і злом; воно тільки в інтересах загального добра перешкоджає злій людині стати лиходієм, небезпечним для існування суспільства" (В. Соловйов). Відповідно до лібералізму, суспільство вимагає від кожної людини дотримання єдиних правових норм, в обмін на надання гарантій громадянських свобод. Навпроти, внутрішня свобода здатна розвиватися й в умовах придушення громадянських прав, коли людина позбавлена "зовнішньої" свободи і яких-небудь владних повноважень.

Як і лібералізм, концепція моральної свободи високо ставить свободу самовираження, тому що це необхідно для пошуку істини й абсолютного добра. Разом з тим, власність не тільки не цінується, але навіть розглядається як перешкода на шляху до духовного звільнення й розвитку особистості. Як писав у своїй статті "Петро Чаадаєв" О. Мандельштам, "моральна свобода рівноцінна всьому, що створив Захід в області матеріальної культури".

Недоліки уявлень про внутрішню свободу найбільш яскраво проявляються у взаємовідношенні особистості з державою. Оскільки моральний закон реалізується тільки на малих суспільних масштабах (родині, громаді), ідеалом такої духовної свободи є, по суті, анархія [12, 44]. Однак анархія несе об'єктивну небезпеку для суспільства, тому люди добровільно жертвують "зовнішньою" свободою і передають політичну владу державі, не укладаючи суспільний договір і не одержуючи натомість ніяких гарантій дотримання їхніх прав. Подібний анархічний світогляд знайшов таких послідовників, як Михайло Бакунін, Петро Кропоткін, Лев Толстой і інші.

3.2 Лібералізм і Російська православна церква

Історично клерикалізм і поняття про устояну релігію були серед головних об'єктів ліберальної критики. При цьому значна частина лібералів позитивно ставилася до релігії в цілому, розглядаючи її як один з фундаментів суспільної моралі і достоїнства особистості. У Росії ці питання стосувалися насамперед Російської православної церкви, яка дотепер є провідною релігійною організацією на території країни.

Головні обвинувачення полягали в тому, що РПЦ входила в систему державної влади, брала участь у політиці, державній освіті і діяльності армії, мала недемократичну структуру, вела боротьбу с будь-якими формами інакомислення, у рамках якої, зокрема, перешкоджала нормальному функціонуванню інших (у тому числі, православних) релігійних організацій.

У свою чергу, РПЦ обвинувачувала лібералів у підриві державного й суспільного ладу, бездуховності й порочному способі життя.

Сучасна критика ідеології лібералізму з боку РПЦ сформульована в "Декларації про права й достоїнство людини X Всесвітнього Російського Народного Собору" (2006 р.) [12, 55]. Свободі особи протиставляється не тільки згадана вище свобода морального вибору, але і свобода від зла. У той час як свобода від зла (гріху) проголошується самоцінною, свобода вибору й інші права людини признаються тільки в тій мірі, у якій вони допомагають сходженню особистості до добра. Тільки роблячи добро й прагнучи до духовних цінностей, особистість здобуває достоїнство. Таким чином, повага до особистості ґрунтується на повазі до моральних законів. У силу цих причин, з погляду РПЦ, права людини в ієрархії цінностей займають підлегле положення стосовно традиційної моралі й повинні шануватися нарівні з вірою, святинями й Батьківщиною.

Точка зору РПЦ у свою чергу зазнала критики. Критики нагадують, що концепції, які у главу кута ставлять цінності (наприклад,соціального прошарку, нації), нібито більш значимі, ніж права особистості, неминуче приводять до тоталітаризму. Подібні точки зору — джерело релігійного фундаменталізму. На думку деяких аналітиків, вище наведена Декларація фактично призиває до визнання "права більшості", "прав сили". [12, 56] Передбачається, що виступи РПЦ проти універсальності прав людини, проти плюралізму й принципів сучасного гуманізму є "держзамовленням" влади, що намагається обґрунтувати процеси згортання демократії і виправдати мілітаризацію країни.

3.3 Комуністична критика лібералізму

Комуністи, будучи послідовниками Карла Маркса, с самого початку своєї діяльності були супротивниками буржуазного лібералізму. В "Маніфесті Комуністичної партії" Карл Маркс обвинуватив лібералізм у недемократичності: "У вашому нинішньому суспільстві приватна власність знищена для дев'яти десятих його членів...особистістю ви не визнаєте нікого, крім буржуа, тобто буржуазного власника". Для рішення цієї проблеми Маркс призивав "знищити власність, що припускає як необхідну умову відсутність власності у величезної більшості суспільств". Наполягаючи на тому, що суспільство розвивається за об'єктивними законами, Маркс думав, що розвинутий капіталізм неминуче створює умови для соціалістичної революції.

В Росії, початку XX століття подібної точки зору дотримувалися меньшовики, які думали, що перехіду до соціалізму повинен передувати період дозрівання буржуазно-ліберального капіталізму. Більшовики вважали, що об'єктивні умови для соціалістичної революції вже дозріли.

У статті "Що таке "друзі народу" й як вони воюють проти соціал-демократів?" В. Ленин підкреслював необхідність діяльності, що здатна втягти маси і найшвидшим образом привести до соціалізму. Такою діяльністю Ленін вважав пропаганду модифікованого марксизму — теорію про диктатуру більшості, при якій не буде класів і держави і яку необхідно встановити шляхом насильницького перевороту.

Loading...

 
 

Цікаве