WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

Ліберальна модель розвитку Росії - Курсова робота

1.8 Перебудова, падіння комуністичного режиму — відновлення лібералізму

До початку 1980-х рр. ріст економіки СРСР практично зупинився, наростало технологічне відставання від розвинених країн, бюрократичний апарат втратив ефективність. В 1987 р. глава радянської держави Михайло Горбачов оголосив про початок масштабної перебудови з метою демократизації політичної системи. Хоча головне завдання Горбачов бачив в реформі економіки, на практиці його основні зусилля виявилися спрямованими на відсторонення КПРС від тотального контролю над всіма галузями влади й над всіма аспектами суспільного й економічного життя. Радикальні зміни торкнулися насамперед свободи поширення інформації і свободи суспільних дискусій, у яких активну участь приймала інтелігенція. [19, 263]

Новим вищим органом влади став З'їзд народних депутатів, частина делегатів якого обиралися прямо з декількох кандидатів шляхом таємного голосування. У результаті в 1989 р. пройшли вибори (під час яких народ активно практикував протестне голосування, яке виражалося у викреслюванні єдиного кандидата), позиції консервативної частини партійної еліти виявилися значно підірваними. Сформована з'їздом Верховна Рада вперше одержала реальні законодавчі повноваження. В 1990 р. блок "Демократична Росія" зміг одержати близько чверті місць на З'їзді народних депутатів РСФСР [25].

Паралельно КПРС послабила контроль над виконавчою владою, що також стала виборною. Наприкінці1991 р., після невдалої спроби перевороту з боку комуністів-консерваторів, партія втратила контроль над силовими структурами.

Згідно думки ряду політологів, політика Горбачова в цілому характеризувалася прихильністю соціальному консенсусу, конституціоналізму, еволюційному руху в напрямку демократії. [16, 44] Однак реформи супроводжувалися політичним посиленням союзних республік, гострими міжетнічними конфліктами, падінням авторитету влади центра, паралічем бюрократичної машини й колапсом централізованої планової системи керування економікою. Спроби Горбачова зупинити ці процеси провалилися, вжиті заходи по частковій децентралізації економіки виявилися неефективними. Слід зазначити, що причинно-наслідкові зв'язки між цими явищами й політикою Горбачова дотепер є предметом гострих суперечок.

Отже, російський лібералізм пройшов три хвилі, три етапи у своєму історичному розвитку. Кожний з них мав свої особливості.

Перший етап — "урядовий" лібералізм, який ініціювався "зверху" — охоплював періоди правління Катерини II й Олександра I: по змісту був ліберально-просвітницьким, уповав на освічену обмежену монархію (конституційні проекти М.М. Сперанського), викликав опозиційний самодержавству рух декабристів.

Другий етап (хвиля) — лібералізм постреформенного періоду, тобто "охоронний", або консервативний лібералізм, — своїми політико-соціологічними й філософськими теоріями (концептуальні основи — К.Д. Кавелін, систематична розробка — Б. М. Чичерін, П. Б. Струве). Він вплинув на світогляд С.Л. Франка, С.Н. Булгакова в традиції ліберального консерватизму. Він викликав земський, а з початку 90-х років - буржуазний ліберальний рух.

Третій етап — "новий" лібералізм початку століття (до Жовтня 1917 р.), тобто соціальний лібералізм, що проголосив необхідність забезпечення кожному громадянинові "права на гідне людське існування". Він дав поштовх новому осмисленню проблем правової держави й "правового соціалізму" в обстановці ідейної боротьби як із представниками консервативних, так і ліворадикальних сил (М.І. Кареєв, П.І. Новгородцев, Б.А. Кистяковськнй, С.І. Гессен, М.М. Ковалевський, П.М. Мілюков, Л.А. Петражицький, С.А. Муромцев й ін.), підготував, поряд із другим напрямком, утворення ліберальної партії кадетів, а згодом — її розкол.

Умовно політико-соціологічний і філософсько-правовий зміст ідей лібералізму першої хвилі можна охарактеризувати як офіційний варіант. Другої хвилі — як більш "правий" у порівнянні із класичним лібералізмом (синтез ідей і цінностей лібералізму і консерватизму), а третьої хвилі — як більш "лівий" варіант (синтез класичного лібералізму й деяких соціалістичних і соціал-демократичних ідей) у порівнянні з "чистим" економічним і політичним лібералізмом.

Кожен з трьох напрямків російського лібералізму мав свої особливості і відмінності від західноєвропейського лібералізму, свою логіку розвитку, обумовлену політичною історією Росії і вітчизняної політико-філософської думки. Представники кожного етапу мали різні філософсько-теоретичні основи своїх концепцій і своє бачення суспільного й політичного ідеалів, статусу особистості й соціально-політичних інститутів, способів перетворення суспільства, пов'язаних з тенденцією реформування й еволюційною соціальною методологією. Найвищий розвиток російського лібералізму доводиться на період 60-80-х років минулого століття і на початок XX ст., тобто охоплює другий і третій етапи, коли оформляються його власні концептуальні основи.

Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху

2.1 Реформи 1990-х і ліберальний рух

Після розпаду СРСР в 1991 г. економіка Росії переживала кризу, яка збільшувалася низькими цінами на нафту й газ на світовому ринку. [16, 45] Новий уряд під головуванням Єгора Гайдара взяв курс на лібералізацію — перехід до ринкової економіки. Хоча термін лібералізм значно ширше терміна "економічний лібералізм", у Росії, починаючи з 1990-х рр., ці два поняття стали часто вживатися взаємозамінними.

Лібералізація насамперед торкнулася цін, фіксація яких була скасована 1 січня 1992 р., що в сполученні з іншими факторами привело до гіперінфляції, у результаті якої більшість населення втратило всі довгострокові заощадження, заморожені в Ощадному банку Росії. Це також зменшило попит на товари, що усунуло їхній дефіцит. Хоча уряд стверджував про наявність у нього продуманої програми й відповідності результатів очікуванням, масштаб гіперінфляції показував зворотне й настроїв проти реформ значну частину населення.

Однак центральною темою ліберальних реформ стала приватизація, метою якої був перехід державної власності в приватні руки. Офіційно стверджувалося, що головним новим власником стане населення, яке для цього одержало приватизаційні чеки (ваучери). Фактично, до моменту закінчення чекової приватизації в середині 1994 р., на всеросійських чекових аукціонах за ваучерів були куплені акції загальним номіналом 285 млрд. руб. або 1,75 млрд. дол. США (за курсом ЦБ РФ на дату початку приватизації 14 серпня 1992 р.) Для порівняння, капіталізація 50 найбільших приватних російських компаній (які практично не брали участь у чековій приватизації) на початок жовтня 1995 р. перевищувала 20 млрд. дол. США. [16, 46] Гнітюча частина власності підприємств була передана в приватні руки за допомогою грошової приватизації. При цьому грошова приватизація найбільш великих компаній на практиці звелася до їхнього продажу заздалегідь наміченим власникам за символічну ціну (особливо це стосувалося т.зв. "станових аукціонів").

Економічні реформи ліквідували товарний дефіцит, забезпечили внутрішню конвертованість рубля й сприяли розвитку ринкових відносин, завдяки чому до 1999 р. економічний спад зупинився. [16, 46] Згідно А. Дворковича, в 2007 р. мав ВВП повернутися на максимальний рівень ВВП радянського періоду 1990 р. [7, 126]. Проте, на думку ряду російських і західних фахівців, приватизація не досягла головної мети економічного лібералізму: децентралізації економіки. За словами Мілтона Фрідмана, "Росія приватизувала, але так, що створила приватні монополії — приватні централізовані економічні важелі керування, які замінили державні централізовані важелі керування" [7, 127]. З погляду ліберальних критиків російської приватизації, її головною проблемою була атмосфера беззаконня, що суперечить принципам політичного лібералізму. Цей "уроджений порок" російських приватних корпорацій сприяв росту корупції як серед їхніх керуючих, так і серед чиновників [7, 131]. Слідством масового сприйняття приватизації як проведеної на шкоду загальному добру, стала її дискредитація в очах значної частини суспільства. [18, 36]

Поряд з економічними реформами проводилися й політичні перетворення. Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 р. наділила громадян Росії широкими політичними й цивільними свободами. Однак на думку ряду юристів [13, 292], вона також має "уроджений порок", оскільки закріплює за Президентом Російської Федерації надмірно великі владні повноваження й утрудняє змінюваність виконавчої влади. Порозумівається це тим, що діюча Конституція була прийнята незабаром після антиконституційного розгону Верховної Ради президентом Борисом Єльциним і політичною кризою. Критики стверджують, що, у сполученні з корупцією усередині державного апарата, ці вади привели до того, що сьогодні ліберальні норми Конституції постійно порушуються [13, 312].

Loading...

 
 

Цікаве